Історія одного альбому: ТИСК «After»

Зазвичай у цій рубриці ми просимо артистів писати по шаблону, як це було з альбомами Міші Правильного «Мені подарували війну» та Krechet «Українофікація». Але в цьому випадку ми взяли текст Алекса Первухіна (орфографія та пунктуація збережені) – одного з учасників гурту ТИСК, який змістовно описує все, про що альбом «After».

Якщо зіставити всі треки цього ЕР Тиску, то вийде лише 15 хвилин, але скільки сюди вкладено емоцій, болі, радості, щастя, любові – словами не описати. Навіть це речення це просто слова і вони нічого не значать… В лютому я не дуже хотячи, але все ж поїхав із свого затишного будиночка через цілу Країну зводити повноцінний лонгплей Тиску (відмазка, шо скоро війна і нашо мені в Харків – пацанами була відхилена). Але цей тріп змінив все життя: довгі сесії за вінтажним «Алленхітом» з Денчіком SAXR в його 45rpm сторі, які плавно перетворювались в довгі ночі за розмовами і чаєм з львівських «Старих Мурів».

Ми рухали фейдери на мікшері і кноби на рекових приборах і вже довели альбом до того звуку, який нам треба було, а паралельно в студію заходили архітектори, колишні футбольні хулігани, музиканти, прекрасні жінки, Антон Назарко щоб послемитись під треки і висловити своє незадоволення з приводу будь-чого (братан, не обіжайся))))).

Харків в тому лютому був чудесним: багато сонця, багато «Клаб Мате», багато прогулянок старими вулицями і їжі в «Протагоністі» (барі, який працює і зараз в Ха). І ще нереальна вечірка в харківському «Мейті», куди зібрались, здається, всі: від райтерів на «Арктеріксах» з мембранами «гор-текс про» до геїв-богеми-андеграунду. Я грав і електро, і Сайпрес Хілл і хаус і взагалі прийняв в той вечір тверде рішення переїжджати жити в Харків…

…Але буквально за тиждень Харків переїхав жити до мене. В Золочів. Ми розміщали всіх, кого могли і як могли і на початку березня прийняли з Антоном рішення все-таки вернутись в Харків. Зняти пару звітів для Чада Зоратлі і Соломії зі Львова (які рулили і рулять «Нічними Амбассадорами» і гріють гуманітаркою усю Україну), для того, щоб потік гуманітарки не зупинявся, а я дуже хотів покататись з близьким другом Русланом По районах, куди ніхто більше не заїжджає з допомогою. Ні про яку музику, альбоми і кліпи я тоді і не думав: просто знімав все шо бачив, слухали в тачці ранній джангл і їздили без світлофорів за 200 км/год.

Коли ми повернулись Денчік SAXR, який жив у мене вдома і окупував мою студію, показав їбанутий брейкбіт на компіляцію «Львів-Харків» (худіки випустили, а до збірника руки не дійшли) і зразу відчулось, що це інструментал, а не трек. Треба було лише вмовити Антона вперше за історію Тиску написати текст не на мою музику. Вмовляти довго не прийшлось. Плюс ми витягнули Олеся Дерегу з творчого заціпеніння і для мене особисто вийшла найбільш особиста (соррі, за каламбур) пісня війни «Під Звуки Сирен». Де ті роліки, які я знімав для звітності для «гуманітарки» у Львові – стали ядром. Нам було не до піару і «пушу» цього відео, тому ми його просто залили і продовжили займатись мувментом «Львів-Харків». За цей час в моєму будинку Тоха і Денчик записали «Час». Трек, який взагалі не схожий на Тиск, але який тим і цінний: в ньому Антон розказав і чітко розклав по поличках «шо на часі, а шо нє…».

Після волонтерства і дєл у Львові – я повернувся додому і почав викидати всі емоції в музику. На жаль, емоції ставали вже важчими і піком на той час стала звістка про загибель в Маріуполі мого близького друга Богдана, повідомлення якого (записане якраз перед війною) і стало серцем треку «Знову». Треку про те, шо ця зараза зі східних боліт знову сюди лізе, але в цей раз – точно це востаннє. Бодя поклав своє життя для того, щоб це точно сталось.

Лише дві пісні з того великого альбому «До Війни» (він буде називатись «Before») підійшли нам по настрою в ЕР «After». Перший трек «Роби цей Тиск»: ми писали під це елєктро про те, шо якщо довго тиснути на систему (тоді був двіж з Аваковим), то вона впаде. Після війни ніяка система і Аваков вже не грали ролі, але тиснути хотілось. На ворога.

І завершаючий акорд ЕР мій улюблений трек з великого альбому «Потік» – про те, як людина легко себе губить і її несе цей побутовий потік до зовсім не тих берегів, яких би хотілось… Але в тебе є завжди можливість подивитись в дзеркало, побачити там не ту людину, яку ти б хотів там бачити і починати плисти проти цієї течії.

Кінцевий брейкбіт цього треку завжди рве людей на лайвах Тиску, які ми почали давати в кінці цього літа. Не буду називати сум, які зібрали і площадок на яких це робили, але зараз я впевнений, що кожен має закривати свій фронт. Хай твоя музика не в топі «айтюнсів», хай ти не такий медійний, як пісні про пса Патрона, але ти єбашиш і єбашиш чесно. І цього достатньо!