«Я думаю, що експериментальний хіп-хоп може збирати повні зали»: велике інтерв’ю зі скало

За останні кілька років репер скало з Івано-Франківська закріпився на хіп-хоп сцені завдяки експериментальному підходу до жанру: він випускає нищівну суміш хіп-хопу з британською електронікою та роком, зібрав навколо себе лайв-бенд і став звичним гостем великих фестивалів.

У великому інтерв’ю ми дізналися, що саме сформувало його нестандартний підхід до музики, як він організовував андеграундні вечірки в Мелітополі на противагу «падік-репу», чому скасування першого сольного концерту змусило його переосмислити своє просування, як він поєднує творчість зі звичайною роботою та яким бачить свій дебютний повноформатний альбом.

Вітаю! Ти вже третій раз виступив на фестивалі Брудний Пес. Як тобі враження від виступу і який фідбек ти отримав? Ти відчув, що аудиторія прийшла саме на твій виступ?

— Я долучився у 2024 році відбором. 2024 рік, до прикладу, це було щось початкове. Там була, по суті, велика сцена, але не так багато людей, як хотілося б. Тоді очікування були завищені, бо я думав, що буде багато людей, але по факту я розумів, що я ноунейм, мало хто прийшов. Якщо брати 2025 рік, це був перший виступ, на якому я побачив дуже багато, до 350, це мені здається.

Було людей просто під сценою, і я був дуже вражений. Я такий, вау, класно, це опенеір. Ми тоді в складі гурта поїхали, я, гітарист, він же бек-емсі, і барабанщик.

Це було ультракльово, у нас запустився рік таких виступів, дуже класно. Але на цей Брудний, я їхав і думав, чи вартує мені чогось очікувати чи ні. Вирішив просто ні на що не ставити. Я коли побачив 600 плюс людей під сценою, я такий, вау, це що таке? І просто в якийсь момент прожектора на людей показалися, я такий, вау, це фантастика. Це був один з кращих виступів, той, що я бачив зі сцени.

Цього разу грали у мене Sominaryst, він електронну музику пише, то він якраз сапортив як діджей. По фідбеку отримав багато позитивного, багато людей, які підходили, казали, блін, вас не чули, але тепер будемо слухати, дуже класна музика.

Організатори залишились задоволені виступом, дали свої поради, що можна покращити, але в загальному все було позитивно і в самого дуже класні емоції і спогади з фесту. Приїхавши після нього, я приїхав аж такий заряджений робити щось нове. І по-іншому подивився на підхід до творчості та майбутніх релізів, насправді.

Ти почав випускати музику з 2023 року та привернув увагу поєднанням британської електроніки з щільним речитативом. Що сформувало твій смак та чому ти вирішив рухатись у цьому напрямку?

— Мені дуже імпонував британський звук, граймовий, бейслайн-грайм.

І це ще почалося, напевно, у 2013-14 році. Десь був такий артист Kozzy, це британський грайм-артист. І в мене перший нікнейм був дуже схожий до його звучання, скажімо так. І з того моменту це, напевно, якось зачепило тим, що я почав дивитись електронних артистів, не тільки як The Prodigy, а намагатися розбиратись в тому, що в них взагалі в грайм-тусовці крутиться, і вивчати ту музику. І мене привернуло, що вона була агресивна, качова, і давала саму енергію. Хотілося завжди до того бути причетним, але якось це була калька більше на UK звук.

А тут якраз в 2023-му вийшло так, що познайомився з Дімою Лототським, він на той момент, проживав у Франику. Спробували якось заколабувати раз-другий, і якось так і понеслося. Результат, який вийшов, мені сподобався.

Потім почали пробувати в D&B жанр і в принципі на більшості релізів в мене прослідковується оцей електронний звук. Але найбільше, що дало поштовх саме в електронному звуці, це вже вживу знайомство з Лототським і спроби написання щось разом. Така нова хвиля цього всього.

Хто з артистів/реперів з Британії тобі найбільше імпонує?

— Насправді я досі можу послухати Kozzy або переслухати Godfather Wiley — мені дуже заходять як перша, так і друга частини. P Money — дуже класний артист. Якщо говорити про продакшн, то це, напевно, класики: Preditah і Фейс Міякі. Останнім часом у моїх навушниках не так багато саме британської музики. Це може бути slowthai — іноді можу послухати таку репчину. Саме через slowthai та його спільний трек із Denzel Curry я почав активно слухати й самого Denzel Curry.

Якось я поступово відійшов від цього: електронна естетика залишилася, але якщо говорити саме про грайм, то протягом останнього року-півтора я не сказав би, що дуже сильно в нього занурююся. Ще Chase & Status — дуже класні продюсери.

Як ти вважаєш, чи є в української аудиторії запит на поєднання електронної музики з репом? Чи бачиш ти в цьому перспективу?

— На живих виступах я однозначно бачу цей запит. Якщо говорити про стримінги, то сказати важче. Мені здається, я просто не дуже вмію займатися маркетингом своєї музики, тому, напевно, це з цим і пов’язано. Водночас D&B-ремікси набирають хороші стрими, тому можна сказати, що запит є. Людям подобається енергія електронної музики, яка тебе розкачує, у поєднанні з класним речитативом. Мені здається, зараз це має дуже великий потенціал.

Мода циклічна, і тепер електронні мотиви повертаються у звичайний мейнстрим, який слухають люди. Тому я на сто відсотків вірю в розвиток цього напряму й продовжую копати в цей жанр. А чому ні? Хтось мусить.

Коли ти взагалі почав займатися музикою і зрозумів, що хочеш стати артистом?

— Конкретно займатися музикою я почав у 2012 році. Тоді вперше спробував щось написати. Раніше я дуже любив малювати графіті й переважно був у цій тусовці. Там постійно десь лунав реп, і я думав: «Блін, класно, реп, хіп-хоп — супер. Можна щось спробувати». Так і почав щось писати. Стати артистом завжди хотілося, завжди щось писалося, але приблизно до 2023 року не було чіткого розуміння, як я це бачу і як хочу зробити.

А у 2023-му, завдяки знайомствам із деякими артистами, які вже мали досвід виступів на сцені, мені сказали: «Серьож, давай туди». І я просто почав викладати музику на стримінги та знімати TikTok. Якось так пощастило, що все сталося так, як сталося.

Наскільки мені відомо, ти родом з Мелітополя, а зараз мешкаєш в Івано-Франківському. Скажи, які локальні тусовки або вечірки у Мелітополі та в Івано-Франківську вплинули на твоє зацікавлення музикою? Або артисти?

— Якщо говорити про тусовки в Мелітополі, то на той момент я або був десь осторонь від них, або просто про них не чув. Але ми самі робили локальні тусовки під назвою «Антиформат». Чому «Антиформат»? Тому що грали нестандартну музику.

У 2012–2013 роках у масах був такий собі «падік-реп», андеграунд — усі його читали. Мені цей стиль не імпонував, я його не розумів. Ми завжди хотіли бути в опозиції до цього й пробували грайм, читали під дабстеп тощо. Такі тусовки ми влаштовували з хлопцями, які більш нестандартно до всього підходили.

Якщо говорити про Франківськ, то зараз у місті дуже розвинулася вся ця історія. З’явилося багато артистів, сюди часто приїжджають виступати. Є, наприклад, Олександр Черкач, із яким я познайомився. Завтра в нас виступ на «Опір Фесті». Він почав запрошувати й долучати артистів, влаштовувати такі місцеві мініфести.

Конкретних франківських артистів, які вплинули саме на мене, напевно, не було. Хіба що деякі гурти, які приїжджали сюди, а я виступав у них на сапорті. Переважно це були гурти з метал-тусовки — саме вони більше на мене вплинули. Мої перші виступи й сапорти були пов’язані саме з ними.

На твою думку, просувати творчість через саме локальну ідентичність — це важливо?

— Насправді в кожного є свій автентичний звук, який привертає увагу. Комусь він може подобатися, комусь ні, але в кожного є свої сильні сторони. Мені здається, сцена розвиватиметься швидше, якщо артисти частіше робитимуть колаби й поєднуватимуть свої окремі елементи. Якщо на основі цих сильних сторін створюватиметься щось нове, тоді й розвиток жанру неодмінно пришвидшиться.

Зараз, наскільки я бачу, на реп-сцені кожен намагається більше проявити своє «я» і менше думає про те, що можна зробити колаборацію. Умовно: «Я класний» і так далі. Коли кожен залишається у своєму просторі, це не переростає в щось більше. У цьому плані можна згадати Libenson. Він запросив кількох артистів написати куплети для альбому, і наскільки ж класним вийшов цей матеріал. Таке поєднання дуже добре спрацювало. Якщо кожен зараз виїжджатиме винятково на локальному звучанні свого міста, мені здається, це не спрацює. Наш звук іще не настільки сформований, щоб можна було одразу впізнати: це український південь, а це схід.

У Штатах це було більш розвинено. Ти міг почути Мемфіс і подумати: «Блін, це Південь». Так само можна було почути іст-кост або вест-кост і зрозуміти, звідки походить цей звук. У нас такого поки немає. Через інтернет артисти беруть елементи різних жанрів, і кожен може спробувати себе в різних стилях. Тому потрібно об’єднуватися й разом шукати щось своє. Мені здається, тоді це спрацює.

Ти викладав сторіс, де писав, що на початку твоєї кар’єри тобі казали, що твоя музика нікому не потрібна. Розкажи про цю історію і як вона тебе мотивувала.

— Мені здається, це класична історія для багатьох. Коли тобі кажуть, що в тебе нічого не вийде і ти займаєшся не тим, чим потрібно займатися в житті, це мотивує. У людей просто свої погляди на життя. Вони ніби підливають бензину у вогонь, і ти хочеш усім довести: «Дивіться, що я можу».

Особливо я відчув це після поїздки на «Брудний Пес». Я стояв на сцені, і в якийсь момент, попри звичне для кожного артиста переживання не забути текст, зупинився й подумав: «Просто подивись на це». А потім з’явилася інша думка: «І що ви тепер скажете? Просто що?»

Я переглядаю фотографії й думаю: «Блін, це круто». Не кажу, що це якесь величезне досягнення, яке змінило моє життя. Але згадуєш людей, які в тебе не вірили. Або коли твій трек залітає, думаєш: «Ну от, людям подобається. Значить, я не займаюся якоюсь дурнею. Мій погляд знайшов відгук».

Це, звісно, мотивує. Мені здається, за весь цей час я почув стільки хейту й негативного фідбеку, що в якийсь момент просто перестав звертати на це увагу. Це працює, я вірю в себе. Якось так.

Навесні в тебе мав відбутися перший сольний концерт, але його скасували. Чому так сталося?

— Якщо говорити відверто, найімовірніше, це була сукупність факторів. Того самого дня відбувалося багато виступів інших артистів. Крім того, довкола мене не було достатньо сильного медійного та інформаційного поля, тому продалося не так багато квитків.

Як ти вважаєш, українська сцена ще не готова до експериментального хіп-хопу? Чи віриш ти, що така музика може збирати в нас повні майданчики?

— Я думаю, що така музика може збирати повні зали й привертати до себе увагу. Вона сто відсотків може знайти достатню кількість слухачів, щоб збирати клуби, а згодом і більші майданчики.

Скасування концерту, напевно, було моїм провтиком і недопрацюванням у плані образу та побудови маркетингу довкола себе. Найімовірніше, відсутність чітких цілей і їхньої реалізації заважає набрати аудиторію, яку хотілося б мати. Якщо ти не ведеш соцмережі активно, то все працює дуже просто: не записуєш TikTok, не отримуєш прослуховувань. Не отримуєш прослуховувань, про тебе не дізнаються. Про тебе не дізнаються, до тебе не прийдуть на концерт. У цьому й полягає вся проблема.

Кожен хоче писати музику, кожен хоче бути артистом. Але, на жаль, зараз цього недостатньо. Ти маєш бути особистістю, за якою людям цікаво стежити, або вони повинні постійно й регулярно тебе бачити. Тому така музика має всі шанси збирати повні зали, але для цього потрібно докласти багато зусиль і виконати велику роботу.

Ти, насправді, один з небагатьох реперів, хто виступає з живим бендом. Розкажи, це був органічний процес і які складності в тебе були при формуванні колективу?

— Якщо говорити про складнощі, то першочергово потрібно було знайти барабанщика для бенду. Як виявилося, це був друг мого товариша, з яким ми робимо музику. Він пам’ятав, що той колись грав на барабанах, але не знав, що він досі цим займається. Слово за слово, ми спробували порепетирувати, і в нас усе вийшло. Зараз у колективі будуть невеликі зміни, трохи зміняться й ролі, зокрема бек-МС.

Час від часу я виступаю з бендом, наприклад, якщо це метал-тусовка або такий формат органічно вписується в подію. В інших випадках виступаю як сольний артист. Якщо є діджей на сапорті, супер. Якщо немає, то просто виходжу на сцену сам.

Ми здружилися. Це друг мого друга, тому всі між собою зналися. Поїхали на перший виступ, потім на другий, третій. Нашим першим спільним виступом був «Брудний Пес». Ми два чи три дні, уже точно не пам’ятаю, просто відпочивали й кайфували. Це нас дуже зблизило. Потім кожен виступ був шикарним у плані емоцій. Ми всі друзі. До речі, це важливий нюанс. Щоб разом кудись їздити й виступати, ви маєте хоча б потоваришувати. Якщо ви граєте в одному бенді, то повинні комфортно почуватися разом. Дуже важливо бути на одній хвилі з людьми, з якими ти постійно їздиш і виступаєш.

Як виглядає твій процес написання треків?

— У переважній більшості все починається з інструменталу. Якщо він мені заходить, я пишу текст або придумую якийсь хук і починаю його розвивати. Потім записую демку, пробую її підзвести, дивлюся, які нюанси з’являються, щось переписую і зрештою отримую готовий результат.

Або мені просто надсилають інструментал електронні артисти, з якими я в хороших стосунках, і на нього одразу щось пишеться. Я йду, записую, скидаю їм, і ми починаємо зводити. Коли отримуємо результат, який усіх задовольняє і нам подобається, викладаємо трек.

Ти назвав новий EP «Цифрові Вібрації». Як ти взагалі ставишся до теми технологій? Чи відчуваєш, що ми поступово живемо більше в цифровому світі, ніж у реальному, і чи впливає це на твою музику?

— Якщо говорити про філософські теми й відсилання до того, що нас оточує, то тут є цифровізація, ідея про те, що світ є матрицею, Нео і так далі. Усе це змішується з електронним звучанням, і ти якось поєднуєш одне з іншим. Виходить своєрідний кіберпанк, але в його сучасному вигляді.

Звісно, усе це також впливає на мене. Мені здається, світ почав рухатися швидше, а ми стали більше часу проводити в соцмережах. Я кажу по собі: багато сиджу в соцмережах і постійно тримаю телефон у руках. Іноді хочеться відкласти телефон, відпочити й відпустити думки. Але рій думок постійно наростає, бо ти весь час заглушуєш його швидким дофаміном. Потім він просто хоче вирватися назовні. Щоб не зосереджуватися на цьому рої та відволіктися, ти знову береш телефон і починаєш щось гортати. Тому мені здається, що світ просто почав рухатися швидше. Цифровізація, штучний інтелект та інші технології неодмінно вносять корективи в те, що нас оточує.

Ти доволі часто колабишся з іншими реперами: Фраєм, beshket, XXV Кадром. З ким тобі було найприємніше працювати?

— Чесно, не буду лукавити, з усіма було комфортно. На творчому шляху мені трапляються люди, з якими працювати в кайф. Мені здається, якщо щось іде не так, то ми просто не працюємо разом.

З Фраєм мені комфортно й класно. Ми познайомилися через інтернет і почали спілкуватися про музику та сучасну сцену. Уже тоді я сприймав його як колегу з більшим досвідом, бо він вистрілив раніше, а зараз збирає хороші прослуховування. Я багато в чому переймав його досвід. У beshket мені дуже зайшов трек «Лють». Я підписався на нього, а він дав фідбек у відповідь. У нас мала вийти ще одна спільна робота, але не склалося.

Із Кадром, до речі, теж було максимально комфортно. Для мене стало несподіванкою, що він захотів, щоб я дописав другий куплет. Це було приємно. Мені скинули біт, і буквально за 30 хвилин я написав текст та відправив йому голосове. Він відповів: «Блін, це саме те, що мені треба».

Як ти вважаєш, з ким у тебе вийшла найкраща спільна робота?

— Вони всі різні за жанрами. Зараз складається враження, що я хочу, знаєш, усидіти на всіх стільцях. З маркетингової та комерційної точки зору більше прослуховувань набрали роботи з Фраєм. У цьому плані це найуспішніший кейс.

Якщо говорити про електронний жанр, то я б виділив роботу з beshket. Він долучився до EP «Цифрові Вібрації». Також там був Trillium, крутий діджей зі львівської тусовки. По суті, зібралися три артисти, і вийшли цікаві роботи. Мені було цікаво попрацювати саме з таким звуком, бо я люблю британщину.

З Кадром теж було кльово попрацювати, бо це суміш трепу і, можливо, трохи хард-трепу з мого боку. Вийшло щось схоже на Denzel Curry, такий більш агресивний стиль, але під треповий хіп-хоп-біт. Це було прикольно.

У твоїх текстах часто відчувається якась внутрішня напруга, тривога і, очевидно, певна агресія. Це відображення твого стану, чи, скоріше, художній образ?

— Ні, це відголосок усього, що відбувається всередині мене. Мене якось запитали: «Чому в тебе немає якихось треків зі сторітелінгом? Чому вся музика про тебе?» А я такий: «Блін, це моя музика і мої емоції». На це безпосередньо впливає війна. Мій тато долучився до війська, мій дім в окупації, і я не можу спокійно поїхати додому. Це проблема багатьох людей. Так само багато моїх друзів долучилися до війська.

Є люди, яких не дуже стосується те, що зараз відбувається навколо, а є ті, хто безпосередньо це відчуває, бо живе в цьому. Я належу до людей, які відчувають тугу за домом. У мене накопичується багато негативу через усе, що зараз із нами відбувається, бо це велике горе. Щоразу, коли відкриваєш банку на якийсь збір, бачиш, що люди вже відсторонилися. Через це відчуваєш певну агресію, хоча й розумієш, чому так сталося.

Плюс є внутрішні переживання. Наприклад, коли в тебе ніхто не вірив, а ти досі намагаєшся щось собі довести й переплюнути себе. Зараз цього, можливо, стало менше, але воно все одно присутнє. Так ти просто виговорюєшся замість походу до психотерапевта. Мені простіше зробити це через музику. Пішов, покричав, мене відпустило. Рухаємося далі.

До цього ти випустив EP «HATECORE» з фокусом на репкор саунд. Чому в новому альбомі ти знову повертаєшся до різнопланового електронного саунду і який звук зараз тобі ближчий?

— Я дуже вдячний релізу «HATECORE», бо під час роботи над ним ми почали використовувати живі гітари, самостійно все записувати, міксувати та зводити. Ми шукали щось, що зачепить нас самих і матиме в собі щось від The Prodigy, The Chemical Brothers та цікавої електроніки на кшталт Noisia. Нам це імпонувало, тому ми працювали з тими ресурсами, які мали. Вийшло те, що вийшло.

Це була більш репкорна робота. У той момент ми вже розглядали можливість живих виступів, але нам був потрібен матеріал, з яким можна не просто вийти й почитати реп, а створити щось видовищне на сцені. Плюс спілкування з метал-тусовкою внесло багато корективів.

«Цифрові Вібрації» відрізняються від «HATECORE». Завдяки Q1 я отримав кілька інструменталів. Коли почув їх, подумав: «Блін, це саме те, під що я хотів би написати, але не мав можливості самостійно реалізувати такий інструментал». Він скинув мені свою роботу, я записав вокал і відправив йому. Він усе схвалив, і ми продовжили працювати. Потім я згадав, що мені дуже заходить фестивальна музика на кшталт треку «Кістки». Хотілося, щоб люди під неї стрибали й танцювали. Я просто написав артистам, які могли б попрацювати в такому жанрі. Лотоцький теж скинув інструментал. Потім я додав наш трек із beshket, щоб на релізі було чотири композиції.

Цей EP став результатом того, що ми нарешті змогли зробити те, чого не могли реалізувати раніше. У нас просто з’явилися необхідні ресурси. Зараз, напевно, я писатиму більш звичний хіп-хоп. Не зовсім стандартний, а суміш трепу, електроніки та гітарних рифів. Приблизно так я бачу звучання наступних релізів.

Ти сам продюсував кілька своїх треків, наприклад «NASTY.BOY». Наскільки для тебе важливо контролювати звучання власної музики?

— По суті, «HATECORE» ми писали разом із моїм колегою. Хтось сідав за барабани, хтось працював із семплами, хтось щось записував. Це була спільна робота. Трек «ЧБ» із Фраєм побудований повністю на моєму біті. Я просто скинув йому інструментал, а він відповів: «О, класно, робимо».

Я можу написати демку, награти цікаві семпли, щось заміксувати, а потім піти до колеги. Разом ми пробуємо різні варіанти, записуємо або прописуємо барабани. Мені здається, неможливо повноцінно відчувати власну музику й робити її справді своєю, якщо ти не долучений до її створення.

Якщо хтось скинув тобі інструментал і все звучить ідеально, тоді просто записуємося. Але якщо є якісь нюанси, можна зідзвонитися й сказати: «Давай спробуємо це, додамо тут бридж або змінимо цей момент». Тоді поєднується твоє бачення з баченням іншої людини, і матеріал стає справді спільним.

Наприклад, у треку «Wake Up» із Лотоцьким я просто знайшов цікавий фрагмент із барабанами та прикольним ефектом і скинув йому. А він уже зробив диво. Коли надіслав мені результат, я подумав: «Вау, класно, це просто супер». Усе розвинулося з маленької ідеї та кількох елементів.

Ти плануєш надалі заглиблюватись в написання музики, і, можливо, хочеш спробувати спродюсувати трек для інших артистів?

— Чесно кажучи, не знаю. Час від часу можу скинути Фраю якийсь інструментал, бо ми знайомі. Але не можу сказати, що цілеспрямовано хочу для когось писати. З погляду реалізації та монетизації це прикольно, але поки я не бачу себе саундпродюсером. Хоча, мені здається, якби я надсилав іншим артистам пачки демок та інструменталів, щось могло б залетіти. Спробувати можна, але поки я не відчуваю сильного бажання писати для когось іншого.

Якщо подивитися на твої перші релізи і на останні EP, що ти сьогодні вже ніколи не зробив би так само, як тоді, при своїх перших кроках у кар’єрі?

— Я б більше долучався до процесу зведення і не пускав його на самоплив. Напевно, більше розбирався б у ньому та контролював усі деталі. Якби зараз виникла думка переписати якийсь трек або перевипустити старий матеріал, я б нічого не змінював. Чесно кажучи, деякі ранні треки навіть були успішнішими за нинішні в плані цифр. Я й зараз можу повернутися до стилю одних із перших робіт, наприклад треку «Біль».

Можливо, зараз було б менше лірики. У мене є трек «Нам завжди мало». Він мені імпонує, бо дуже душевний і описує емоції, які я відчував на той момент. Але якщо дивитися на загальну картину артиста, вмикаєш його й думаєш: «Навіщо це тут?» Водночас я не хочу його видаляти, бо він мені подобається.

Приблизно в той самий період вийшов і «NASTY BOY». Це електроніка, яка досі залишається для мене актуальною. Тому загалом я б нічого не змінював і продовжував використовувати ті самі методи.

Чим ти займаєшся окрім музики? Можеш розповісти про свою роботу, і як вдається поєднувати зайнятісь з репетиціями і концертами?

— Друже, я працюю звичайним промоутером побутової техніки в магазині. Я раб системи, просто продавець-консультант. Щоб поєднувати роботу з репетиціями, біжиш після зміни й одразу їдеш репетирувати. Знаходиш час, бо хочеш реалізувати себе у творчості. Захочеш, знайдеш час.

Поки основна робота мене годує. Сказати, що я музикант, і звільнитися, звісно, було б круто. Але фінансовий стан поки не дозволяє мені сидіти без грошей лише з вірою у свою музику.

Іноді після концертів зовсім не хочеться виходити на роботу й консультувати людей. Особливо так було, коли я повернувся з «Брудного Пса». Але маємо те, що маємо. Треба працювати. Поки є можливість поєднувати, поєднуємо. А далі побачимо.

Тебе колись пізнавали під час роботи люди?

— Так, і це було максимально приємно. Пам’ятаю перший раз: якийсь чувак проходить коридором торгового центру й каже: «О, блін, Скало! Можна сфоткатися?» Я такий: «Чувак, давай!» Це було прикольно.

Завжди приємно, коли людина підходить, тисне руку, вітається і каже: «Подобається, супер, класно». Я ще ніколи не зустрічав неадекватної людини серед тих, хто мене впізнавав.

Чи є шанс у артистів, які ставлять на експериментальний альтернативний саунд заробляти виключно музикою в Україні?

— Мені здається, якщо ти робиш альтернативну музику, кількість роялті на твоєму балансі не факт, що дозволить жити лише з неї. Але знову ж таки, що таке альтернативна музика?

Якщо вона наближена до рок-звучання, то, мені здається, може охопити ширшу аудиторію. Це може бути як англомовна, так і крута україномовна музика. Але якщо ти вирішив, що ти другий JPEGMAFIA, тільки в Україні, то, чувак, навряд чи зможеш жити лише з роялті. Потрібно додатково займатися сонграйтингом, продюсуванням або, наприклад, створювати дуже крутий візуал.

Мені здається, зараз основну частину доходу артистам приносять не роялті, а співпраця з брендами, маркетинг і медійна присутність у соцмережах. Також це концерти, гонорари та фестивалі. Саме це годує артиста. Тому, якщо ти робиш круту альтернативну музику й можеш розкрутити себе як цікавий людям образ, то зможеш це монетизувати. Але жити лише з роялті навряд чи вийде, якщо твоя музика не розрахована на масового слухача.

Як тобі загалом стан української хіп-хоп сцени на сьогодні? Які тенденції тобі подобаються? І навпаки, що тебе можливо відверто дратує, і ти хотів би, щоб це змінилось?

— Чогось конкретного, що відверто дратує, чесно кажучи, немає. Я не дуже активно стежу саме за українським реп-ком’юніті. Якщо говорити про українську музику загалом, то мені ближча метал-сцена й гурти, які я знаю особисто. Слухаю і старожилів на кшталт KARNA, і першопрохідців сцени, наприклад АННА.

Нещодавно в Нестора після паузи вийшов новий трек. Він просто трапився мені в YouTube Music, і це було класно. Насправді мені подобається, як рухається OTOY. Це вже поєднання репу з попмузикою, але він круто розвивається і працює з брендами.

Також подобається, як рухається otzheman. Він влаштовує круті івенти в Києві й постійно бере участь у локальних тусовках. То панк-проєкт, то реп-проєкт. Усе дуже класно. Ті ж дівчата з KA$A цікаві. У них більш масове звучання, і коли десь їх чуєш, думаєш: «О, прикольно, у нас і таке є». Dofamin теж знову почав випускати музику після певної паузи.

Наша сцена зараз лише формується. Той самий Jägermeister багато робить для андеграунд-культури й постійно підтримує різні проєкти. Тому мені здається, що поки рано говорити про вже сформований музичний пласт. У нас іще не усталився власний автентичний звук. Я маю на увазі не умовні дудки й сопілки, а саме впізнаваний український вайб.

Де його можна почути? Чесно, на фестивалях на кшталт «Сплаву» в київському «Брухті», «Брудного Пса» чи «Файного Міста». Це своєрідна вижимка з того, що зараз цікаво людям. Ходіть на фестивалі, і ви почуєте, що створюється довкола нас. Там є андеграундна й важка музика, щось легше та більш попсове. Але зараз у нас іще немає чітко сформованого музичного пласта, про який можна сказати: «Оце наше». Він лише формується, і це класно, бо ти можеш на нього впливати. Це круто.

Назви трьох артистів українських і трьох закордонних, з ким би ти хотів би попрацювати разом над музикою?

— RUSIIICK і Misha Substance, зараз у них гурт Freq.Crime, з ними це однозначно. Дуже би хотів, напевно, з ТНМК попрацювати. Чому? Бо це першопрохідці нашої сцени.

ТНМК і, якщо брати з цієї ж парафії, Вхід у змінному взутті. От теж, одні з ветеранів сцени. 

А закордонних?

— Камон, це Tyler, The Creator, це Denzel Curry, і це, ну, не знаю, це якщо з великих, знов таки, $uicideboy$. Колись з Dope D.O.D. хотів, але вони підари, вони виступали в росії недавно.

Зараз в тебе є лише міні-альбоми. Чи плануєш ти випускати повноформатний реліз? І якому звуку ти надаватимеш там перевагу? Можливо, в тебе вже є якась заготовка на концепцію?

— Якщо говорити про концепцію, то я, чесно кажучи, дуже на себе харюся, бо досі її не сформував. Поки вона відсутня. Але на третій день після повернення з фестивалю я подумав: «Мені потрібен альбом». Він стане вижимкою з усього, що мені подобається. Це буде електроніка, місцями, можливо, якийсь важчий гітарний риф, а також більш класичний треповий хіп-хоп. Потрібно спробувати об’єднати все це в одне ціле. Хочу, щоб цей матеріал був цікавим і мені, і ширшій аудиторії, що не менш важливо. Бо, як не крути, класно робити хорошу музику, але якщо про неї знаєш лише ти і твій друг, то це не дуже добре. Тому альбом стане сумішшю всього цього.

А плануєш випустити його вже цього року?

— Якщо все буде добре, то я б залюбки. Мені здається, альбом можна написати за півтора-два місяці разом зі зведенням, якщо працюєш на ентузіазмі й уже маєш частково підготовлений класний матеріал.

Але робота може тривати й рік. Поки не хочу ставити себе в рамки й думати, що мені потрібно випустити його просто зараз. Якщо все піде добре, то із задоволенням зроблю це до кінця року.

Мати альбом у дискографії важливо. Це показує, на що людина здатна як артист. Чи добре зараз слухають альбоми? Ні, сингли слухають краще. Але чи альбом є крутою річчю? Так, сто відсотків.

Як ти думаєш, хто сьогодні слухає скало? Ти вже розумієш свою аудиторію? Як вона виглядає? Хто ці люди? Чим вони цікавляться? Чи ця аудиторія досі формується?

— По-перше, думаю, що моя аудиторія ще формується, сто відсотків, бо про мене знає не так багато людей. Щодо тих, хто мене вже слухає, то це моє улюблене. Мене слухають люди, яким подобаються реп та електронна музика, а також ті, хто ходить на метал-концерти.

Нещодавно я був на виступі KARNA у Франківську. Там почався слем, і я просто влетів у мошпіт. Почав із кимось буцатися, і раптом мені прилетів кулак у щелепу. Дивлюся, хто це, а чувак стоїть і каже: «О, скало, кльове музло, дякую». Він зачепив мене в мошпіті, а потім ще й подякував за музику.

На фестивалі я побачив, що мене слухає прогресивна молодь, скажімо так. За статистикою Spotify, це переважно люди віком від 25 до 35 років. Я такий: «О, супер, це якраз мої тігри».

Чого чекати від скало найближчим часом?

— Мініальбому точно не буде. Щодо виступів, поки немає домовленості, чи можна їх анонсувати. Але думаю, що до кінця літа з’явлюся ще на кількох фестивалях, тому все буде з кайфом.

Спільних робіт поки не планується. Є кілька записаних синглів, які, можливо, випущу до кінця літа.

Негативна сторона проєкту скало полягає у відсутності маркетингової послідовності. Має бути календарик, у якому все розписано, статистика та промо. От, що заважає мені стати відомим. Розпиздяйство.

І останнє питання. Який момент у кар’єрі має статися, щоб ти зрозумів, що це успіх? Про що ти мрієш?

— Насправді це складне питання. Коли бачиш під сценою шістсот людей, які в унісон із тобою викрикують приспів, думаєш: «Блін, це ж те, що я колись візуалізував і про що мріяв». Це вже можна вважати здійсненням мрії.

Якщо говорити про успіх загалом, то для мене це можливість не працювати на звичайній роботі, а заробляти музикою. Неважливо, чи ти артист, продюсер або просто долучений до творчого процесу. Головне, що займаєшся справою, яка тебе цікавить, у різних її проявах.

Напевно, успіх полягає в усвідомленні, що ти робиш те, що тобі подобається, а це приносить позитивний фінансовий результат і дає відчуття самореалізації. Тоді я зможу сказати, що досяг успіху.

Можна набрати сто тисяч підписників або, наприклад, отримати пропозицію записати фіт із Надею Дорофєєвою. Це приємно, класно, для тебе це щось неймовірне. Але якщо подивитися на інших артистів, із якими вона вже працювала, то чи справді це успіх? Чи дає це тобі те, чого ти хочеш? Не факт.

Тому успіх для мене означає мати стабільне фінансове становище й можливість самореалізовуватися. Тоді я зможу сказати: «Так, я успішний». Якось так.

Iнтерв’ю: Ілля Коваленко

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.