«Треп – це деструктив, мені хочеться творити, а не руйнувати», — велике інтерв’ю з G Grizzie

Попри те, що G Grizzie довгий час залишався в тіні та рідко випускав матеріал, його фігура стала ключовою на треп-сцені. Йому респектують як колеги репери, так і віддана аудиторія, яка довгий час чекала на його дебютний реліз.

Це перше велике інтерв’ю Яреми, в котрому ми поспілкувались про свіжий альбом «HOOD CLASSIC 2» та чому він боявся його випускати, танцювальне минуле, реперів, котрі виїхали за кордон, процес виходу з трепу та спробували дізнатись, чи дійсно його детальні тексти про плаг-лайфстайл — це правда.

— Привіт! Вітаю з дебютним релізом. Як тобі фідбек за перші дні? Чи справдились очікування?

Очікувань я не будував, тому що я знав, що звук, який я роблю, досить нішевий — банально його мало хто зрозуміє. Мені подобається, що все дуже живе. Щоразу більше нових людей з’являється, які слухають. Всі, хто вже давно зі мною і цього чекали, зараз взагалі у захваті. Реально є люди, які «LLYE YAK Z VIDRA» чули на концерті ще у 2022–2023 році і відтоді просять випустити. Досить непогано все йде. Але те, що там не буде великих цифр, — зрозуміло.

— Давай поговоримо про альбом: скільки часу ти його писав та за яких обставин? Розберемо хронологію.

Я, як і більшість мого оточення, до 2022 року робив на руснявій реп. Є ж ще перший «HOOD CLASSIC». Він був написаний десь у 2019–2020 році, там було вісім треків, я їх виношував дуже довго. Тому я хотів назвати «HOOD CLASSIC», бо хотів, щоб це були треки, які настоялися, як вино. У 2022 почалась повномасштабка, і, ясне діло, я сказав «до побачення» першому «HOOD CLASSIC». Зараз відпустив усе музло на руснявій і пішов у сторону української. Тоді, на початку, я почав писати перші треки українською. Написав «LLYE YAK Z VIDRA». Є такий репер 032nimble і його трек «SLANCHICK», і ось «LLYE YAK Z VIDRA» був написаний у той самий день, що і «SLANCHICK», на хоум-студії.

Плаг я роблю з 2018 року, і по-любому треба зробити хоча б EP. Я почав робити його у 2022-му, продовжив десь у 2024-му (5–6 треків), і коли я сів усе це доробляти, я тупо не міг зупинитись: у мене включився режим «треба зробити, поки не буде ідеально», і зробив ще стільки ж треків, скільки було, за місяця два-три. Так і з’явився альбом.

— Доволі довгий час медійно тебе майже не було видно, однак увесь цей час ти писав треки, виступав з ними. Твоя аудиторія давно знає тексти напам’ять, а друзі по сцені ледь не в кожному інтерв’ю респектували тобі як потужному виконавцю. І ось раптом протягом останнього часу ти активізувався — трек за треком, стильні візуали і т. д. Що стало каталізатором нарешті гучніше заявити про себе?

Bo (менеджер G Grizzie). Знаєш, якщо сердечко на два розділити, і це мій проєкт G Grizzie, — це дві людини. Каталізатором був Bo. Довгий період я був у стагнації: рік часу я майже нічого не писав, не випускав, загруз знову. Мене ніде немає, бо я люблю дропнути два треки й пропасти. Bo не дав мені цього зробити, сказав: «Ти мусиш». І я сам собі мушу довести, що можу. Я вирішив: поки я не зроблю все, що маю зробити, я не зупинюсь. Так і сталось.

Щодо концертів — фан-факт: я виступив разів 20 без жодного треку у мережі взагалі, навіть без фітів. Півтора року мене возили виступати просто, поняв, бо казали: «Він класно виступає».

— Згадаєш свій найкрутіший лайв?

Це був другий DOORDOM, 2023 рік. Це ще Clonnex і Lizzzard тут були. Це вечірка Лізарда, я був його правою рукою, можна сказати, довгий час допомагав з DOORDOM. Це була вечірка, яка була найідеальніше організована у всіх планах — настільки гарно вибудували цей годинничок «що за чим має йти». Плюс це був момент виходу альбому Клоні. Всі зірочки склалися так, що це було найпотужніше клаб-шоу у Львові взагалі колись зроблене. Там було 400+ людей, а містяк вміщував 300+, ю ноу. Сотня людей кричали трек «LLYE YAK Z VIDRA».

— Пройдемося по кожному фіту. Чому саме ці репери стали гостями проєкту?

Почнемо з 032nimble. Без нього я не міг. Якщо ми робимо фіт — це завжди добре. Ми з ним експериментуємо багато, ось «Кайзервальд» у нас фіт: світч біта на парті Німбла. А цей фіт «SCAM ADDICT» — одне з моїх улюблених творінь. Просто вау. Іншу людину я там не чув, щоб тему розкрити настільки гарно і влучно. Те, що я хотів там сказати, — ніхто б більше не сказав.

З FORCEGNG — це окрема тема. Це така людина, що ти йому пишеш, і цей кабан тобі цілком серйозно може не відписувати три місяці.Фітанути з FORCEGNG дуже важка задача. А тут ми роздуплились: він закинув у сторі, як три рази попав «трьоху», я пишу: «Нічого собі ти Майкл Джордан», він пише: «no miss». Я пишу парт для «NOMISSGANG» за пів години, і він відписує парт. Ми пробували фітанути три роки і не могли, а тут зробили це на одному душку.

З Pozer90 — це мастхев, він мій молодший брат по плагу. Я йому передаю зараз факел плага, бо мене цей звук уже підзаїв, мені хочеться експериментів, не підв’язуватись тільки під плаг. Малого зараз пре, як мене це перло у 18 років, як йому зараз. Тому з Позером мав бути фіт 100%.

А 4ERDAK, братан, — це святе. Ми з Чердаком робимо музику найдовше з усіх моїх знайомих. Ми знайомі з 2018 року, у нас було багато фітів на руснявій, і бітмейкера його KERCH я знаю. Войс-тег Керча «supahero» — це мій голос. Для мене фіти з Чердаком — це те саме, що з Німблом: 100% знаю, що все буде окей. Як мінімум «Yesterday» вийшов — дуже класно зайшов. У нас із ним дуже хороша хімія.

— Пам’ятаю, ще десь у 2018 році ви з Чердаком випускали стрітовий чорно-білий кліп, але його вже немає у мережі. Розкажи про це.

«NIGHT FREESTYLE»! Олди тут!

— Цікаво, що він із Павлограда, а ти зі Львова. Як так законектились?

Це взагалі прикол. Думаю, оточення в мене було дніпровсько-донецьке у Львові. Кенти переїхали у Львів, і через них я вийшов на хлопців. Фан-факт: перший раз у житті на концерт виступати мене привезли в Дніпро. Для мене це сюр був — що тіпа зі Львова привезли на російській там почитати. Мені було років 19. А у 18 років я перший трек дропнув на SoundCloud.

Я познайомився з Керчом, і ми зійшлись на тому, що він буде моїм звукарем. Керч зводив усі мої треки до повномасштабки. Так ми познайомились із Чердаком, Вовою avantsee та іншими чуваками з Павлограда. Ми з Владіком (4ERDAK) дуже любимся, ніколи не було траблів, багато пережили. Я дуже сильний олд у цьому всьому, тому виходить, що я всіх знаю.

— Наскільки ти схильний до ностальгії?

Дуже схильний. Меланхолія, ностальгія — це такі штуки, які у треках в мене виходить добре передати. Мій посил в музиці взагалі такий, що ось це треп-гімно не таке прикольне, як насправді здається. Коли ти знімаєш рожеві окуляри і дивишся на реальність… Це має кучу побочок, це прикольний спогад, який зі мною відбувався, але не вважаю, що всі готові пережити таке — ситуації, коли ти йдеш не по протоптаній доріжці. Є багато болю, який ти маєш переварити і відпустити, тому ностальгія пов’язана з чимось таким.

— Чому тобі було страшно випускати реліз і відкриватися аудиторії? Мені здалося, що платівка дійсно розкриває твою емоційну сторону, навіть у рамках класичних треп-репрезентів.

Дай я згадаю панч… «Я не андер, я просто заліг на дно». Це з анреліз треку «Choose yo fighter», але його чули на концертах. Я так надовго заліг на дно в якийсь момент, настільки звик, що я як сірий кардинал. З моєї сторони є якийсь вплив? Так. Та і все — ніколи не думав, що буду лізти далі. Але потім з’явився Bo, котрий почав доносити, що я не можу все це від людей ховати або давати тільки на концертах.

Знаєш, коли ти чогось боїшся — ти мусиш це зробити. Боїшся висоти — пригни з парашута, ось цей альбом ± таке для мене по відчуттях. Коли один трек дропаєш — концентрація на одній темі, контролюєш це (я люблю контроль), а тут дропаєш багато і є відчуття, що щось може піти не так.

Першому, кому я подзвонив після релізу альбому, — це був Clonnex. Я точно знав, що він мене розуміє в цьому плані, коли ти зробив жесть — яку жостку роботу. Другий альбом Клоннекса писався тут, де я зараз сиджу, а там було 40+ треків. Тільки наш фіт ми писали 10 годин. Це все гівно зробити від А до Я, як воно має бути — це була мега задача для мене.

— Наскільки я знаю, раніше твоє життя було також тісно пов’язано з танцями. Коли саме та як довго ти цим займався? Наскільки серйозно? Як твої відносини з танцями зараз?

Це було моє основне хобі. Я на цьому не заробляв, займався більше для душі. Я дуже щільно пов’язаний з хіп-хоп культурою в чистій формі. У треп я потрапив з часом, а з 14 років я був плотно в культурі. Мене мама відпускала на батли і я від’їздив більше сотки батлів точно за 8 років. З swipeex. та Brud Tech на одних батлах танцювали, Ridge теж, Кажан, Monsto. У нас танцюристи, бі-бої і бітмарі дуже талановиті. Свайпекс для мене взагалі вау, дуже люблю таку музику. В 16-му році я познайомився з трепом і плагом – життя кардинально змінилось, тому я відійшов від хіп-хопу в чистій формі, як я з ним познайомився. А в 14 років я собі сказав: “хочу освоїти всі п’ять складових хіп-хопу”. Не освоїв графіті і бітмейкінг. Ось так з танців в мене перейшло в реп. А танцями я жив.

— Колись ти був у танцювальному ком’юніті, зараз — у реп-ком’юніті. Яка зі спільнот тобі здається більш цікавою, дружньою та відкритою?

Хіп-хоп танці базуються реально на культурі, а реп — там культури мало. Хто з малолєток знає Africa Bambaata? Ніхто, блять. Спільнота — 100% танцювальна. Там всі були реальні, не тому що масочку надів, бо тобі зручно бути в кентах — там такої хуйні не було. Набагато приємніше: там люди просочені хіп-хопом. А репаки наші нічого не знають про культуру. Це і є найбільшою проблемою, пацани постраждали від фаст-фуд ери.

— Ти відчуваєш, що робиш вклад у культуру?

Про вклад — 100%, навіть мізерний по-любому є. Навіть без альбому я вкладу нормально дав, бо ці всі концерти і те, що я на них робив із людьми — вони реально переосмислювали, що таке український реп. Альбом на цих вулицях лишиться. Мені хочеться, щоб люди навчилися… єдності (тут Грізі довго підбирав слово, бо приходило в голову польське). Вибач, я просто поляк, іноді може бути суржик.

— А звідки ти? Не зі Львова?

Я народився у центрі Варшави, жив там до семи років, і потім мене мама забрала до Львова. Батя — поляк, мама — львів’янка. Мене туди не тягнуло, Україну полюбив.

— Як вважаєш, яке місце займає Львів на карті хіп-хопу України?

Хоча свого часу цим центром мав бути Харків, зараз Львів — головне місто українського репу. Тут багато старших серйозних дядьків, усіх навіть не перелічити. Я мало знаю виконавців не зі Львова, але вони є. Наприклад, Лірика Вітру — для мене взагалі людина-реп.

Це не те, що у Львові всі якісь «нацики», просто тут завжди було розуміння: українське — це заєбісь. У нас не настільки глибоко засіло у свідомості, що українське — це крінж, як в інших регіонах. А люди часто не хочуть усвідомити, що десятиліттями їм нав’язували саме цю думку.

До повномасштабки велика частина української музики подавалась у напівжартівливій формі. Взяти хоча б Дзідзя — (і я не кажу, що це погана музика, він прекрасний мужик), але в цілому просувалася модель, побудована на комедійному образі.

— Ти сказав, що у Львові ніколи не думали, що українське — це крінж. Але чому тоді ти почав читати російською?

До 18 років я вважав російський реп абсолютним крінжем. Думав: гірше за це не існує нічого. Для мене він асоціювався з падіком, бидлом і всім найгіршим. Я ріс на Америці — Busta Rhymes, A Tribe Called Quest, J Dilla… Який, нах*й, «Баста не Раймс», який Гуф, АК-47 та інша дичина? Ви шо, гоните? Як це взагалі можна порівнювати?

Але потім у мене з’явилось оточення, яке щільно слухало руський реп. За півтора року я і сам почав його чути. Подобалося мало — хіба Скріп, Салукі, Антоха МС. У нас була туса з 12 людей, і всі читали російською. Я теж почав фрістайлить на «руській». І тільки у 2022-му до мене дійшло.

Бо тоді навіть не думав, що з мене щось вийде.І взагалі, якби не певні життєві обставини, я б і далі вважав, що російське — це крінж, і Бог знає як би з репом було, і чи був би він взагалі.

— Як тобі стан справ на українській реп-сцені?

Люблю це питання. Мене трохи кумарить, що про це всі говорять, але мало хто реально щось робить. Рух є, але без радикальних зрушень. Жодних землетрусів поки не відбулося.

Є хлопці, які працюють і дають надію — це супер. Головне, щоб вони не зупинялися і щоб обставини їх не ламали. Бо, бро, на культурних діячів у нас, відверто кажучи, більшості пох*й.

Якщо ти репер, то поки не станеш «українським Іво Бобулом» — всім насрати. Ти працюєш за свій кеш, своє здоров’я, як меценат. Це нескінченна інвестиція й купа роботи, яка мало що приносить.

Тому важливо, щоб пацани йшли за ідею, а не за хайп. Є різниця між «репаком» і «емсі»: репак — це заради бабок, емсі — заради ідеї. І чим більше буде саме емсі, тим більше шансів у нашої сцени.

— Чому треп не стріляє? Об’єктивно, прослуховувань у жанрі мало, а нові імена з’являються й безслідно зникають. І загалом — чи є відчуття, що жанр вичерпує себе? Є відчуття, що й у Штатах жанр помітно здає позиції порівняно з тим, як він був головною музикою світу останні 10 років.



Та ні, в Америці просто реп виріс, він став розумним. Він перестав бути «Gucci Gang, Gucci Gang», а став якимось Lil Baby. Для нас він перестав бути актуальним, бо ми не розуміємо, що той Lil Baby навалює. А америкоси за голову тримаються, коли тіп таку хуйню навалює. Там реп слухають люди 30–40 років, а не малолєтки.

Треп на своєму місці — як і був, так і є, просто фаст-фуд ера закінчилась, на мій погляд, і перейшла в якийсь новий вид. Раніше з’являвся репер, був мегапопулярним два тижні і зникав. А зараз уже не так — воно ніби «встаканилось» нарешті. Тепер ти маєш трішки постаратись, щоб це сподобалось людям.

А на проблему українського трепу я дам тобі одну відповідь — текст. Пацани пиздять у 90% випадків. Одна справа, коли у Pozer90 сатира — у цьому є якийсь зміст, а інша справа, коли пацанам лінь придумати текст або піздатий панч (вони навіть не знають, що таке панч, барс). Необізнаність — пацани не виходять за аматорський рівень у деяких планах. Вони більше йдуть у звучання, менше в те, щоб музло було цікаве.

— Кілька людей казали, що ти є уособленням того лайфстайлу, про який ти читаєш. Чи чесний ти в своїх текстах, або в них є місце творчій вигадці?

Я не хотів цю тему підіймати, бо вона специфічна для мене. Я 100% використовую всі можливості слова. Тобто якщо я кажу, що «мій брат вбиває», це не завжди має бути в тому значенні, в якому ти собі зрозумів. Я можу використовувати перебільшення, романтизацію — у принципі, у цьому реп і полягає. Коли ти береш життєву ситуацію і підносиш у красивому соусі. Тим більше, що це треп — він цього потребує.

Так, багато речей у текстах були реальністю, є реальністю, з якою я вже попрощався. Це тендітна тема для мене. Відповідаючи на твоє питання бро, можна я «підскручусь»?.

— Багато реперів з початку повномасштабного вторгнення виїхало та здебільшого перебуває у Польщі. Ти вже називав імена кількох. Наскільки можливо бути українським репером та залишатися цікавим українському слухачу, перебуваючи в абсолютно іншому контексті, інакших реаліях та інфопросторі?

З того, що я помітив за пацанами, виїзд для них був радше як помилка, ніж ні. Тільки пацани туди виїжджають — на рік їх немає. Тіп працює, щоб собі зняти квартиру в Варшаві. Реп усі читають про гроші, але гроші мають властивість закінчуватись. В Україні 40 тисяч — вже ніхуя собі, а там — це просто косар. Пацани впадали в стагнацію, бо не могли думати про реп.

— Як ти ставишся до тих треп-виконавців, хто очевидно бреше у треках?

В мене це викликає крінж і бажання розпитати. Я не дойобчивий, але якщо мені хтось нахабно в обличчя бреше, я маю на це чуйку. Я такий детектор брехні, від якого ти не втечеш.

Пацани, які пиздять у треках, не хочуть нести відповідальність. Є така фраза: «трушність багато коштує».

— Думаєш, вони мають нести відповідальність? Перед аудиторією хоча б.

Навіщо ти пропагандуєш стволи, якщо боїшся їх взяти в руки, або єдина причина, чого ти їх хочеш взяти — бо в дитинстві дивився фільми про гетто. Ти звичайний тіп з України, який жив у місті і тих стволів не бачив. Домосєди, котрі розповідають про стволи — я цього не викупаю. Це автоматично програшний варіант, коли ти хочеш бути кимось.

— Які артисти тебе надихали на початку реп-шляху?

Yung Bans, Playboi Carti — 2016 рік, коли він робив плаг. Kodak Black — топ-3, 100%. XXXTENTACION — це єдиний репер, від якого я фанатів. Якби я побачив його наживо — я б розплакався. Це єдиний, про кого я можу сказати, що я його фанат. Earl Sweatshirt, ще A$AP Mob. Такий топ.

Мене мама ростила на джазі і класичному року, Луїс Армстронг, Black Sabbath, Red Hot Chili Peppers, Pink Floyd… Колись брат накачав мені на плеєр альбом Dizzee Rascal, усі альбоми на момент 2010 року Daft Punk та усі альбоми Kanye West.

Dizzee Rascal та Busta Rhymes — це дві ікони в хіп-хопі, яких ти мусиш знати. Ісус і Ісус: один британський, другий — американський.

— Змінив відношення до Busta Rhymes після його виступу в Москві?

В рашку їздять тільки бідні американські репери. Він вже старий, можливо, просто голова вже не варить, хай доживає старість Але в плані вкладу йому важко дорікати. Ось якби він був українцем — це вже інше питання. 

— Плаг для тебе — це виключно жанр, у якому пишеш музику, чи справжній спосіб заробляти гроші?

«Не питай, чому влюбився в плаг — влюбився в shawty». Залишаємо це питання відкритим.

— Але чи відбувається «процес виходу з трепу» і в яке конструктивне русло ти хочеш направити енергію?

Треп — це деструктив, мені хочеться творити, а не руйнувати. Треп тебе нікуди не приведе. Моя задача зараз — творити. Чим більше творю — тим мені краще. Вийти на чистий вектор.

— Чого чекати від G Grizzie?

Back to trap. Побачимось з новим альбомом за три роки (сміється). Жартую, я навіть ще 30% музики, яка в мене лежить, не показав. Чекайте дуже багато різної музики, експериментів. Я точно буду на альбомах 4ERDAK і TIM PACHE. Шатаут STAS AZARENKO, обіцяв віддати йому пару партів.

З альбомом тільки все почалося — буде багато відеоробіт.

Інтерв’ю: Ілля Коваленко