Тур: «русская культура» знищила Маріуполь під нуль

З Артуром ми познайомились під час одного з локальних київських батлів. Я був класичним київським (з усіма витікаючими від заборонених речовин до ліні) батловиком, Артур жив у Львові, читав українською і періодично навідувався до столиці, розйобувати тамтешніх «зірок». 

Одного разу під копита Туру потрапив і я. Цікавого в тому батлі не було нічого, крім одного – Тур батлив мене за те, що я несу сюди рускій мір, а я відповідав йому щось про братні народи. На дворі, якщо не помиляюсь, був 2017 рік і тоді я ненавидів Артура всією душею, бо він «йобаний калхознік патріот».

Зараз 2024, два роки тому я остаточно зрозумів, що Артур був правий, посипав попелом голову і подякував йому за той батл як за безкоштовний урок по свідомості. 

5 років тому, Артур зник з реп-радарів, в 2023 почав служити, а нещодавно повернувся з першим за довгий час треком (для мене честь, що другий парт на ньому мій). 

Сьогодні я спіймав його в період короткої відпустки щоб поговорити за життя, війну, реп та країну.  

Коли виходив твій останній трек? 

Так щоб прям з презентацією це напевно 19 рік. Так організовано – якийсь раунд з батлу Pidbit, після якого я переїжджав зі Львова проживати у Вінницьку область і після того не займався музикою.

Чому?

У мене в пріоритеті була сім’я, народилась дитина і тому якось так. 

Є багато прикладів коли людина має дитину нову і продовжує займатись чимось. Ярмак наприклад. В нього дитина, дружина, але він завжди писав реп.

Ну, напевне, має бути якесь підґрунтя в плані студії, знайомих. Тобто я переїхав і розпочав практично все з чистого листа і людей зв’язаних з музикою там в мене конкретно було нуль. Я піддивлявся за чимось і весь цей час писав, просто взяв паузу і не показував це людям. Мені здавалось що не час.

Тобто чотири роки ти систематично писав тексти які є, вони існують?

Їх в більшості не існує, я їх писав, знаходив якусь музику, в своїй голові я це прокручував і потім просто забував за них або видаляв. Тренувався, скажем так.

Якщо уявити що ми зібрали всі ті тексти – скікі то буде матеріалу? 

Альбоми чотири я думаю.

Це пісень сто так?

Я думаю десь 80.

Коли ще був гурт Настрой і коли ти батлив, як здавалось зі сторони, ви міцно спілкувались з Артемом Лоїком, ви виступали разом. Ви підтримуєте зв’язок зараз чи ні? 

Так, ми можемо списатись запитати як у кого справи. Якби ми зустрілись то посиділи б поговорили. Немає якоїсь сильної дружби, але підтримуємо зв’язок.

Ви дружили більше раніше?

Це пов’язано з концертами напевне. Всі люди ростуть, в кожного з’являються якісь свої проблеми, я думаю якби ми жили в одному місті ми б і дружили більше.

Ти слідкуєш за тим, що Артем робить зараз? 

Да, я в інстаграмі на нього підписаний. 

Як тобі те, що він робить?

Коли він відійшов від речитативу, у нього почав переважати поетизм в його треках. Коли вже зупинився на тому, що можна це робити через призму не російських письменників, а українських, він насправді зараз звучить як сучасний український поет. Я не можу сказати, що мені все подобається, плюс-мінус все на одну тематику, але те, як він це робить… Він один, хто таке робить. Він відрізняється абсолютно від всіх.

Мені цікаво спостерігати, як в нього з рольових моделей Башлачова змінила умовна Костенко чи Стус, це дуже цікава еволюція. 

Він перейшов повністю. Я думаю він як людина, яка багато читає, знав цих письменників, не почав читати з 24 лютого. Просто йому напевне здавалось, якщо “старший брат”, то і старший письменник, який робить краще. 

Як ти ставишся до людей, які змінили свою думку після 24 лютого?

Дуже круто.

Чесно скажу такі як я, ти мене знаєш дуже добре, ти мене розйобував цим, 24 лютого рівно десь не зранку, але о 9 вечора, я почав задавати собі питання. 25 лютого я вже мав на них відповіді, вони не сильно відрізняються від того, що я транслюю зараз. Вибачаюсь за кожної нагоди за минулу позицію, але все одно прилітає “перевзувся”.

Потрібно розуміти хто це говорить, і що ця людина казала тоді, коли ми батлили, і що ця людина робить зараз. Перевзуватись в хорошу сторону – дуже круто. Просто перевзуватись це слова якесь образливе. Людина змінила свою думку в кращу сторону, нічого в цьому не бачу поганого. Я гірше ніж до росіян ставлюсь тільки до одних людей – які повернулись до України і далі між рядків починають тягнути лінію що може “не всьо так однозначно”. Оце насправді дуже великі мразі, яких треба виловлювати по одному і з інфопростору забирати повністю.

Чи має людина право, розумію що ти не суддя, вона українець, донатить на армію, співає пісні російською. Я не конкретизую, але деякі артисти кажуть, що в них шанувальники в умовній Білорусі чи Казахстані, які не розуміють української…

Кожна людина може робити що вона хоче в рамках закону, крім закону є моральна відповідальність. Якщо у нас в Україні є люди, які роблять музику російською мовою, орієнтуються на Білорусь, країна якої не існує і яка вже є росією, і там є фанати, вони такі ж самі росіяни, просто залишились на підконтрольній росії території. Вони працюють на окупанта.

Я пропоную таким артистам  написати будь-якому своєму фанату, перенестись трохи назад, коли була Друга світова, змоделювати ситуацію, яка є зараз, відтворити її в тому часі і спитати, якби ми жили тоді, ти жив тут, а я співав пісні на німецькій, що б ти про мене думав?

Тобі скажуть, що це різні ситуації. 

Для мене однакові ситуації. Є війна, є мови, є культури. Хочеш працювати на ту культуру і мову? Працюй. Мені без різниці, я до цього не дотичний. Якщо раніше мене більше цікавило добиватись до когось, хто робить неправильно, то зараз концентруюсь на собі і знаю що я роблю. А вирішувати людям. Я знаю, що в нас багато людей, які скажуть що це добре, це їхнє право, не можу це змінити. Нас окуповували багато років ментально і культурно, тому нам треба дуже багато років, щоб повернути це назад.

Коли ти почав служити?

20 лютого 2023 року. Це трошки більше року пройшло.

Тебе призвали?

Так. Я ходив відмічався у військкоматі 8-9 місяців. Після того, як закінчились, в районі де я проживав, люди, які проходили строкову службу і мали якісь знання у військові справі, почали призивати всіх, хто не служив і в один з призовів потрапив я.

Ти служив на скільки я розумію в одному місці, зараз ти є частиною Культурного десанту, вірно?

Так, на початку цього року мене перевели в Культурний десант. 

Як відбувається від побуту до обов’язків в Культурному десанті. Що ти робиш?

У нас є керівник групи на кожному напрямку, більшість часу я крім своїх функціональних обов’язків, тобто виступів, де я читаю реп, я за кермом, водій. Підвезти, відвезти. Довезти з точки А в точку Б, так само забезпечення продуктами, їжею, так само забираю, підвожу, розвожу. В нас є хороші жіночки місцеві, які готують нам їжу, я в них забираю їжу раз на пару днів. Забираю продукти з бази, якщо в нас якісь запрошені гості приїжджаю забираю їх з вокзалу. В принципі і все, цього вистачає, щоб бути зайнятим з ранку і до вечора.

Чи потрібна така структура як Культурний десант. Поясню чому я питаю: бо і від військових, особливо від цивільних, які люблять критикувати усе, особливо цивільні, мабуть, вони ж знають що треба з війною робити, вони компетентні в цьому. Вони кажуть: треба в окопи, а ви там пісеньки, нашо? Ніби це картонна якась історія, “тік-ток війська” знаєш, такий термін. Наскільки це так чи ні?

Я знаю що якщо в деяких хлопців і є таке уявлення, до яких ми приїжджаємо, то після нашого виступу, який триває в районі 40 хвилин-година,  вони інакші на обличчі, вони вже посміхаються. Ми стараємось перенести їх в світ, де нормою є послухати вживу якісь інструменти, поезію і.т.д. Бо, будучи у війську, вони всі від цього відмовились на користь важливіших справ. Ми буває приїжджаємо в підрозділи, де люди два роки стаціонарно служать. Тобто відпустка була пар днів і ось вони тут. Це не якісь культурні насадження, де ми проходимо і розповідаємо історію України чи ще щось. Це своєрідна терапія для хлопців і найголовніше це меседж, що наші сусіди, які залазять в нашу державу, вони залазять не тільки територіально, перше що вони роблять коли заходять – шукають людей, які живуть українською мовою і культурою, ми просто хочем їм і собі заодно нагадати кожним виступом що ця війна ще і заради цього. Щоб не померла бандура, щоб не померли якісь наші мистецькі досягнення. Той самий реп, який починає розвиватися, і так далі. Вагома кількість пісень, які виконуються Культурним десантом, якщо взяти відсотково це пісні Івасюка, які не треба забувати, які Слава Богу до нас дійшли, і які ми зобовʼязані передати далі.

Насправді фідбек від хлопців хороший, і якщо хтось з цивільних думає, що це непотрібно, військові так точно не думають.

Ну і не для цивільних виступаєте в принципі. Не їм судити.

Ти в себе писав в соціальних мережах що не може подобатись прям, що б ти не робив під час війни, але є таке враження що ти “вері ексайтед” тим, що ти робиш, що ти можеш бути корисним читаючи реп, що тобі це подобається, наскільки це коректно казати.

Я думаю в загальному, що в житті, якщо ти робиш те що тобі подобається і ти приносиш цим користь – це максимальна вдача, яка може бути в житті. Більшість людей ходять на роботу для того, щоб заробити гроші, щоб могти прожити, тобто це матеріальне щось. В більшості людей. якщо на вулиці спитати чим ви б хотіли займатись – це не та робота, на яку їм завтра потрібно йти. Якщо я під час війни, будучи військовим, можу робити те що я вмію найкраще в своєму житті, те що мені подобається і цим приносити користь це дуже добре. 

Чи вірно я розумію, що ось ці виступи і в принципі твоя діяльність зараз тебе підштовхує або надихає до того, щоб нарешті повернутись до видання і запису музики.

Тут така штука, що поки я трошки відійшов від музики. Раніше я був молодший і ставився до цього інакше. Тобто я готував якийсь матеріал і дуже сильно слідкував за тим, як люди сприймають. Якісь коментарі, скільки репостів зробили, це для мене було дуже важливо. Зараз, коли для мене це не стало важливим, коли я хочу, щоб музика, яку роблю подобалась мені, от ми з ранку виїхали і хтось мені скинув відео, позначили що я десь виступав, я заливаю відео до себе, весь день ми чимось зайняті, заходжу увечері, а там переглядів і коментарів нормально. Мені здається що воно потрібно. Зараз настав той час не, тому що з’явились люди, які будуть слухати, в мене є відчуття що з’явився час саме для такої музики, яку я роблю. Може воно не так, але в мене є переконання, що непоганий час для того, щоб презентувати людям музику, яку я роблю.

Ти представник так званого свідомого репу, де крім виконання, подачі і так далі акцентується увага на текстовій складовій і на сенсах. Можу чергу тобі побудувати тут з людей, особливо молодих, які розкажуть, що це не те що непотрібно, але необов’язково, неважливо, і сьогодні інші часи, щось змінилось. Як це для тебе?

Для мене реп – це трішки більше ніж музика. Я в машині коли їду кудись не слухаю реп, я відокремлюю реп від, наприклад попмузики. Я в машині можу включити радіо, їду собі розслаблений, думаю про щось своє. Для мене реп – це конкретно почути ту людину, яка його читає і про що вона читає. Якщо в реп-виконавця нема в тексті ідеї, яку він хоче мені донести, для мене це не реп. Воно може звучати як реп, воно може бути круто, качати, бути гарно зведено, але для мене це не реп.

Я напевно вже колись це казав – чому Емінем став таким популярним – у нього є дуже велика енергетика. Коли слухаєш, не треба розуміти про що він читає, мені здається деякі його треки можна відчути через себе. Вони проходять через тебе і це дуже важливо. Але якщо це робити так українською мовою, де людина пропускає через себе, плюс вона буде розуміти про що це – це дуже сильна штука. У нас є насправді багато виконавців, які вміють це робити, але чомусь така музика в нас не цінується.

Ти був дуже помітною фігурою, в батл-реп тусовці. Там ти часто виходив на батли проти тих, хто читає російською і часто лейтмотивом твоїх раундів  було те, що ти топив за українську мову і вважав тих, хто читав реп російською русскими реперами, незважаючи на їх громадянство і погляди.

Чому ти, по-перше, йшов транслювати це, коли це не було мейнстримом, і по-друге, що ти відчував, коли їхав на умовний батл в Київ батлити з російськомовним киянином, який буде казати тобі “ой блять йобаний патріот”.

Ну я знав що це почують – це раз. Друге – я знав що йду проти більшості людей, які будуть в залі, але кожна вже крупиночка, яка збиралась, і кожна людина, яка після батлу підходила і казала російською що дуже круто, що з’являється україномовний реп, це насправді давало свої плоди. Це дуже довгий шлях, як показує практика так і сталось. Чи я жалію що стіки років витратив на батл-реп? Напевно жалію. Чи жалію про те що я робив у батл-репі? Напевне це була одна із функцій що не сталося те, що у нас на даний момент є. Якби люди напевне зрозуміли це скоріше… я думаю що війна б прийшла будь-яким чином до нас, але дуже добре що на момент того, коли до нас прийшла війна в 22 році, те що я розповідав в 16-17 вже багато людей розуміли. Це дуже добре. Якби війна прийшла в 16-17 це було б гірше, бо “братскіє народи” по головах засідали.

Прокоментуй фразу: «Я доначу деньги, ненавижу путина и впринципе росиян, но там во первых есть осознанные люди, во вторых  язык на котором я сейчас с тобой говорю, не язык войны , не язык убийц, а язык моей мамы, добрых мультфильмов и сказок, на которых я рос, писателей, которые заложили в меня правильные вещи и моральный камертон» 

Повна хуєта.

Давай розширеніше

Якщо людина виросла на російських письменниках, це не означає, що вона зросла б гіршою на українських письменниках. Вона не знає українських письменників через те, що вона виросла на російських письменниках.

Вона могла вирости на французьких письменниках

Вона ніколи ними не цікавилась, нікого не знає, тому це раз. Якщо людина донатить – це дуже добре, але якщо вона говорить російською мовою в побуті, якщо вона вчить дітей російською мовою, як мінімум діти дивляться мультфільми російською мовою. Якщо вони дивлять мультфільми російською, вони донатять і російській армії. Про донати розібрались. 

Русская культура закладывает в меня правильные ценности, что тут плохого 

Русская культура знищила Маріуполь під нуль.

Але ж це не Цой зробив і не Чайковський і не Булгаков

Це зробили ті люди, які це читали і слухали цих людей. Тому я не думаю, що якби були живі якісь росіяни, які померли і насаджували цю культуру, зараз би виходили і кричали “Нет войне!”. Я думаю вони б приплясували біля старого маразматика і казали, що вони “самая лучшая держава”. 

Тим не менш є Noize MC, Oxxymiron, гурт Каста, Легалайз. Люди, які поїхали з росії і які відкрито не завуальовано кажуть сьогодні у всіх відео і соцмережах, що путін диктатор, вбивця, злочинець і так далі. Чому їх не можуть слухати українці? 

Тому що це так само російська мова, російська культура. Я не кажу що Оксімірон має перейти на українську чи на англійську. Давайте так, ми воюємо з цією державою, в них своя музика, культура, нам треба розвивати свою музику і культуру. Якщо Оксімірон допомагає чимось українцям, є підтверджені факти – це дуже добре і йому за це повага що допомагає в цій ситуації нам, а не їм. Якщо вибирати людині у 18 років кого слухати між руським репером і Оксіміроном, я думаю що вибір очевидний. Якщо люди показали себе як люди – до них питань нема, але продовжувати їх слухати це так само вбивати якийсь відсоток нашого україномовного музичного середовища

Я не розумію, якщо ти розмовляєш українською мовою, якщо в тебе в побуті українська мова, для чого в машині слухати музику російською?

Є теза, яку я чув сотні разів: “Нет аналогов этому исполнителю в украинском поле”.

Та й добре. Я радий що в нас немає аналога Моргенштерна наприклад. Це риторичне питання “Шо він робить нормального для молоді, що він показує”. Людина, в якої вийшло заробити гроші, яка тратить їх на татуювання, машини, тьолочки – я не хочу, щоб це насаджували нашій молоді, хоча у нас молодь ніби не дуже дибільна, але це впливає. Я знаю, що якби я свої пів години виділяв би, щоб послухати російський реп в машині… я не можу дозволити собі, коли я знаходжусь біля фронту і їжджу до хлопців включити російський реп. Навіть якщо в мене немає аналога в українському репі, навіть якщо я б дотримувався думки, що в українському репі не можу знайти настільки крутих пісень, чи в англійському, чи французькому, я не дозволю собі цього зробити, бо це неповага до цих хлопців, які воюють за те, щоб у нас ці виконавці з’явились колись.

З приводу молоді і впливу на неї. Є думка, що “Ви заїбали, Артур своїми текстовими штуками, свідомістю, політикою і так далі. Щоб розвивався жанр наш молоді треба наш Моргенштерн, або наш 6ix9ine чи Lil Peep”. Я в дитинстві слухав Сектор Газа, Красная плесень, вся ця хуйня. Молоді треба, щось, що є протестом і є думка, що протест це не коли ти кажеш політики погані, або несправедливість десь відбувається, а що протест це щось що йде всупереч загальному фону і молоді треба веселитись, їбатись і гедоністично проводити час. Чи має реп бути для молоді такою розпіздяйською історією? Може це й не погано? 

Це не погано, воно напевно має бути як один із піджанрів в репі, але я не вважаю це основою репу, яка має вести цей жанр вперед і має бути елітою так скажемо серед музикантів. На питання “Чи треба веселитись” – здається ми вже навеселились. Уже так навеселились із цим веселим репом, що напевно треба потрошки зупинятись. Мені здається з 15-16 року можна було веселитись українською мовою, нічого б сильно не змінилось. Ми говорили про російський реп, є ще різниця як ми думаємо і про що ми думаємо. Насправді це така маленька піщинка в цьому всьому, але з оцих піщинок складається весь цей камінь, на якому ми тримаємось. Тому я працюю в цьому жанрі, я про це думаю, якщо є якийсь репер, який читає ні про що і робить це добре, до нього ходять люди на концерти, я ніколи не скажу, що він робить щось погане. 

Чи потрібно вважати що ось так має виглядати реп? Я так не вважаю. Мабуть, тому чотири роки я не хотів бути дотичним до цього всього.

Ти слідкуєш за українською реп сценою зараз?

Не те щоб сильно. Я підписаний на rap.ua, десь щось чув-бачив. Про Клоннекса я знаю що в нього довге волосся і він в рожевому бігає, це все що я можу сказати. Чи включав я його? Так, але це не моя музика. 

Вона може комусь подобатись, але я не слідкую. Чи буду я щось колись про нього казати погане, бо мені не подобається така музика? Ні. Якщо людям це подобається, то будь ласка. 

А якщо ця людина аргументовано, на його думку, топить за те, щоб викладати свою музику в ВК і на Яндекс, і викладає з іронічними підписами фотки з солістом Пошлой Молли?

Це погано, слово ВК це погано однозначно. Я ж кажу що не настільки сильно внікаю в це, як я можу знати що Клоннекс робить в ВК, якщо я не слідкую. 

Коли в нас слухають російську музику і в нас в Apple Music найпопулярніший альбом російский реп, ми кажемо “Їбать, давайте станемо свідомими, це культурна експансія, вони забивають наш ринок”. Аргумент Клоннекса в тому що хуйово, що слухають російське, але чому я не можу залити свої треки на ВК і на Яндекс, щоб, по-перше, культурну експансію України просувати туди, по-друге, я ж зароблю з цього гроші і задоначу їх на ЗСУ.

Якщо він з такою метою хоче, то це ок, але я не думаю що це так. 

Тобто ми можемо сказати, що розповсюджувати свою музику на рашку, бабки йдуть сюди, це ж добре для українців?

Якщо говорити про себе я не хочу взаємодіяти з рашкою ніяк. Якщо репер в Україні зробить щось таке, що зачепить рашку – вони почують це і без ВК. Скабеєва розповість про це ввечорі. Я хочу, щоб в росії в мене були фанати, які будуть переконані, що я нацист. Це успіх.

Чому?

Бо як показує практика всіх кого росіяни вважають нацистами – це дуже хороші люди.

Ти зараз приїхав до Львова у відпустку на два дні, я заходжу в центр, можу зайти в кафе повечеряти з дружиною, можу випити собі дозволити, можу дозволити посміхнутись. Я вважаю це нормальним, але паралельно з цим я бачу людей, які цю риску переходять, роблять якусь дікуху і це фруструє, бісить, демотивує – великий спектр емоцій, які це викликає. Коли ти приїхав умовно з фронту сюди і побачив це, як ти до цього ставишся?

Я не бачу просто великої різниці. Ми базуємось чуть далі від фронту, і в прифронтових зонах і обласних центрах така сама ситуація. Люди можуть межу переходити всюди, межу можуть переходити і військові. Це неважливо. Я знаю одне: люди, які не служать в армії, якщо вони кожен день не роблять щось для того, щоб війна закінчилась, мають розуміти, що поки не роблять зараз поки вони цивільні, то їм прийдеться це робити з автоматом в руках. Ось і все. Бо росіян дуже багато і вони ходять в формі з двох-трьох місяців, хлопчики тілки вчаться повзати і роблять це із танком на спині. Це дуже печально. І якщо людина просто живе життя десь у львівській області, ходить на роботу, по вечорах півко і в неї все добре, бо поки що її це ніяк не стосується, то пора напевне задуматися. Бо чим ми далі, тим більше це буде стосуватися кожного. Поки є можливість допомагати армії будь-чим, чим тільки можна, але кожен день, тим ми цю війну робимо не такою довгою, як вона може бути. Бо я особисто вже готовий до того, що вона буде до кінця мого життя.

Всі люди. Я про те говорю, що військові розуміть що таке життя в тилу, але в тилу не всі розуміють що таке життя військового. Якщо ви не хочете побачити життя військового, то потрібно вже робити все, щоб його не побачити. Це не означає топитись в Тисі, це трошки інакша штука.

Я не розумію як можна піти просто втопитись в річці. Ти боїшся піти на фронт і вмерти, але не боїшся втопитись в річці, я не розумію логіки.

Тебе можна сміливо назвати людиною, яка прям любить реп. Якби ти зізнавався в коханні до репу, що б ти сказав?

Справедливість. От напевне за це я дуже люблю цей жанр. Якщо в тебе є якісь попсові пісні, то ти можеш з ними робити все що хочеш, якщо в мене є реп і хоча б один рядок в тексті дуже цінний – я не зможу його сказати будь-де [десь де ти не хочеш, прим редактора], бо я буду суперечити сам собі. Я цього не зроблю, навіть якщо мені скинуть всі гроші планети, я не готовий цього зробити. Я не готовий змінювати піджанр якийсь в репі, робити щось модне, щоб бути відомим. Якщо в мене так само буде 500 людей, я все одно буду робити те, чим займаюсь.

Напевне це якась така просто дуже велика любов до того, що я роблю. Як пояснити любов до дитини? 

Чи можна вважати, що Тур повертається в реп? 

Я повертаюсь не тільки в реп. Я повертаюсь в музику. Я думаю, що ми в силах за пару років зробити так, щоб ці два поняття в Україні були рівноцінними.

Текст: Міша Правильний