Батл-репер з Харкова їде до Антарктиди на рік. ЙАН про життя полярників, пінгвінів та глобальне потепління



Тусовка “Slovo: Харьков” вже рік не проводить івенти, але встигла пошуміти на всю країну. За час свого існування майданчик подарував нам багато цікавих МС. Серед них — герой сьогоднішнього інтерв’ю ЙАН. Він батлив лише кілька разів і для нього це хоббі, що не принесло ані популярності, ані кубків, чи медалей. 

Нас зацікавив ЙАН іншим — він радіофізик, який просто зараз прямує в експедицію до Антарктиди, де пробуде весь рік на українській станції “Академік Вернадський”. Тож ми поспілкувалися напередодні його від’їзду – говорили про психологічні складнощі на станції, антарктичні побутові нюанси, ставлення дівчини до від’їзду, глобальне потепління та, звичайно, пінгвінів. 

Сьогодні мені не так цікаво запитувати про баттл-реп, але почнемо ми саме з нього. Ти – батл-репер?

Так, є такий грішок. Батлів в мене було багато, десь біля двух десятків на різних проектах.

Я так розумію – це в минулому? Немає амбіцій продовжувати?

Ну як. Очевидно, що це не основний рід діяльності. Сам же знаєш, зараз майданчиків в Харкові немає, а так, час від часу, цікаво було в цьому брати участь. Якби воно тривало, я б із задоволенням залетів.

Ти батлиш давно, якщо не помиляюся…

Так, почав з кінця 2013-го. Тоді збиралися, як зараз пам’ятаю, на автостоянці “Каравану” та батлили там. Так познайомились з майбутнім кістяком ОМП.

“OМП” це ваша студія, правильно?

ОМП – це, перш за все, творче об’єднання, але так, у нас є студія. Я один із трьох співзасновників, але зараз я став на паузу, бо їду на рік, а студія повинна продовжувати жити. Через це вже півроку як я відійшов від справ, щоб нормально готуватися до експедиції. 



З репом закінчили. Розкажи, ким ти працюєш.

Я відучився на факультеті радіофізики ХНУ ім. Каразіна, закінчив магістратуру. До моменту, коли отримав диплом магістра, вже півтора роки працював на півставки в інституті радіоастрономії РІНАНУ.

Власне, коли я навчався на магістратурі, мене туди порекомендували лаборантом на півставки, а коли ставало питання, чи вступати далі в аспірантуру, чи ні, я дізнався, що там є відділ, який займається дослідженням геокосмосу в Антарктиді. Тому я трошки зачекав зі вступом до аспірантури і вирішив спочатку спробувати себе в цій ролі. Ось, 24-го березня поїду пробувати себе.

Існує стереотип, що репери — не найосвіченіші люди. Як ти обирав таку професію?

Та все це брехня. Навіть по харківській тусовці можу сказати, що є багато реперів, які мають досить серйозний багаж знань і не тільки в гуманітарній сфері. 

Щодо мене, я ще зі школи полюбив точні науки. Не так сильно любив мови, гуманітарні науки, а за рішенням різних задач міг залипати годинами. Плюс любов до математики з дитинства. 

До речі, ти бачив на моєму телеграм-каналі шматочок мого інтерв’ю з випускного? Там нам задали питання “Ким ти хочеш стати?”. Вже коли все стало на рейки і я почав готувати до експедиції, ми з моїм найкращим кентом, який на цьому ж відосі сидить поруч, згадали, що я щось таке там говорив. Він, особливо не думаючи, каже, що хоче стати фізиком, а я відповів – полярником. Ця фраза настільки на *****сь була сказана, а все ось так вийшло.



Про роботу на півставки. Що саме ти там робив?

Я закінчував кафедру квантової радіофізики і один з родів діяльності квантової радіофізики – це радіоспектроскопія. Мене покликали до відділу радіоспектроскопії, де я і працював.

Що таке спектроскопія: у кожної молекули, у кожного атома є свій спектр. Якщо опромінювати її (молекулу) електромагнітним променем широкого діапазону, повертатися буде цей широкий спектр без певних частот. Тобто, в залежності від енергетичних рівнів коливань всередині молекули, вони входять в резонанс на певних частотах і поглинають частину енергії електромагнітної хвилі. Є величезні телескопи, один з яких знаходиться в чилійській пустелі Атакама, він транслює в космос дуже широкосмуговий сигнал, відповідно від якихось космічних тіл відбивається хвиля і повертається без якихось частот. 

Наше завдання – повторювати в лабораторних умовах експеримент. Відповідно приходить запит на нашу лабораторію – перевірити якусь речовину, яку, передбачувано, ми знайшли в космосі. Ми цю речовину закачуємо в вакуумну комірку і опромінюємо в лабораторних умовах. Якщо на виході ми отримуємо такий же спектральний малюнок – можемо заявити, що так, саме цю молекулу ми знайшли в космосі. Такі справи.



Звучить дуже нудно.

А якщо тобі сказати, що одна з останніх речей, яку, здається, знайшли – це амінокислоти? Все йде до того, що зараз обговорюють їх наявність у космосі. А від амінокислот недалеко і до життя. Так веселіше звучить?

Набагато. Це знайшли ви?

Ні, це те, про що я говорив – вся планета працює над цим. Є певні антени, розкидані по всьому світу – вони зондують космос, а ми потім розшифровуємо все, що вони там знайшли.

Тобто є якісь світові напрацювання і частина речей, які необхідно перевірити – цим ви безпосередньо займаєтеся?

Якщо дуже грубо сказати – так. Знову ж, цим займається не весь інститут, а конкретно відділ, в якому я працюю. В інституті досить багато відділів з різними сферами вивчення. Зараз я, наприклад, їду від іншого відділу, який займається вивченням геокосмосу. Це вже не далекий космос, а те, що поруч з нашою планетою.

Як ти потрапив до експедиції, якщо це не твій профіль – “зачепився” в інституті і тебе порекомендували туди?

Дізнався я про таку можливість, звичайно, в інституті. Але їду я туди не через знайомства. Так співпало. Просто в Україні досить мала кількість людей знає, що у нас є своя антарктична станція. Вперше я про це дізнався на роботі. Мені це близько, так як я радіофізик. Все, де є приставка “радіо-”, мені близьке і знайоме, в професійному сенсі. Я дізнався, що є така можливість, і далі просто проявив ініціативу.

Ця поїздка, напевно, передбачала купу всього – від медичних обстежень до технічних моментів. Що тобі потрібно було пройти?

Звичайно, я пройшов повну медкомісію, всякі формальності, типу несудимість, нарколог, психолог – це з медичної частини. 

З технічної – я проходив матчастину в моєму ж інституті. Це досить просто, коли тобі потрібно перейти з одного корпусу в інший. Труднощів, щоб знайти зв’язок і задати питання не виникало. 

Також у нас був тижневий тренінг під Харковом. Нас зібрали всією командою, ми тиждень там жили на дослідницькій базі, вчилися. 

Очевидне, та чи не головне питання: навіщо тобі це потрібно?

Тому що це дико цікаво – це першорядна причина. Навіть не заробіток можливий, ще якісь блага. Я люблю подорожувати, люблю відчувати нові емоції. Нові враження – єдине, заради чого варто жити.

У тебе є дівчина?

Так є. 30 березня буде п’ять років, як ми в стосунках (Йан поїхав в експедицію 24 березня, – прим. редактора).

Як дівчина поставилася до такого подарунку на п’ятиріччя стосунків?

Нормально. За п’ять років вона встигла дізнатися, що я за людина, які у мене інтереси і що від мене можна чекати. Я себе заспокоюю тією думкою, що могло бути і гірше – могли б в армію забрати. У будь-якому випадку, я такого ще не переживав.

Тобто поїздка в Антарктиду – не перша твоя така незвичайна поїздка. Розкажи ще хоч одну.

Не знаю, кого зараз можна цим здивувати, – але Чорнобиль. Думаю, всі, хто хотів, вже туди з’їздили. Це було важливо особисто для мене – в дитинстві було дві мрії: з’їздити в Чорнобиль і злітати на місяць. Факт в тому, що дві ці мрії для мене були рівносильні. Одну здійснив, потім з’явилася ще одна – потрапити в Антарктиду. За тиждень до того, як я дізнався про існування нашої станції, я пробивав, скільки коштують тури туди, і думав, як збиратиму гроші.



Станція “Академік Вернадський”, куди ти їдеш – що воно таке, нащо треба і який її устрій?

Це українська станція, що знаходиться на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу недалеко від Антарктичного півострова та раніше належала Англії. В 1996 році вона перейшла під управління України. Цього року цій події якраз виповнилось 25.

Потрібна вона по величезній кількості причин, але перша – наукова. На нашій станції можна спостерігати велику кількість геокосмічних аномалій, та сама озонова діра була відкрита саме на нашій станції, але, правда, ще англійцями. 

Так як це антарктичний півострів, там досить нормальний клімат, досить багато живності – це цікаво для різних біологічних досліджень. Багато китів пропливає…

Китів багато, а скільки там зазвичай знаходиться людей?



Зазвичай – близько десяти.

Скільки там буде людей, коли туди поїдеш?

Точно не можу сказати, але цілком можливо – близько тридцяти, тому що зараз там ще сезонники знаходяться.

Це хто такі?

На нашій станції експедиції бувають двох типів – зимувальники (ті, хто, як я, їдуть на цілий рік) і сезонники – ті, які приїжджають, поки там тепло і поки туди повертаються всі тварини.

За що там будеш відповідати ти?

Я відповідаю за роботу геомагнітних установок – це прилади, які фіксують магнітні коливання Землі. Суть цих приладів в тому, що вони чутливі до будь-яких речей, у яких є магнітне поле. Є певний будиночок, який віднесений на відстань від основного будинку. Чому так – у будь-якого металу є своє магнітне поле, у людини воно є – це все може вплинути на точність вимірювань. До того ж, це все відчутно до коливання температури – через це будинок білого кольору, щоб влітку якомога більше відбивати світла. І при цьому він зроблений як термос – щоб взимку, навпаки, краще зберігалося тепло. Це невеликі установки, але працювати з ними потрібно максимально акуратно і трепетно.

А в чому власне твій функціонал – ти прокинувся вранці, що ти далі робиш?

Залежно від сезону визначається кількість того, скільки разів я повинен туди піти і зробити заміри. В цілому, я йду туди, на одному з приладів заміряю всі дані в декількох положеннях, записую це все, в подальшому це мені знадобиться для обчислень. 

Крім цього є інші прилади, які самі заміряють дані, а я знімаю результати. Потім записую температури, що також необхідно для звіту. Надалі займаюся обробкою всього, що зібрав.



Скільки це займає часу в день?

Влітку цей будиночок відвідується три рази на день, взимку – один. Скільки часу займає – не можу сказати, тому що все залежить від вправності. Коли ти туди тільки приїхав, зрозуміло, що трошки тупиш, трохи розгублений, а потім, коли це входить в повсякденність, багато часу не повинно займати.

Все стимулює тебе робити це набагато швидше, тому що сама присутність людини в цій кімнаті також впливає на роботу цих установок. Ти повинен якомога швидше увійти, все зробити і йти обробляти.

Найближча до вас станція – американська станція “Палмер” і вона доволі далеко (53 км, на іншому острові). Тобто ви там перебуваєте в обмеженому просторі. Що там зі зв’язком із зовнішнім світом в мирний літній час?

Інтернет там є і зараз і, ніби, він досить швидкий. Ходять чутки, що найближчим часом він може стати для нас безлімітним. До цього кожному видавали певну кількість трафіку на місяць, який можна було використовувати. Знаю, що люди, які зараз там в експедиції, не скаржаться. У соцмережі зайти, зателефонувати родичам – на все це трафіку вистачає.

Взимку теж є зв’язок, або все замерзає?

Зв’язок є, але бувають нюанси.

Яка температура там влітку і взимку?

З того, що я чув – влітку до плюс 11 градусів і вище, а взимку — близько мінус 20. Якщо по градусам говорити, не так страшно звучить, але, напевно, ти помічав, що коли дивишся погоду, є градуси просто, а є ті, що відчуваються. Через те, що там велика вологість і постійні вітри – відчувається максимально кепсько.

Скільки людей залишається на станції взимку?

Взимку залишаються ті, з ким я їду. Зимувальники – команда з дещо більше десяти чоловік. Зараз там осінь, ті, хто були – поїдуть. Буде пара днів на переоблік і потім залишаємося лише ми.

Переходжу до побутових питань. У будь-якому випадку, є ж проблеми психологічного характеру, особливо, якщо ти їдеш на рік. Які є складнощі?

По-перше потрібно розуміти – ви в замкнутому просторі, в замкнутому колективі. Сваритися ні з ким особливого сенсу немає, тому що, як би ти до людини не відносився, він все одно прийде до тебе на день народження. 

Там досить багато традицій, розваг, які працюють на згуртування. Футбол, настільний теніс. Ось, нещодавно дізнався, що там є зброя для тиру. Щосуботи проходять культурні заходи, закінчуючи тим, що всі одягаються в піджаки, сорочки, стіл накривається і все перетворюється на такий собі ресторан. Є й музичні інструменти. Наскільки знаю – три гітари, сопілки, гармоніки.

Я прочитав в твоєму каналі, що у вас є цей єдиний на континенті бар.

Так, є і бар. Бар був побудований за часів, коли станція належала Великобританії і називалася «Фарадей». 

Після будівництва станції у робочих залишилася деревина і вони вирішили побудувати невеликий паб в англійському стилі. 

(Це найпівденніший в світі бар, який відвідує багато туристів. У барі подають настойку під назвою «Вернадівка*», створену за фірмовим рецептом на зібраному полярниками самогонному апараті. Також подають вино і пиво. 

Найцікавіше, що жінок пригощають алкоголем безкоштовно, але вони повинні подарувати бармену предмет своєї нижньої білизни. Всі ці предмети висять прямо над стійкою, – інформація з вікіпедії).



А як взагалі йдуть справи з бухлом, якщо є бар? Є ж заборони? Як здійснюється контроль?

Так, є керівник станції. Все, що є в барі – у нього під ключем і дістається у виняткових випадках. Наприклад, по суботах.

А що з харчуванням?

У кожній команді зимувальників є окрема професія – кухар. Коли ми приїздимо – крім обладнання з нами їдуть і продукти. Є і м’ясо, з ним проблем ніяких немає. Є проблеми з овочами і фруктами, довго зберігатися вони не можуть. Як тільки від’їжджають попередні зимувальники, першочергово виділяється час, щоб всі привезені овочі перетворити в соління.

На папері – все дуже круто. Але весь основний вау-фактор закінчується, ну, максимум через місяць – ти вже все зрозумів, побачив, звик. Залишається ще одинадцять місяців.

Так, мене хвилював цей момент. Боязнь того, що швидко може все набриднути була, але зараз зникла. Як мінімум через те, що я став краще розуміти етапи зимівлі – нудно точно не буде, завжди буде чим зайнятися і в плані наукової діяльності і в плані особистого зростання. Грубо кажучи, коли ми туди приїдемо, не буде часу заганятися: перезмінка, прийняття всіх справ. Знову ж, підготовка їжі на зимівлю.

Скільки заробляє людина за таку експедицію? Це можна розголошувати?

Це не закрита інфа, вона навіть опублікована на офіційному сайті Антарктичного центру. З минулої осені плату підняли до 52.000 на місяць. Це мінімалка, ясна річ, кожен в залежності від посади отримує різну суму.

Там є куди витрачати гроші?

Нікуди. Там немає ні моллів, ні супермаркетів. Хіба що, якщо буде можливість відвідати сусідню станцію, американську. Там станція побільше, є і магазинчики сувенірні, всяке таке. Це єдине, що я чув, куди люди витрачали гроші за час зимівлі. А так – тільки по дорозі туди і назад.

Ти ж сто відсотків чув про страшні речі, які там відбувалися. Розкажи кілька.

Насправді, нашу станцію Бог беріг, крім тієї трагедії, що трапилася в минулому році (восьмого травня 2020 року на станції через особисті проблеми скоїв самогубство повар, – прим. редактора). 

Знаю, що коли там англійці були, траплялися ситуації. Наприклад, коли виходили на континент і на зворотньому шляху лід зносило у протоці, між островом і континентом. В результаті доводилося кілька місяців ночувати там в будиночках, які розкидані на місцевості. Кілька людей не стали чекати, поки новий лід застигне сильніше, психіка не витримала, вони пішли по цьому льоду, він тріснув, і їх віднесло в океан.

Ну і найстрашніша історія з Антарктиди, яку я чув, – на станції “Восток” на самому старті зими у людей згоріла будівля з дизелями, а дизеля – джерело взагалі всієї енергії там. У підсумку вони знайшли якийсь маленький дизельок, якого вистачало на дуже тьмяну лампочку – і так виживали. Всі вижили і, наскільки знаю, повернулися нормальними людьми. Без відхилень, травм. Якщо люди змогли, то і я зможу – така у мене установка.

Чи є у полярників дивні традиції по типу переходу екватору в моряків?

Є. На середині зими посвята в полярники. Суть – зануритися в ополонку. У Південному океані.

Температура води?

Не знаю, але, чесно, боюся уявити. Краще я не буду цього гуглити (я погуглив, у минулому році полярники купалися при температурі мінус 0.5 градусів, – прим. редактора).

Репери, з якими обговорював твою поїздку, кажуть: “Це ж як чиститься канал для творчості. Яку музику можна написати!”. Чи будеш щось робити? Є в планах?

Так. Наскільки я знаю, на станції є мікрофон. Знову ж таки, через те, що за 25 років люди приїжджали з різними інтересами. Можливо, буде звуковуха – один з членів команди мені говорив, що збирається з собою брати.

А Tik Tok собі ти вже завів?

Так, причому мене насильно змусили це зробити. Там поки тільки один відос і до Антарктиди він не має ніякого відношення. Я поки не в повній мірі відчув всі плюси сервісу, спочатку потрібно в ньому добре розібратися.

Там же стільки всього можна знімати. До речі, що по пінгвінах?

Їх там дофіга. Найцікавіше, що це зараз так. Як тільки у нас з’явилася ця станція, їх не було. Це теж свідчить про глобальну зміну клімату. Зараз їх там багато, причому, різних видів. Навіть, імператорські заходять.

І вони у досяжності для людей?

Так, вони ж страху не знають. В Антарктиді немає полювання. Вони себе спокійно почувають, як у нас коти. Мені розповідали, що дуже нахабні.

Вони “інтерактивні”? Можна з ними щось робити?

Взагалі, крім біологів, нікому нічого з ними робити не можна. Повинно бути мінімальне втручання людини у всю цю природу.

Ти їдеш на рік в Антарктиду і не можеш пограти з пінгвіном? Це ж найстрашніша психологічна проблема з усіх, які можуть там бути.

Наскільки я розумію устрій, так, це заборонено. Але для мене більшим розчаруванням стало те, що я не зможу побачити полярне сяйво, адже над архіпелагом завжди похмуро. Зате там купа іншого: міражі всякі, зелений промінь, дуже багато всього цікавого.

А ще на час нашої експедиції випадає затемнення, при якому з нашої станції буде спостерігатися закриття близько 90% сонячного диска. Сподіваюсь, що випаде ця подія на ясну погоду.

Міфи про Антарктиду. Який улюблений?

Улюблений – про НЛО третього рейху. Хто не знає – гугліть. Дуже цікаво. (конспірологи вважають, що нацисти створили в Антарктиді секретну базу, де розробляли літаючі тарілки, які, начебто атакували учасників іноземних експедицій, – прим. редактора).



Інтерв’ю: Михайло Правильний