Петля довжиною в сім років. Що таке Rap.ua

Сьогодні Rap.ua виповнюється сім років і я сів писати матеріал про “здобутки бренду”, про неймовірну кількість випущених інтерв’ю та матеріалів, про сьогоднішніх реп-героїв, яких вперше помітили саме ми, про круті “привози” закордонних зірок та про масштабні фести. Про все, що нам вдалося зробити для культури за ці роки…

І я написав. І вийшла журналістика зразку 2010 року з розумними термінами, статистиками та гучними словами. В процесі редактури статті в мене виникло три питання: “Н***я та кому ця стаття потрібна?”, “Чи за це я люблю та чи заради цього я працюю на Rap.ua?” та “Що я за головний редактор, якщо не можу написати правду, навіть, якщо вона не завжди приємна?”. Питання цілих три, та нехай дана стаття буде відповіддю на всі.

Я приєднався до команди в 2018 році, тому розповідаю лише про те, що бачив та чув сам і що є важливим саме для мене. Хлопці, вибачте, ви дуже багато мені розповіли, але цей текст не може бути вижимкою розповідей – буде не трушно, а це не по-нашому. Тому просто пишу про портал, щоб про нас дізналися більше ті, хто вже сім років нас читає, дякую, що вас багато. 



У лютому 2018-го я та Андрій Недашківський (нині – випускаючий редактор порталу та, на мою особисту думку, кращий музичний журналіст в країні, який за два роки навчив мене купі всього) прийшли на зустріч-знайомство до Антона та Микити – засновників порталу. Хлопці розповіли, що хочуть оновити сайт, підсилити команду і запрошують для цього нас.

Розмова була довга і продуктивна – я був радий попрацювати з Нєдашем та спробувати свої сили. Збентежило лише одне – наприкінці розмови Антон сказав “Ми не просто колектив – ми сім’я”. Господи, я ж вже працював на багатьох роботах і знаю, що завжди, коли кажуть “ми не колектив – ми сім’я” – виходить якась шляпа! З першого ж дня мене на***ують – так не буває! Спойлер: так буває…



Сьогодні фінансова та локаційна база Rap.ua – це мережа хімчисток Sneaker Mate – працюючий бізнес, частина прибутків якого (іноді весь) іде на утримання порталу. 

Загалом в Києві, Харкові, Дніпрі та Одесі на “мейті” працює близько 30 людей різного віку (від 18 до 36) і я ще не бачив, щоб комунікація в колективі відбувалася на такому рівні. Тут всі дружать і роблять це ділом. 

Якщо ти десь налажав по життю, в тебе проблеми в родині, кинула дівчина чи напала депресія – тобі не потрібно щось пояснювати – тебе просто відчувають. За ці роки ми пережили (а головне – витримали) багато лайна і схема тут завжди була одна – в когось проблема – всі підірвались та почали її вирішувати (просити про це не потрібно). До цього так робили лише рідні, отже, виходить, на співбесіді мене не розвели.



Андер не той, що про хапочку, падік та пацичків. У визначенні слова “андер” ми погоджуємось з Urban Dictionary, бо справді є тими, хто про експерименти та оригінальність.



За роки моєї тут праці Rap.ua не реалізував жодного проєкту, за який нам соромно. Навіть коли це були спонсорські чи грантові проєкти, вони були направлені або на допомогу молодим артистам, або на реалізацію якогось Їб*нутого творчого задуму, що мав би світлий або освітній посил. Якщо вже і казати про здобутки, то для мене це основний. 






У 2014-му Микита Деменков (співзасновник порталу) сидів в маленькому містечку, де у нього були робота, квартира, гроші, молода дівчина і купа вільного часу, який він витрачав на те, що любив – музику і організацію хіп-хоп івентів. 

Але раз по раз, коли бачив проїжджаючі “покручені” тягачі з боку донецького і луганського напрямків, зрозумів, що, сидячи там, ніх*я не змінить як в своєму мікро-світі, так і в країні загалом. 

Він побачив вихід у власному реп-ЗМІ, адже змінювати світ можна лише, роблячи те, що дійсно любиш. Він зробив у квартирі ремонт (після того жодного разу там не був), взяв пару сумок, дівчину (нині вона його дружина, наш СММ-менеджер та душа порталу), останні 200 баксів, звільнився з роботи, віддав мамі ключі від хати та переїхав до Харкова.



Більшість великих фестів Rap.ua були збитковими. Знаю, що Антон з Микитою “попали” на еквівалент тачки з салону, організовуючи Rap.ua Awards 2019. Після івенту Тоха всю ніч гуляв сам по місту, не знаючи, що робити та як повернутись додому до вагітної дружини.

Зараз з фінансами трохи простіше, але авантюри заради “такого ще ніхто не робив” – це досі наша улюблена схема. Це по-дитячому безглуздо та дуже далеко від бізнесу, але коли в нас помре ця “дитячість” – ми закриємо портал. 

Україна – це місце, де на владу сподіватись не можна (в плані культури особливо, в плані репу – тим більше). Ми варимося в урбан-культурі все життя і можемо точно сказати, що ВСІ (без виключення) перемоги цієї культури – здобуток окремих ентузіастів (з репу, брейкдансу, графіті, документалістики, продакшну, тощо). Цим людям нічого не обіцяли і нічого не дарували – вони просто топили за своє – вперто, та часто помиляючись, але робили те, що люблять.Нам приємно бути в списку таких людей. Подяки не чекаємо – просто робимо.   



В нас немає амбіцій сипати розумними словами та ділити музику на інді-барокко-поп та бедрум-крінж-панк. Як немає амбіцій робити опудало, видаючи його за музичну журналістику в країні, де немає музичної індустрії. Як немає амбіцій стати порталом Корреспондент і висвітлювати всі новини, бо чим більше новин, тим більший охват. 

Кожна новина – це текст, який обговорюється редакцією і вирішується “наше” це, чи ні.

Особисто менi все менше хочеться бачити на сайті новину типу “МС Мамалига виклав кліп – подивіться”. Так, ми даємо власну суб’єктивну оцінку релізам, бо маємо свій смак. Якщо хтось розказує тобі про об’єктивну музичну критику – він п***ить – так не буває. 



Ми можемо помилятись в оцінках і змінювати своє ставлення до певних артистів, бо ми живі люди. Але в наших навушниках, автівках та колонках грає реп, зроблений в Україні.

Я слухаю багато закордонного репу, але популрну серед богеми фразу “я не слухаю українське – мені більше подобається східно-румунський хіп-хоп 74-го року, бо я д***я геніальний сноб” від мене ви не почуєте. Слухаю наш реп, бо справді його люблю і радію кожному новому артисту, що “чіпляє”.


Звичайний мій день виглядає так:

Понеділок. Я прокидаюсь в офісі, бо вночі монтував документальний фільм, п’ю каву (на базі харківського Мейту своя кав’ярня і вона крута), обговорюю новини з редактором та спускаюся у підвал. 

В розмальованому графіті приміщенні грає черговий новий реп. Питаю “Що це?”, отримаю відповідь, а з нею нову тему для новини.

Взагалі, “підвал” харківського плейсу – це джерело нової крутої музики – я “тримаю вухо на вулиці” та, здається, слухаю все, що виходить, але чоботарі дігерять ще більше (для прикладу, треки учасників Griselda я вперше почув від них, задовго до того, як гурт почав хайпити і про них хоч хтось щось написав).



Поспілкувавшись з чоботарями заходжу на студію (вона в тому ж підвалі)  та, разом з Максом (він ставить на порталі новини)  записую трек для одного з наших музичних проєктів. В кожного з редакції (окрім Недашківського, але, можливо, він просто не палиться) є свій музичний проєкт, тому, фраза “ви ніколи не робили реп, як ви можете про це писати” не зовсім відповідає дійсності – писали, пишемо і дуже давно. 

Виходжу зі студії, займаюся порталом, годину сварюся з колегами з приводу нового релізу Немо (хтось каже що круто, хтось – що ні, доходимо висновку, що круто і миримося) та йду обідати. 

Плануємо лайн-ап нового фесту.

Слухаємо новий музон.

Розпетлюємо факапи (якщо ми в чомусь майстри, то в “розпетлюванні”).

Залишаємо всі справи. бо в 19:00 починається турнір з Fifa (це священна історія – в нас є своя федерація, з логотипами, регламентом, призами та блекджеком – все серйозно).

Це плюс-мінус стандартний розклад робочого дня і внутрішня дитина радіє цьому кожної секунди. 



Менше всього в цьому тексті мені хочеться нахвалювати колектив – ціль матеріалу інша – трохи розповісти про нас, бо для багатьох ми якась абстрактна історія, або пару студентів з ноутбуками. Ні – ми люди. Люди з купою проблем, які, як я вже казав, треба “розпетлювати” кожного дня. Ми помиляємось та робимо це дуже часто. 

Від помилок в тексті до відносин з людьми – кожна помилка вчить нас чомусь новому. Сьогодні безпонтова новина на сайті, завтра горе в сім’ї учасника колективу. Все це б’є та робить боляче. Раніше мені здавалось, що настане день, коли “петлі” закінчаться, все буде добре і біль зникне. Сьогодні я трохи доросліший за Rap.ua та розумію, що петлі будуть завжди і це шлях. Шлях не добрий та не поганий – наш.



Що рухає вперед? Наші три кити такі – Утопічне “топимо за культуру”, внутрішня дитина та сім’я. Чи багато ми зробили для культури – хай кожен вирішує сам (щось точно зробили за сім років), внутрішні діти в порядку, сім’я міцна.

Так, зараз 2021 рік – всі грають за правилами капіталізму, ентузіасти-романтики, як правило, закінчують погано, утопії руйнуються, а мрії помирають. Що я можу сказати – ми все ж таки поборемося. Всім миру.



Текст: Михайло Правильний, головний редактор Rap.ua

Ти читач, який хоче нас підтримати? Заходь на наш Patreon.

Ти просто наш читач? Дякуємо за сім років разом.