Golubenko випустив дебютний мініальбом «Сентиментальність»
Артист дотримується своєї вивіреної формули.
Most Fest – фестиваль після якого стає соромно
Офіс порталу Rap.ua знаходиться в центрі Харкова у плейсі, де на першому поверсі розташована одна з кращих кав’ярень міста. Цілком логічно, що туди ходять молоді та прогресивні люди, яким в майбутньому належить будувати сучасну культуру нашої країни.
Частина з відвідувачів кав’ярні робить це вже зараз, але ця частина незначна. В більшості випадків я бачу людей, які не виробляють нічого крім розмов – вони навчилися оперувати модними словами, бути в курсі сучасних трендів, нової етики та знакових подій, але не навчилися направляти енергію та молодість нікуди, крім постів в соціальних мережах. Зазвичай мені цікаво послухати як ці люди обговорюють нову безглузду новину. Іноді я навіть починаю вірити в те, що “есемемник” або “кріейтор”, який робить три пости на тиждень – це дійсно важлива та творча професія. А потім мене запросили на Most Fest, який викликав дві емоції – повагу та сором.
ПОВАГА
«The Most Fest було організовано за участі вільного простору Druzi (Костянтинівка), молодіжної платформи Вільна Хата (Краматорськ) та завдяки фінансовій підтримці від USAID. Довготривалою метою проекту є переосмислення костянтинівської промзони, яка вже довгий час залишається білою плямою міста. Фестивалем ми хочемо показувати місцевим, що це така ж важлива частина міста як і всі інші і що з часом ми зможемо її ревіталізувати, якщо будемо разом над цим працювати».
Це інфа з пресрелізу фестивалю, яка занадто компактна, щоб зрозуміти що насправді сталося 19 та 20 червня. Спробую пояснити: Druzi та Вільна хата – це купка молодих ентузіастів, частина з яких працює у великих містах, а частина залишилася у своїх – маленьких.
Так ось, оргам не подобається занедбаний стан Костянтинівки – їм боляче за те, що місто, яке колись було потужною індустріальною одиницею сьогодні занепадає. Скляна промисловість та металургія колись були основними напрямками діяльності міста та давали його мешканцям багато тисяч робочих місць, а країні – купу унікальних товарів (від акумуляторів до кремлівських зірок). Але ключове слово тут “були” – більшість заводів закриті, люди тікають до великих міст або їдуть працювати за кордон, а Костянтинівка перетворилась на класичне українське маленьке містечко, в самому поганому розумінні цього слова – молодняк вживає наркоту, дорослі бухають, інфраструктура деградує.
Як декілька молодих людей може виправити ситуацію самостійно? Наче ніяк. Але організатори фестивалю розробляють ідею, отримують підтримку USAID та проводять один з кращих фестів, на якому я був. Це не виправить ситуацію, але давайте повернемось до тексту прес-релізу і згадаємо вислів «довготривала мета». Кожне місто має ресурс, який можна монетизувати та надати занедбаній території душу, а місцевим жителям та потрібне відчуття важливості в масштабі цілої країни. Організатори могли подати купу інших та більш прибуткових проєктів – зважаючи на ідеальну організацію фесту впевнений, що вони можуть виграти будь який грант. Але вони обирають такий шлях і моя повага до них безмежна.
ФЕСТ
Як я вже казав – організація фесту була бездоганою. Ніяких проблем з натовпом, багато поліції та охорони (якимось чином всі вони чемні, привіт Київ!). Занедбана промзона (фестиваль проходив в ангарі, де колись знаходилися промислові печі) перетворена на локацію, де терміново хочеться зняти художній фільм, або епічний фантастичний серіал.
Лайн-ап підібрали зі смаком і обидва дні мені здавалося, що виступ кожного артиста є не окремим перформансом, а частиною однієї музичної вистави (окрім одного гурту – про це далі).
З точки зору лайвів (тут суб’єктивно, але вибачте – я працюю на реп-порталі) мої фаворити – це репери. Можу скільки завгодно сварити ТНМК за їх експерименти, але чуваки на досвіді розірвали так, що відірвати погляд від сцени я не міг. ТИСК дали енергії, яку рідко бачу серед виконавців, що використовують речетатив, як інструмент (назва гурту повністю відповідає її лайвам – це було помітно по обличчях глядачів та слемах в центрі фанзони).
OTOY роздав годинну програму, де виходив в зал, фристайлив з глядачами та валив під барабани Міши Бірченка, який не просто виконував функцію запрошеного музиканта, а “вивозив” як окрема частина шоу.
alyona alyona, що була хедлайнером другого дня зробила як завжди якісний виступ. Розраховував, що мені буде нудно, адже я бачив дуже багато альониних концертів, але виникло бажання слухати її ще години дві. Бек-емсі (Elina Elian) – окрема подяка – на сцені вона чистий вогонь і дуже підсилює будь який лайв “хіп-хоп мамки”.
З “не репу” дуже залетів виступ на нічній сцені Kurs Valüt (слухай їх новий альбом тут). З розчаруваннь – лише Ragapop. Я не розумів цю музику, коли слухав її у себе в колонках, думаючи «може ця нудотина лайвом якось по-іншому працює». Дочекався лайву – побачив ту ж саму нудотину, що підсилена, на мою особисту думку, максимально всратими костюмами (претензія на епатаж не спрацювала). Це моє єдине розчарування на фесті, що ще раз підтвержує те, наскільки він був крутий.
Щодо денної програми – я був на лекціях, присвячених сучасним незалежним ЗМІ та виступі Єгора Матюхіна (Street Culture). Обидві ці історії (знову ж таки, як і сам фест) про ентузіастів, в яких вийшло. Кожен з кейсів є приводом для окремої статті, яку я обов’язково напишу. Взагалі, події типу Most Fest надихає писати не про черговий реліз артистів, яких всі і без того знають, а про окремі локальні історії, кожна з яких цікавіше всіх інфоприводів, які створив умовний Потап за останній рік.
Окрім лекцій на фесті відбувалося ще багато активностей та перформансів, направлених на розвиток культури Донбасу. Я відвідав далеко не всі (детальніше про них читай тут), бо дуже великою була спокуса роздивитись локацію та помандрувати містом. Раптова астрономічна довідка: в центрі краща шаурма, яку я їв за останній час, а власник закладу пропонує повернути гроші. якщо тобі не сподобається (такого бажання не виникло), а ресторан Комільфо – це взагалі великий для мене сюрприз, бо сервіс і їжа там топові, як у великому місті, а ціни низькі, як у маленькому.
В цілому Most Fest – це два дні рівних та дуже світлих емоцій, які співпали з днем народження нашого порталу, який дуже приємно було святкувати саме там. Після ж повернення до Харкова на мене напав сором, про який я писав на початку статті.
СОРОМ
П’ю каву у себе в офісі та чую чергових “культурних діячів” з макбуками, які скаржаться, що “Харків – це село” – “всє вапросіки рєшаются в Кієвє”- “тут всі бидло”- ”я гєній-мнє тут нє*уй дєлать” – “нужен новий експірієнс”. Червонію, розлючуюсь та подумки розстрілюю “кріейторів”.
А потім згадую, що десь купка людей організовують величезний фестиваль топового рівня просто тому, що їх рідне місто – не Київ, не Харків та не Львів. Лють зникає, звільняючи місце для впевненості як у власних силах (кожен журналіст приблизно раз на місяць питає у дзеркала нащо йому все це потрібно), так і у майбутньому країни, де колись (не скоро, скоріш за все, ми з вами цього не побачимо) кожне місто буде мати своїх героїв, свій зміст та свій Most Fest.
Дякую організаторам (поіменно не переліковую, бо ви скромні і “вивозите” свою справу не для цього) за сором перед маленьким містечком, викликаний у мешканця першої столиці, який народився і прожив все життя у другій.
Текст: Михайло Правильний
Ти читач, який хоче нас підтримати? Заходь на наш Patreon.
Ти просто наш читач? Дякуємо за сім років разом.
