Якщо мене спитають у кого з українських МС найбагатша реп-біографія, не замислюючись, відповім, що у Фейма. Зараз Слава (так його звуть, тому і Fame) відомий в першу чергу як учасник гурту кАчевники. Раніше в нього був гурт “Дай 5”, який він зібрав разом з Макстаром та музикантами ТНМК, а до цього він фітував з гуртом Centr, де виглядав на три голови вище тодішніх реп-героїв (а приспів до треку «Ночь» – «Небо мне бы ее позабыть», здається, лунав звідусіль). А ще він один з кращих бітбоксерів України, чиї відео за участю Вахтанга ставали вірусними за 10 років до появи ТікТоку. А ще він шумів на найпопулярнішому колись батлі InDaRnb. 

А ще співпрацював з Потапом, Титоміром, фристайлив на Арбаті разом з Нойзом, писав фіти з Дорном, їздив на Євробачення від Грузії, був учасником гуртів Da Marav та Урна Урана, виступав у складі SunSay. Коротше – якщо мене спитають, у кого з українських МС найбагатша реп-біографія, я, не замислюючись відповім, що у Фейма. 

Ми знайомі зі Славою близько 15 років, але ідея взяти велике інтерв’ю з’явилася тільки зараз. Кілька років тому на rap.ua вже виходила велика розмова з Феймом — почитайте і її, якщо цього тексту вам буде замало. 

«Після хіта “Босотi похуй” з інституту мене, все-таки, виперли»

Я зараз пригадуватиму різні зустрічі з тобою і попрошу розповісти, що тоді відбувалось в твоєму житті.

Ок, давай спробуємо.

2001 рік – ти виступаєш в школі на Русанівці на брейкданс-батлі в складі гурту Da Marav. Пізніше я бачу тебе на локальній вечірці під мостом і особливого бажання знайомитися ані з тобою, ані з твоїм крю немає – страшно.

(Сміється) Справа в тому, що на Березняках репери ніколи не були лохами! В ті часи склався такий стереотипний образ хіп-хопера: «Реп, йоу, Децл», якого били всі, кому не ліньки. А ми ходили міцні, голені налисо, в кепках Kangol і самі могли кому завгодно наваляти. Середовище було досить агресивним, хіп-хоп не сприймався ментально, це ж пост-совок – всі ходили в чорно-сірому одязі. А ми – різнокольорові, яскраві, реп читаємо. Звичайно, була маса охочих доїбатися – гопота, скіни, панки, металісти. Ось ми себе відразу і поставили за принципом “бояться, значить поважають”.

2006 рiк. Я слухаю по радіо хіт-парад “Хіп топ тен”, де ти під біти Мет Квоти (гр. Фора) фрістайлиш підводки до пісень…

Так, ми познайомилися в поїзді з DJ Sender, і він дав нам з Метом ефірний час на радіо «Шарманка». Це був необмежений (в нічний час) доступ до професійної студії звукозапису, тому, ми просто почали зависати там регулярно з ночі до ранку і записувати нишком свою музику.

2005 рік. Ми з тобою вчимося в одному університеті, тебе хочуть відраховувати, я пропоную тобі виступити на концерті, де буде ректор і керівництво, щоб потім сказати: “Подивіться, який талановитий хлопець – нехай вчиться”. Ти виходиш і співаєш якусь жесть. Пізніше ти таки йдеш з універу.

Було діло. Тоді ми робили дуже суворий реп разом з Кудімом, називався гурт «Урна Урана». Ми були кимось, на кшталт київських Cypress Hill, в кожному треці читали про траву, босоту, навіть, ходили до блатних на місцеву «малину», щоб вони дали акредитацію нашим текстам – за поняттями вони, чи ні.

Кудім був реальним пацаном – тримав автопарковку, у нього був ствол, собака-вбивця стаффорд, мішок трави – все як треба. Ми навіть виступали з нашою музикою на «Таврійських іграх», я тоді викурив по дорозі на фестиваль стільки, що тупо посадив свій голос і не міг співати абсолютно – косяк йшов за косяком! І ось, нас запросили виступити в університеті… Після хіта «Босотi похуй», виступ, на жаль, зупинили, а з інституту мене, все-таки, виперли.

2012 рік. Я на концерті групи “Дай 5”, перед концертом ти ходиш по залу, виспівуєшся, розминаєш зв’язки. На концерті – максимальний врив, а після ти виглядаєш максимально усвідомленим хлопцем – багато розповідаєш про буддизм і духовні практики.

Після того, як майже всі мої вуличні друзі-репери з тусовки Березняки Zoo опинилися в один момент на лаві підсудних, я задумався, що пру по життю не туди, і такий розклад тупо не в масть. Спонтанно познайомився з Саном з 5’nizza, а він уже тоді захоплювався буддизмом. А я тоді кинув пити і курити, дійшов до якоїсь крайньої точки вже, час був змінювати щось в собі.

Я ніколи не ставився до цього як до релігії, мене цікавили конкретні методи – як заспокоїти буйну голову, як навчитися брати себе в руки, тренування по концентрації уваги, старі шаолінські техніки. Реально, до речі, працюють.

Дай 5 – ми зробили міцний живий рок-соул альбом з музикантами з ТНМК, але в процесі посварилися з Макстаром і довелося допилювати реліз самому, але щось незриме, що, власне, й спонукало зібрати цей проект, пішло разом з Максом. Пропав вайб. Але ми зараз з ним спілкуємося ще більше, ніж раніше, і навіть дещо спільне готуємо!

2019 рік. Я беру в тебе інтерв’ю в складі групи кАчевники. Ви тоді дропнули перший альбом.

кАче – так, ми встигли за пару років існування зробити якісь нереальні муви – суперфіти, там і Ліга, і Фьюз, Каста, Нойз, і ще багато хто, на концерти наші збиралися прям натовпами, ми самі були в шоці. 

Ще й вініл свій випустили. Перепрацювали, переспілкувалися, взяли паузу на рік, потім знову скучили один за одним, пацани готові творити, у мене туєва хуча ідей, а в червні настають концерти. Тут хочу дати пояснення, що я почав писати біти, скретчити платівки, вивчати звукозапис, вклав усі вільні гроші в студійну апаратуру, і з цих напрацювань і вийшов проект, коли зібралися хлопці та вдихнули в цю музику життя. 

Зараз мої будні – це тотальне вивчення продюсування музики у всіляких жанрах (від електро-фанку до UK Drill). Аналогові синтезатори, вінтажні семплери, вініл, тобто, я вже давно не репер, скоріше – продюсер, 90% мого часу зайнято навчанням і практикою, підвищенням і прокачуванням професійних навичок. Зараз їдуть кабелі (паяли під замовлення 16 штук) – буду писати пацанів на плівку, на 8-мидоріжковий котушковий магнітофон, супержирний і щільний звук буде у нового матеріалу.

Ти встиг попрацювати з такою кількістю хіп-хоп і не хіп-хоп зірок, що повинен знати цікаві історії про кожного. Давай так: з мене ім’я – з тебе найбожевільніша історія з твоєю участю, пов’язана з виконавцем.

Ок.

Іван Клименко. Тут я за тебе почну: Ваня розповідав, як ви познайомилися на фристайл-баттлі і ти йому наваляв.

Тоді був у мене наймутніший період в житті, здавалося, що чим гірше я – тим я крутіше. З Іваном у нас був фристайл баттл на Урбанії, ведучим був Потап! Ваня прочитав (як мені здалося, після розпивання пляшки горілки перед баттлами) заготовку, і виграв. Я почекав його під сценою, фрістайлом “обгрунтував що він лох” і виставив на всі гроші, що були у нього в кишенях, ще й надавав піджопників. Ваня зібрав натовп своїх пацанів і шукав мене по всьому Подолу, озброївшись якимись підручними дошками-палицями. Але я вже звалив на Березняки, а туди їхати, як ти розумієш, навряд чи хтось наважився б, щоб мене шукати. Мені здавалося тоді, що такими вчинками я роблю себе в очах оточуючих супер крутим, реальним пацаном. Зараз мені за все це вкрай соромно, до Ванька я ставлюся з великим теплом і повагою, і він, сподіваюся, теж. І з Сальто ми записали кілька спільних пісень. Так чи інакше – зі своєю темною стороною я борюся все свідоме життя, негативного впливу в середовищі, де я виріс, було більш ніж достатньо.

Ми запитали у Ванька чи все було так. Його коментар дивись за посиланням (прим.Rap.ua).

«Якось вчив Ваню Дорна разом з Ярмаком на студії “Стольний Град” основам фристайлу»

Богдан Титомир.

Оу, Бо! Якщо коротко – ганяли на його Porsche Cayenne по Москві, перетинаючи поліцейськими розворотами подвійні полоси, давав на рот якийсь тьолці в нього на хаті біля американського посольства, написав йому 4-5 пісень. 

Так, є ще з ним історія про Київ. Якось за мною і моїм темношкірим другом Містером Макунді гнався озброєний натовп скінхедів. Ми чекали в Арена Сіті гонорар за виступ, Дизель з Green Grey тоді, до речі, так і не заплатив нам ті смішні 100 баксів. 

Дивимося – величезний натовп неонацистів, до яких доїбався хасид маленького зросту, загрожував їх перестріляти. Ми з цього дико угоріли, хасид розчинився в повітрі, і фокус уваги ворожого угруповання переключився на нас – один чорний, інший з дредами… Лише якимось дивом ми встигли втекти і заскочити в під’їзд будинку, де в той момент зупинився Бо. Ну і ми такі, з задишкою, до нього залітаємо, а він на суперчилі, з джойнтом, показує нам на величезній плазмі кліп «Брудні шлюшки».

Потап.

Потап – OG з місцевості, вчилися разом ми з ним, в середній школі 141, на Русанівці. Біг Віт (КА4 Продакшн) зпіонерив у мене з тексту хук «Я білий зовні, але чорний всередині» і записав з Потапом фіт. Мене, звичайно, не покликали – я ж тільки в 9-й клас перейшов, малий був ще зовсім.

Іван Дорн.

Якось вчив Ваню Дорна разом з Ярмаком на студії «Стольний Град» основам фристайлу. Так Ваня відразу зрозумів, як і що робити, і навіть примудрився перечитати Сашу! А потім дивлюся – він вже десь знімає вуличне фристайл-шоу, і на концертах Ваня теж почав римувати на ходу. Суперздібний хлопець, ловить все на льоту.

Юрій Бардаш

Крім того, що Юра в минулому один з кращих бібоїв, він – мій реп-учень. Юрець звернувся до мене з проханням прокачати його скіл, і ми багато і продуктивно попрацювали. Але ось історія про те, як ми здружилися, це окрема, дуже гірка для мене, ситуація життєва…

Так сталося, що у мене в лікарні при смерті був батько. Ми мало з ним спілкувалися, і повідомили мені в той момент, коли вже все – час згаяно. Я за вечір обдзвонив всіх, кого зміг, на операцію на серці було потрібно зібрати 7 тисяч доларів. Юрі запропонував продати пару своїх кращих пісень, на що він відповів у дусі: «Ти що, офігів зовсім, приїжджай і я тебе підтримаю максимально».

Загалом, зібрав я всю суму за вечір, Ярмаку подзвонив, він вже був готовий зранку допомогти татка транспортувати в клініку Амосова. Ранок, збираюся їхати до Бардаша, і тут дзвінок – батька не стало. Набираю, а він: «Все одно приїжджай, ти чого!».

Приїхав, Юра мене по-братськи обійняв, чайком напоїв і допоміг із грошима на похорони, причому, ми з ним ще не були близько знайомі, ось такий пацанський вчинок. Хто б що не говорив про Юру, я завжди йому вдячний за таке ставлення в скрутну хвилину, що б там не було.

Ярмак.

У нас концерт в Одесі (я об’їхав з Сашком всю Україну в якості діджея), а вранці – похорони батька. Значить, я їду, граю повну програму і зі сцени – назад до Києва, ось так. Життя триває і раз я взявся за справу – значить зобов’язаний вивозити, що б не трапилося.

Лигалайз.

Тусуємо з Ден Да Фанком в мене на хаті – я тренуюся крутити платівки, а він чайок розливає. Тут він раптово: «Йо, сьогодні днюха у Ліги, давай його привітаємо», ну, мовляв, давай. Я заміксував «Все вместе на месте», зачитали зверху фрістайлом щось, відправили Лізі. А в той момент ми ж випустили трек «Бодрый», там у Сана рядок про Шеffa, Лізі це взагалі не вкатило, він десь в мережі навіть відгукувався про цей панч негативно.

І тут – до нас прилітає відео, де Ліга, Сир Джей, Айс з КТЛ Ди Л.Л. на дачі качають під «Бодрый» і читають хором приспів. Після цього, на «Кураж-базарі» я спонтанно встряв з Лігою як DJ, і відкачав концерт. Ну і понісся подальший коннект, був у нього в гостях в Москві, він зачитував ще тоді в начерках «Застой 2.0», пили до ранку пуер. Ліга – крутий, справжня реп-енциклопедія, він настільки в темі, що я на його тлі не в темі, ю ноу.

alyona alyona.

Робив фестиваль на ВДНГ разом зі Стасом з HOTC і Тулскітом з HBTC. Допомагала і DJ Anny Rawk, і Easy з нами був, і Смек, навіть майстра кунг-фу з Білого Лотоса. Це був стрітбол, де на тлі змагань несеться графіті, брейк, скретч-джем і мс-сайфер. І ось, виходить габаритна дама, і стелить дуже прикольно, з гумором і самоіронією.

Вона взагалі не виглядала як хіп-хоп-артист, просто, звичайна така подруга, немов продавщиця з гастроному. І видає пару таких панчів, що всі заливаються. Ну, новий персонаж з’явився, стало ясно всім. Є навіть відео в контакті, у неї був псевдонім Альона Алькаїда. Я їх звів зі своєю тодішньою дівчиною Олівією (Rockin ‘Chicks), мовляв, пробуйте, читайте щось разом. Але вони так нічого разом і не видали, хоча заходили до мене на студію «Стольний град». 

І з Ванею в той же день познайомив: “диви – Біггі в спідниці”! І ось одного разу, зайшов поїсти в їдальню на Петрівці індійської їжі, а там весь рух – Ваня, Альона, команда їх, їдуть кліп знімати на “Рибки”. Ну і я спонтанно увірвався в процес, придумав Альону зі шланга поливати, щоб вона сексуально закидала мокре волосся назад, ну ви зрозуміли.

Бажаю їм оригінального творчого шляху, перший альбом вийшов класним, зі мною це резонувало, а ось зараз вже кудись в бік вони пішли, більш комерційний – на широкий загал, особисто мені це не близько, я більше за андеграунд топлю. З рекламою трішки перебільшують.

«Як блатний – не працював ніколи, живу тільки музикою»

Сьогодні з “динозаврів” жанру на плаву залишилися тільки ти і Giga1. Чому так?

А ми постійно оновлюємося, намагаємося тримати руку на пульсі часу. Назар – дуже давно в темі, ми знайомі року з 2000-го. У Да Марав і Фори є спільна пісня «Вісім», я там, до речі, теж читаю про те, що мене надихає київський weed. А Гєрік і Мет Квота, відповідно, римують про те, як шмагають водяру літрами, в тому віці нам здавалося, що це круто. Зараз ми подорослішали, стали мудріші. А дуже багато наших одноліток – ні, залишилися там, де і були, загрузли в порочному колі. А у когось – сім’я, діти, бізнес, не до музики вже. А когось вже просто немає з нами. 

Час своє бере. Хоча, MC Ned зараз веде передачу на радіо, XL – вечірки робить досі, Юджин (Новый Союз) – знімає кліпи зіркам естради. Значить, не тільки я і Гєрік на плаву?

Чим ти займався останній рік?

Купив два аналогових синтезатора MOOG і заглибився в синтез, навчався робити свої авторські звуки і пресети. Розлучився з дівчиною через пандемію – вона в Пітері, я в Києві – не варіант. Через це сумував, писав лірику. 

Відпочивав від всього і вся, заново вчився складати сольні пісні. Розбирався у звуці, продав частину апаратури, що не використав, купив кілька пар різних навушників, ламповий підсилювач до них, вінтажну японську акустику Pioneer HPM 100. Випустили альбом Качевников на вінілі, платівки відправляв по різних містах і країнах. Допомагав Вакулі робити хіп-хоповий альбом, зламав у вуличній бійці руку, ніби як перехворів короною, складав всякі гумористичні сайд-проекти, розібрався-таки в вінтажних семплерах Ensoniq EPS, прокачував стиль, манеру виконання.

Ти займаєшся виключно музикою? Що тебе годує?

Як блатний – не працював ніколи, живу тільки музикою. Я багато чого вмію – люди звертаються – хто за текстом, хто за інструменталом. Два саундтрека до великого кіно оформив – “Сквот32” і “Фокстер і Макс”, ще й не таке можу!

Який у тебе графік за відсутності концертів? Як сьогодні пройшов твій день?

Я весь час вчуся писати і пишу музику. Дивлюся відеокурси, читаю книги, практикую. Гуляю навколо озера, читаю фрістайли, тренуюся, щоб не втрачати реп-навички. Сьогодні був Всесвітній день чаю – збиралися у мого друга, бібоя Архітектора (Antishock crew) в закладі, пили пуер.

Якщо я хочу почути Фейма наживо – де я можу це зробити?

На найближчих концертах групи кАчевники, вже в червні!

Багато молодих про тебе зараз не знають. Ті, що старші, називають тебе “артистом минулого”. Прокоментуй цю фразу.

Я в хіп-хопі дуже давно і надовго.

Не буває думки, що ти втратив відчуття часу? 

Якщо говорять – не важливо, що саме, – значить, ти ще щось з собе представляєш. Не маю бажання цілеспрямовано лупити музон для 14-тилітніх підлітків, адже існує інша аудиторія.

Качевники – це проєкт для брейк-фестивалів, для того прошарку хіп-хоп-культури, яка сама активно в ній бере участь, для думаючої інтелігенції. Музику я абсолютно різну пишу, зараз – взагалі, відчуваю себе школярем, тому що з нуля вчуся робити на аналогових синтах найпрогресивніше електронне музло. Це як дисципліна – завжди намагаюся «оновлювати прошивку».

Сучасний треп-альбом взагалі можу за тиждень оформити, це ж не складно все технічно, як дитячий конструктор Lego зібрати з кубиків-семплів.

Зараз з пацанами з Пітера пробую під дуже свіжий продакшн пісні писати, сольний реліз, швидше за все, буде якраз експериментальним, в дусі часу, можливо, навіть під іншим іменем. Вони пишуть музон в дусі Disclosure, Kaytranada, ну і всілякий future funk. Infinite Blaq називається команда: Son Tino (для Гуфа написав “Ice Baby”) і Льоха Пушкарьов з Fun2Mass – у нього маса проектів, від ВІА Сливки до, знову ж таки, Богдана Титомира і його легендарних треків з Мішею Крупіним. Та й самостійно пишу.

Ти був у багатьох гуртах і звідусіль йшов – ви робили поганий матеріал, чи з тобою просто неможливо працювати?

Так, характер у мене не самий поступливий. Давай по порядку.

Da Marav – не група, це якийсь такий клан, який існує з 1999 року до цього часу, ми всі на зв’язку. Ну а з Пашею ПМ ще й вирішуємо, часом, зовсім не музичні питання. Також, як і з Великим, – на «КА4 Продакшн» він уже з десяток років пише половину київського андеграунду, він тато просто! А клієнтів я йому на студію постійно направляю, ось, Тоху Штакета, наприклад. Ми з ним на Гідропарку познайомилися, тягали штангу.

Урна Урана – ми вперлися в стелю, на CD пісні виходять, фестивалі та клуби є – але грошей немає, тоді ще не було зовсім майданчиків для репу, плюс музику не брали ні в яку ротацію, це було ще до інтернету, а ми робили лютий андеграунд. Я тоді сильно хотів співати раггамафін, вирішив вийти за рамки реп-групи, виразити себе справжнього. З Кудімом на зв’язку, він зараз пише більш дорослу музику, в жанрі авторської пісні, дуже автентичну.

Каче – після паузи знову в ділі! Ідей вистачить на два-три альбоми наперед, нехай все відбудеться без форсування подій, природньо, своєю чергою.

З Макстаром угораємо по джі-фанку, фрістайл під бітбокс, вигадується музика чисто в кайф, з гумором, 100% березняківська школа. У нього і сольного матеріалу багато написано, сподіваюся, що він його доробить і випустить, хоча б вибірково – там є гарні пісні.

Тому, по суті, з усіма цими людьми ми, так чи інакше, рухаємося по життєвому шляху, часом сходимося, часом розходимося, але не втрачаємо незримий коннект.

«Хотілося б, щоб українською робили пісні не через квоти на радіо»

Ти часто сперечаєшся в коментарях з тими, хто називає тебе проросійським артистом. У чому там справа?

Я корінний киянин – з дитинства рідна мова – російська, а українську я вже вивчив в школі, але володію нею прекрасно. Дорікають за те, що весь контент російською, але це ж неправда – та ж пісня «Журба» аж бігом переспівується місцевими музикантами у Львові, під неї навіть весільні відео монтують.

У нас є кліп-колядка, де ми з Ярмаком, Аліною Паш, Джамалою, Лаудом і Ден Да Фанком читаємо українською, причому, всі одягнені в національні костюми! Навіть Містер Макунді – і той, у вишиванці та шароварах!

Хотілося б, щоб українською робили пісні не через квоти на радіо і заборони на російську мову, а від душі, щиро, бо так відчувають серцем.

Так, у нас дуже великий коннект і багато друзів серед артистів з Росії, але це ж з дитинства тягнеться, розумієш? Коли в Києві було ще село, там у DJ Жені і DJ Dlee писалися мікси зі справжнього вінілу, були Rus Crew в графіті, Jam Style Da Boogie в брейкингу, були і Дерево Жизни, і Бед Бі, і Каста.

Зараз ми здружилися з Лігою, з Кітом з «Ю.Г.», з MC 1.8 з «Многоточия», з Big Майком з «ТГК», з Цукербергом з Газгольдера, з Фьюзом, з Наумом Бликом познайомилися, з МС Діловим, і ще дуже багато з ким звідти спілкуємося. Особисто у мене здавна з Noize МС, з Птахою коннект. Дружба і взаємоповага – це вічні цінності, я не збираюся їх перекреслювати через те, що політики з обох сторін влаштовують війни і стравлюють простих людей, зіштовхують лобами.

І всю дорогу, – починаючи з фрістайлів з Нойзом на Арбаті, даючи майстеркласи, виступаючи на великій сцені, – я співаю і читаю як російською, так і українською, показую наш київський стиль.

У нас з Каче в пісні “Вайб” є рядок: «Давай піднімемо вгору руки за світлий світ». І коли три тисячі чоловік під неї піднімають разом руки – це дорого коштує, це безцінні моменти в житті.

Що не влаштовує тебе в сучасному репі?

Його віртуальність, в цифрову еру реп – це інтернет-явище, він перестав бути музикою з вулиць, музикою для вулиць. Він став якимось «мультяшним», дуже відірваним від реальності, у реперів немає живого досвіду, немає напрацювань, коли в ста випадках зі ста – піднімається ліс рук, летять бабки в шапку, вкатує навіть випадковим перехожим, викликає захват, шок, ну, чіпляє, торкає по-справжньому. Вулиці в ньому немає!

Інтернет-герої з накрученими переглядами, підписниками і лайками, цього дуже вже стало багато. Взяти, приміром, розпіарений в інтернеті український реп – я не чую практично ніде і ніколи, щоб на вулиці або з чиєїсь тачки грала ця музика. А ось Miyagi & Andy Panda грають навіть у таксистів. У дітей – природно Моргенштерн, там увагу чіпляє яскравий, провокаційний образ, знову ж таки, «мультяшний».

Але, я радий дуже, що двіжуха розвивається, сподіваюся, що буде з’являтися більше оригінального матеріалу.

У київському андеграунді сидить дуже багато реперів – всіх не перелічити, це ті ж Чатті і Симптом, Тобби Хай, Марул, Коробок, Лірика Вітру, Архангел, Шлем, ціла тусовка збирається читати в реп-сайфери від “420 продакшн”, є і нова школа – Wavy Dem, НКНКТ, XXV Кадр, Otoy, 044 клан, Tricky Nicki з Русанівки – персонажів за очі вистачає.

Пишуть автентичні біти Klim Beats, Smuff da Quiz, Kulya і ще багато хто.

Але, платформ національного масштабу для цієї музики немає, вона часто має більш локальний характер, свої читають для своїх на місцевості. А так, щоб організувати команду і поїхати в тур, випустити серйозний реліз, кліпи регулярно знімати – артистам банально не вистачає зв’язків, знань і фінансових ресурсів. Великих реп-лейблів в країні немає досі, андеграунд вариться у власному соку.

Багато з тих людей, хто зараз на слуху, «понаїхали» до Києва буквально звідусіль – Ярмак той же, Аліна Паш, alyona alyona, група KALUSH (причому ось нам, корінним, важко дуже зрозуміти, про що вони читають), J Scope з Нігерії, DJ Jeremy Star з Кам’янця-Подільського, Bboy Тулскіт (організатор Joint and Jam і Hot Funky) – з Донецька, всіх просто не злічити.

Приїжджі більш активно намагаються пробитися і реалізуватися в Києві, аніж місцеві. Корінні якось спокійно до всього ставляться, на чіллі, а приїжджі рвуть грілку, щоб знімати тут житло. І це ж круто – кожен привносить в цей великий казан щось своє.

А ще – Смек малює графіті світового рівня, Intact і інші бібої – вже в олімпійській збірній України, але про це ЗМІ голосно не трублять. Interesni Kazki – цікаві якраз зарубіжній публіці, а у нас на них особливо й уваги не звернули. «Немає пророка в своїй вітчизні» – це досі, на жаль, так працює.

Кого б з молодих виділив? Якщо нікого – чому?

Якщо чисто по репу – з американської, англійської, навіть італійської сцени можу накидати тобі стільки нових імен, що будеш місяці два розбирати це все.

Але мені особисто, найцікавіше копати епоху 60-х і 70-х – тоді сталася якась світова культурна революція, і часом, така музика крута попадається, що не віриш своїм вухам. Більше, звичайно, подобається слухати старий аналоговий звук, з вінілу, ніж сучасний цифровий, але це справа особистого смаку.

Українську і російську сцену майже не слухаю, іноді заходжу на сайти, щоб бути в курсі подій, але особливо нічого за душу не чіпляє. The Soul Surfers – суперхлопці просто, є багато їх вінілу в колекції, вони зараз з Саном пишуть альбом.

В Україні найавтентичніша – Аліна Паш, особливо такі треки як “Bitanga”, круто, коли змішують етніку з сучасними бітами натурально, коли це щиро, а не штукачество і показуха на догоду патріотичним трендам. ДахаБраха круті, Jinjer, Чемеров – але це ж не реп…

Репу в наші дні більш ніж достатньо. Але в топі потрібні справжні герої. З одного боку – високого рівня музиканти, з іншого – щоб нашу ментальність гостро відчували, ті, у кого реально душа болить за цю країну, адже стільки проблем зараз. Сповна вистачає наболілих тем, яких треба торкатися в ліриці, хочеться сильних, щирих пісень, а не лише синглів, створених на швидкий лад за лекалами комерційного хіта.

Таланти є, Україна – дуже багата в цьому плані.

Той самий Laud – я його жартома називаю Влад Ледженд, настільки він по-чорному  звучить. До речі, подарував йому текст пісні «Музика», яка стала головним треком на його альбомі.

Дівчата з Fo Sho вміють співати, Оля Шаніс, Оля Чернишова, Джамала, Tayanna, Allois, Мар’яна Суок, Катя Chilly. У нас, насправді, досить багато співачок з хорошими голосами, і з’являються ще і ще.

Джазова сцена, особливо ті музиканти, що збираються навколо Деніса Аду та Андрія Чмута, теж дуже сильні. Але вони, переважно, грають у складі бендів таких виконавців як Ірина Білик чи Гарік Кричевський, не з реперами. 

Далі менше історій, а більше інфи для справжніх хіп-хоп гіків (здюжаєш?)

Ти кажеш, що культура не така як має бути, може вона просто еволюціонувала?

Якщо ти про «нову школу», то вона кожні 5 років «нова», такими темпами, Фараон – вже дрімучий олдскул. Її представники – теж, лише дуже мала частина в процентному співвідношенні, якщо прям брати все населення країни. Взяти ось США – A$AP Rocky мама назвала Ракімом, тому що була фанаткою Eric B & Rakim. Там є спадковість, а у нас її немає абсолютно.

Культура – це коли в парках, під мостом, в провулках, на площах, в центрі міста танцюють вуличні танці, коли діти грають в баскетбол під реп, це звучить з вікон твого будинку і з усіх тачок на районі, коли місцеві босяки збираються на раду і читають фрістайли, коли дуже високий рівень графіті, коли діджеї грають не тільки тренди і комерцію, коли хода, зовнішній вигляд людини, образ, стиль, показує, що він з цієї культури. 

Це є у Франції, це є в Британії, в Штатах, природно. У нас в такій масі люди не розуміють, не приймають цю культуру, не виховують у ній нове покоління. Та й африканців у нас мало живе, а вони ж основні носії, це все корінням йде з Африки. З дитинства якось багато дружив з чорними пацанами і дівчатами, вони дуже вплинули на мій музичний смак і стиль.

Але локально, і тут, і там – є свої герої, які тягнуть хіп-хоп на власних, сильних плечах. Одна з найбільш унікальних сцен в світовому брейкингу – зараз, безпосередньо, тут, у нас! Наші бібої – одні з кращих на планеті!

У 80-ті, 90-ті в Україні практично ніхто не слухав хіп-хоп, люди не знають історію цієї культури і музики, більш масовим це стало тільки зараз.

Та й то, у молодих артистів нової хвилі тупо немає концертів, а ось у акули-олдскулу Михайла Крупіна – супертур по всій країні, причому ажіотаж не на хіп-хоп, а на блатний, бандитський музон, а-ля Аркаша Северный і Братья Жемчужные, ось ця вся flava.

Мої треки 2005 року, які за «за життя босяцьку», досі крутять в тачках, уявляєш? А мені за це капає відсоток з цифрових продажів, це тут завжди було і буде актуально.

Потрібна перевірка в реальному житті. Включати свої «шедеври» звичайним людям, виконувати свій реп наживо, дивитися, як на це реагують дорослі і діти, відточувати свій скілл для виступів на великій сцені, навчитися відчувати менталітет, адаптувати для простого слухача хіп-хоп музику, щоб їм було зрозуміло, хто ти і про що ти. Але і не втратити свій фірмовий стиль, аби не скочуватися в махрову попсу, знайти і навчитися тримати баланс.

З іншого боку – у нас дуже прогресивна сцена електронної музики, техно, рейви, ось це все. Але з пандемію і локдаунами особливо і не потанцюєш тепер ніде, влітку, вангую, будуть намагатися все встигнути організувати по максимуму. Хоча, начебто і Closer закрити намагаються, концерти зривають.

Зараз у всьому світі лихоманка по аналоговому звуку, синтезатори з 70-х сьогодні коштують на ebay приблизно, як легковий автомобіль. Але у нас, крім передових електронних музикантів, які збирають модульні єврорекі, також, дуже і дуже багато хто хоче все отримати максимально швидко. Скільки зараз розвелося дівчат-діджейок, які роблять упор на сексуальність, а не на техніку гри? Найчастіше, так званий «свіжий» звук – це всього-навсього сильно спрощене електро (“Cybotron” 1983 року звучить сучасніше). Мелодій практично немає – одні арпеджіо, тексту зверху немає. Думати і вникати на рейві люди ні в що не хочуть, хочуть упоротися і танцювати до ранку.

У дитинстві, навпроти мого будинку розташовувався легендарний клуб Cinema, який закрили через наркотики, це було і буде завжди.

Ну, а хіп-хоп спочатку якраз і був альтернативою, щоб було чим підліткам себе на вулиці зайняти – співай, малюй, на голові танцюй, тільки не встрявай в бійки зайвий раз, не лізь у кримінал і не стирчи на синтетичних наркотиках. А зараз в самому-самому модному репі – що, кодеїновий сироп закликають сьорбати з горла?

Сучасні піджанри – «треп», «дрілл» – це кросовер південного репу з EDM-музикою. Найчастіше, текст – зовсім не важливий, це ж паті-трек, щоб на танцполі відриватися і ні про що не думати.

Якщо реп 90-х (не варто і його надмірно ідеалізувати) – вельми бадьора музика колишніх членів банд і наркобариг, які чесно писали про жахи життя в гетто, застерігаючи молодь від креку, то сучасний треп – це музика їх клієнтів, тупо саундтрек для наркотичних тріпів, музика депресивна.

Зараз ще дуже виросли обсяги наркоторгівлі – на кожному будинку реклама «закладок», чи варто це рекламувати під модною обгорткою? Фен, мефедрон, солі – це легко може купити в даркнеті будь-який школяр. Що ж тут крутого?

Зрозумійте, там, за океаном – капіталізм, там продають те, що продається, мораль часто взагалі відсутня. Не потрібно так сліпо все за афроамериканцями копіювати. Скоро і у нас гей-реп читати почнуть, як Lil Nas X.

Жанр еволюціонує, все змішалося з усім, і у сучасної культури є не тільки недоліки, але і свої переваги! Наприклад, свідомий реп зараз максимально зрісся з джазом і нео-соул музикою, з’явилося багато технічних, крутих молодих музикантів, за якими на YouTube цікавіше стежити, ніж за розкрученими «зірками».

Знову ж таки, в Штатах – є дуже потужний андеграунд, просто його не розкручують так, як комерційні продукти. У Баффало – свій звук, в Окленді – свій, автентичний, а у нас – всі більш-менш популярні артисти намагаються косити під тренди, під те, що в Billboard.

Що порадиш молодим артистам? Ти хіп-хоп енциклопедія, хочеться великий абзац рекомендацій.

Оригінальності у нас не вистачає дуже! Слухайте соул, фанк, реггі, блюз, джаз, рок, етніку – всі жанри музики, які тільки є, всіх часів і народів, будьте ширше, не обмежуйте себе лише хіп-хопом!

У моєму плейлисті Nusrat Fateh Ali Khan, Fela Kuti і Woodoo Kung-Fu існують по сусідству з The Meters, Iron Butterfly і Ros Sereysotheа, Thelonious Monk і Sun Ra – з Megadeth, The Abyssinians, Tenor Saw і King Tubby – з групою Браво і Жанною Агузаровою, а десь поруч сивий Muddy Waters грає на гітарі блюз, і дідусь Snoop Dogg неспішно котить по LA на лоурайдері, разом з Полом МакКартні і Джоном Ленноном.

Читайте більше різнопланової літератури, поезії і прози, поповнюйте словниковий запас, так тексти стануть розумнішими і багатшими.

Дивіться кіно видатних режисерів, цікавтеся живописом, відвідуйте виставки, музеї, театри. Якщо ми – діячі культури, давайте, перш за все,  виховувати культуру в собі. Давайте і один до одного ставитися з розумінням і повагою, без заздрості і хейта.

Ну і, keep it real, як то кажуть, тестуйте свою творчість в реальному житті, щоб все не зводилося до замкнутого кола: студія – інтернет-реліз.

Don’t do drugs – краще пийте чай!

Інтерв’ю: Михайло Правильний