Як любов погубила гурт Fugees

Коли 25-річчя великого альбому і саме червоно-сердечне свято майже збігаються (різниця – день), то треба говорити про любов і музику/любов до музики і подібні речі.

Але набагато цікавіше, коли можна розказати реальну історію, де любов стає вогнем, який не запалює і гріє, а в якому все згорає дотла. Як романтичні стосунки призвели до того, що великий гурт Fugees випустив супер-успішний лонгплей «The Score»і одразу після того розпався? Відповідаємо з фактами і відвертими цитатами з книжки учасника гурту Вайклеф Джина.



Розпад Fugees подарував світу двох суперзірок: Вайклеф Джина і Лорін Хілл. Перший спродюсував нереальну кількість треків для інших та для себе (з них хіти можна вимірювати десятками), а Лорін записала канонічний для нео-соулу альбом «The Miseducation of Lauryn Hill», який по вкладу в музику наближається до того самого «The Score». 

З усієї трійці тільки Pras так і не вийшов на рівень артиста першого калібру (хоча, треки в нього були дуже непогані, в свій час навіть канал M1 взяв його кліпи в ротацію без грошей, але це не точно) – і цілком зрозуміло, що найбільше претензій з приводу розпаду гурту саме у нього.



Праса легко зрозуміти – після розпаду Fugees він втратив усе. Якщо колеги, які і зруйнували бенд, побудували успішні кар’єри, то він просто став заручником ситуації. Але треба подивитись на цей факт під іншим кутом: якби цих відносин не було, можливо, і «The Scores» не був би таким сильним альбомом. 



Прикладів світова музика бачила більш ніж достатньо: від гурту Enigma до Потапа і Насті. Коли люди дійсно зближаються в усіх планах – це не може не відобратизитись і на творчості. Артисти, які пускають один одного туди, куди «співробітники» часто доступу не мають, і горять, як востаннє, просто приречені записувати відверту музику «як в останній раз». У випадку з Fugees фраза «як востаннє» була не просто красивою метафорою – що яскравіше горів вогонь (а на «The Score» він буквально палав), тим більше в ньому і згорало.



Але настільки глибокі почуття були приховані від слухачів і фанатів. Якщо передивитись кліпи, або виступи того періоду, ви не знайдете і натяку на ту фатальну закоханість, про яку говорить Вайклеф. І все дійсно йшло дуже круто – гурт отримує три номінації на премію Греммі в 1997 році і виграє зразу в двох: «найкращий реп-альбом» і «найкраще R&B-виконання» за трек «Killing Me Softly». 155 мільйонів переглядів кліпу на YouTube зараз говорять самі за себе.



Переосмислення класичного соулу, з додатком ріддімів з Гаїті і сирих бумбепових бітів – такого коктейлю до Fugees не мішав ніхто. Стилі на «The Scores» настільки перемішані, що важко розібрати їх на елементи і розкласти на полички. Все це один плавильний котел, де семпл співачки Енії органічно зживається з побудовую рим в кращих традиціях Нью-Йорку.



Але все ж таки, у розпаді Fugees є і позитивні моменти. Якби Вайклеф не обрав в любовному трикутнику дружину, ми також, ймовірно, багато би втратили. 

Лорін, можливо, ніколи б не зробила «Miseducation of Lauryn Hill» таким особистим, а Вайклеф не зміг би сконцентруватись на продюсуванні, відправившись в сольне плавання, де не треба рахуватись з думками інших (чого лише вартують треки «911» і «Industry»). 

А Прас?! Як мінімум, один хіт «Ghetto Superstar» також можна додати до цього списку.



«Багато людей звинувачують мене в емоційній нестабільності і непродуктивності Лорін як артистки. Це сумно визнавати, але вона вже не була собою після «The Miseducation of Lauryn Hill». Повірте, що ніхто не засмучений цим фактом більш, аніж я. Я її найбільший фанат, і завжди ним буду».

txt: Alex Pervukhin