Гурт Kalush Orchestra переміг на Євробаченні. Але не весь

Україна втретє в своїй історії здобула перемогу на Євробаченні і, цілком можливо, саме ця перемога важливіша за інші. Чому? Бо кожна широка згадка про війну в Україні дає додатковий поштовх до допомоги з боку інших держав.

Будемо відвертими, світ втомився від постійних новин з України і тут немає в чому цей світ звинувачувати. Людина влаштована так на біологічному рівні – їй треба жити, жити безтурботно та комфортно. Багато хто (безумовно не всі) за кордоном вже «награвся» в допомогу українцям і з радістю перекидає фокус на ляпаса Віла Смітта Крісу Року чи на новий альбом Кендріка. Саме тому нагадування про катастрофу під час міжнародного конкурсу – це важливо. Від Калуша цього чекали, їх про це просили, вони це зробили.


Тож сьогодні весь локальний хейт, що сипався на артистів і на їх лейбл в межах України нівельовано. Я бачив дуже багато історій, коли війна «обнуляє» минуле життя людини і дає їй шанс почати з чистого листа – новим, сильним, справжнім. Реп-ком’юніті може скільки завгодно булити гурт, але, можливо для когось це стане новиною, є у світі речі важливіші за реп.

Особисто мені ніколи не подобався Псюк. Не подобався своєю пихатістю, неосвіченістю, панамою, манерою спілкуватись, медом… Але я живу в найвільнішій країні світу та маю повне право не любити кого завгодно. Важливість перемоги проєкту та їх вчинку від цього не стає меншою, адже цьогоріч у Турині відбулась потрійна перемога: перемогла Україна (тут все зрозуміло), перемогли всі країни, які розділяють наші переконання (бо побачили, що можуть впливати на щось, хай навіть смскою), перемогла команда лейблу Enko (бо дуже довго гарувала і синтезувала нарешті курку, що несе золоті яйця).

Єдиний, хто, на мою особисту думку, не переміг – це фронтмен Kalush Orchestra. Чому – бо в один день простий реп-блогер (канонічним репером Олег перестав бути з моменту появи гурту Kalush) став артистом, на якого дивиться весь світ. Відповідальність, яку це передбачає астрономічна – ти більше не можеш дозволити собі бути пихатим як на Нацвідборі, ти більше не можеш декларувати гопарську манеру спілкування, ти більше не можеш виглядати безглуздо. Не можеш, бо ти представляєш Україну. Не можеш, бо по тобі роблять висновок: «Українці такі».



Мені подобається Псюк зразку прес-конференції, коли він розповідав про Азов. Він не нахабний, трохи не в своїй тарілці і від того набагато щиріший. Розігрувати банку меду та розповідати про біль всієї країни – різні речі.

Чи витримає Олег, чи не загубить себе, чи переможе мідні труби? Я не знаю. Я бачив багато випадків, коли нова зірка ламається під увагою та втрачає талант (здається зараз таке відбувається з колегою KALUSH по лейблу), але, сподіваюсь, ця історія буде з хепі-ендом.

Україні не вистачає артистів-постатей і сьогодні у Олега Псюка є безкомпромісна можливість стати не черговим king for a day, а зайняти своє місце поруч із Кузьмою, Даха Браха та Вакарчуком. Буде важко. Дуже.

Сьогодні Олег святкує свій 28 день народження. Клуб 27 позаду, боротьба за себе попереду і я щиро бажаю йому успіху. Ви з командою вигризли собі великий шанс. Обнуліться, не проїбіть і вивезіть – всі вас підтримають.

Миру всім.

Текст: Михайло Правильний

banner2