Інтерв’ю з переможцем PitBull Battle Диктором Трейном

У нас рідко виходять цікаві інтерв’ю з українськими реперами. Найчастіше проблема в тому, що вони не розкривають себе, свою життєву позицію, або ми їм не задаємо потрібні питання, а, швидше за все, справа у сукупності цих факторів. Говорити з Трейном нам сподобалося. Від нього віє простотою і щирістю, рідкісними якостями, які хотілося б зберегти кожному з нас, але не у всіх виходить.

Я ледве знайшов твої контакти – скажи, чим обумовлено те, що ти видалився з усіх соцмереж?
Коли в налаштуваннях своєї сторінки ти вибираєш “видалити”, тобі пропонується 6 варіантів відповідей на запитання “Чому?” Мені найбільше імпонують 2, 3 та 4 відповіді. Це моя особиста позиція

Вважаю, що надмірне відвідування соц. мереж зачасту викликає хворобу соціобл#дства у хомо-сапіенса, його сірої більшості. Я розумію, що в наш час наявність своєї сторінки в соц. мережі – це більш ніж звичне явище, при чому це спосіб спілкування та самовираження для кожного індивідууму, через фото, коментарі, пости, репости, лайки,  і т. д. і т.п. Скажімо так, я представляю ту ланку людей, яка бажає самовиражатись інакшими способами! Насправді, в мене є сторінка вк, таким чином я веду свій паблік, для цього, на жаль, необхідно її мати.
Тому людям, які випадково мене знаходили, не варто дивуватись, що я вас не додав у друзі чи ще шось там… Кожен, хто захоче зі мною поспілкуватись, може надсилати мені повідомлення прямо в пабліку під аватаркою, або писати на мило, яке вказане в інформації. Поцікавившись, все можна побачити неозброєним оком.

 Чи брав ти раніше участь у батлах? В яких, чим це закінчилося?

Так, це було тоді, коли я ще був репером. Все, як положено. Взагалі свій перший трек я записав українською, а потім був певний період російськомовного репу в моїй творчості. В той час я сміливо лишав свої аналізи на індабатлі. Ще до цього був один якийсь типовий батл вконтакті, вже не пам`ятаю, шось типу “Битва за Золоту За*упу” – для “молодих”, “амбітних” та “найкращих артистів Всесвіту”!
Потім вже був Підбіт. Вперше я дійшов до фіналу. Наступного разу перемогу на той час здобув наш гурт “депо”.

Кого із своїх суперників на PitBull Battle ти можеш виділити, з ким було найскладніше батлити?

Із суперників цікаво робили на батлі Тига, RaGaDeN, Sight MC – творчість двох останніх мені, правда, не дуже до вподоби. Але підходи цих виконавців були по-своєму цікаві. Після батлу спілкувався із Сайтом в Києві – насправді прикольний дядько, добре поговорили. Найскладніше було батлитись, напевно, із собою, як в реперських кліпах, бумажки рвати, закреслювати, переписувати… Жартую, звісно ж! Це якщо згущувати фарби чи драматизувати.  


 

Яким ти бачиш майбутнє батлів? Чи не здається тобі, що формат інтернет-батлів застарів?

Батли завжди були і будуть, а щодо їх формату кожен має свою суб`єктивну думку. Якщо судити за популярністю, то я думаю є очевидним, який формат батлу нині користується більшим попитом.

Назви трьох найсильніших батлових МС України.

Або в українській батловій “індустрії” я недалека людина, або я дійсно не можу нарахувати трьох чуваків, яких можна виділити. 
Гарно батлить Майті Ді із Одеси!

Чи відчував ти підтримку україномовних колег по цеху під час батлу?

Так, звісно. Вдячний всім, хто підтримував!

“Я не здивуюсь, коли ти проти мене українською забатлиш, типу спустишся до мого рівня” – читаєш ти у півфіналі. Чи відчуваєш ти зверхнє ставлення до україномовного хіп-хопу зі сторони російськомовних реперів?

Ні, ніякого тиску я не відчув, але раніше думав, що він є. Насправді це завжди буде комусь подобатись, комусь ні.
Проте, я ніколи не прислухався до думки російськомовних чи україномовних реперів, прислухаюсь лише до думок кола своїх людей.


 

“Всім, хто повірив в мою утопічну ідею так званого розвитку україномовного хіп-хопу” – пишеш ти в своєму пабліку в ВК. Чому ти принаймні раніше вважав її утопічною?

Напевно, відповідь на це запитання криється в особистих докорах сумління, а також у середовищі, що являє собою ця музика…
Ми маємо справу з таким явищем , як реп. Ще краще – україномовний реп. Ідея, якою керує насправді жахливий народ – репери. Складається враження, що реп уже сміливо можна вважати людською вадою. З такими темпами це може призвести до більш серйозних проблем. Наприклад, спалахів аутизму серед “заражених хіп-хопом”, це якщо вдаватись до драматизму.
Насправді, спалахи хвороби вже давно дають про себе знати у всіх її проявах. В кожного хворого можна спостерігати нерозуміння і відторгнення дійсностей щодо положення свого тіла у музичному просторі. Також підвищена, перепрошую, завищена самооцінка і переслідування власних цілей на ментальному підґрунті, які протирічать всім нормам та основним цілям хіп-хоп культури, що досить-таки нех#yoво псує статистику та враження про цю музику у слухача.

Чого, на твою думку, не вистачає українському хіп-хопу, щоб вийти на пристойний рівень, де на фестивалях виконавці читають для глядачів, а не для інших виконавців?

Напевно, нових імен або нових поглядів, які би переварили та відфільтрували все те, про що говорили попередники. Я говорю про більш свіжий та сучасний погляд на культуру, без якихось реперських стереотипів та обмежень у напрямках хіп-хопу. Часто репери роблять свій реп так, як його роблять їхні кумири. Так, я згоден з тим, що робити треба згідно своїх вподобань, але тут не менш важливе місце займає сама особистість виконавця чи його музичного персонажу. Чим цікавіший персонаж, тим цікавіше спостерігати і слухати. Навіть серед бідних україномовних трекографій є дуже багато однотипного, репу, який робився начебто “за замовчуванням”. Звісно ж, є і винятки. Завжди в усьому буде щось хороше і щось жахливе, часто нестерпне. Це нормально, тут кожне грає свою роль у процесі.
 А щодо успішних фестивалів та концертів, люди, які безпосередньо займаються їх організацією та мають в цьому якийсь досвід,  знають, що для цього потрібно. Я думаю, немало залежить від хорошої реклами, наявності хедлайнерів, імен і т.д.  В наш час можливо все! Можна взяти навіть простого чувака з вулиці, записати йому кілька треків, де не дотяг чи не допищав, то не біда, все можна підправити. Придумати йому якісь історії, позиції. Потім, наприклад, одягти на нього шмот якоїсь фірми “Ясєн Буй”, де цей “Ясєн Буй” підігріє рекламою і себе, і чувачка, а далі за творчість береться піар менеджмент, діяльність якого за допомогою реклами в соц. мережах все згладить і ми маємо готового популярного виконавця, до якого прийде більше людей, ніж на реп-фестивалі  “від реперів для реперів”. Сумно, але менше з тим.

Коли аналізуєш, як виглядає все зі сторони , приходить розуміння, що справжній хіп-хоп був музикою, що завжди користувалася більшою популярністю серед поціновувачів, тих, хто живе хіп-хопом. Простому люду навіть менша половина змісту чи сленгу з першого разу буде незрозумілою, це очевидно. В такому випадку кар’єристам доводилося все “розжовувати”, подавати на більш доступному рівні, та це була вже зовсім інша музика. На шляху до повних залів, аншлагів, стадіонів, вона змінюється, коли стає загальнодоступною, втрачає свої первинні особливості, свою магію. Тому якщо ваші цілі масштабні, слід розуміти, що в деяких випадках причесувати і прилизувати доведеться не тільки голову. 

В мене ж своя позиція: я думаю, якщо ми займаємось розвитком укр х-хопу, то в першу чергу треба попрацювати над своєю творчістю та взагалі розвиватися різносторонньо. І потім вже думати про наступне, але також в міру своєї розпущеності! Тепер те, що хтось навчився читати реп, зовсім недостатньо, ну, звісно, якщо ти носиш “Ясєн Буй” і над тобою вже й без тебе попрацювали, тоді все добре. Культура потребує нової, власної, не схожої на будь-яку іншу точки зору. Більш інноваційних, креативних підходів. Постійної праці над собою та над своєю творчістю. Як наслідок, це може спростувати і можливо затьмарити таке явище як “чорний піар” і тому подібне, жартома кажучи, “ясєнбуйство”. Ріел хіп-хап донт стап! (сміється)

Розкажи про свій гурт “ЦЕНТРА”, його учасників, ваші досягнення, плани. 

ЦЕНТРА – це наше спільне дітище. Спочатку це було об`єднання україномовних мц центрального регіону країни. Потім внаслідок тривалого часу співпраць і спілкування це набуло дещо більшого значення для нас…
В складі гурту: Жирний Тоні, Кухар Шон, Диктор Трейн, Пако, Oh shit`sky.  
Разом, спільними силами, ми пізнаємо цю музику і самих себе із 2013-го. В січні 2016-го нам виповниться 3 роки.
Наприкінці 2014-го року вийшов наш перший альбом “На роздоріжжі”. Дана робота пропонувалась до прослуховування в більш брудному форматі якості, для передачі характерної звукової атмосфери та звичайному, класичному звучанні.
На даний час працюємо над новим матеріалом. Конкретизувати детально не буду, просто щоб не балаболити потім. Тому поки що витримаю інтригу…

Розкажи про себе для тих наших читачів, хто не слідкував за твоєю творчістю раніше. Як ти почав, що вже встиг зробити, чого хочеш досягти?

Ну, писати почав з 2008-го. Записав перший трек у 2009-му. Посприяв початку моєї творчої діяльності один з перших реперів нашого провінціального містечка. Саме з ним я записав свій перший куплет. Потім ми збиралися частіше, це набирало символізму. Як колись так і на даний час залюбки спільно працюємо, коли збираємось разом. Хто слідкував за моєю творчістю та творчістю колег, може знати його під ніком “æro”. Насправді, я щиро вдячний йому, що в той час я відкрив для себе це хоббі.
У 2011-му році вийшла моя перша збірка під назвою “Коли ти вже спиш” – думаю, це був досить забавний матеріал від амбіційного хлопця із провінціального містечка, приємно згадуються ті часи.
2013-й – виходить друга збірка, що отримала назву “Літаєм” – тут не вдаватимусь до пояснень. Всю суть при прослуховуванні більш детально зможе пояснити одноіменна композиція.
На початку 2015-го вийшла моя третя збірка в кількості 5 треків, що отримала назву “Диктор Трейн 2015” – більш сучасна версія моїх позицій та світогляду.
Окрім цього, завжди випускались сольні і спільні треки з колегами, кожен з нас брав участь в батлах. Від батл-репу поки що трішки треба відійти. Зараз хочеться наблизитись до себе самого та, що не менш важливо – попрацювати на благо ансамбля “ЦЕНТРА”.
В плані майбутнього хтозна, як складатиметься з україномовним репом в нашій країні. Нині це питання турбує менше всього. А от, наприклад, країни Європи хотілось би відвідати. Хоча б в якості туристів.

Розкажи про себе-цивільного: що читаєш, що дивишся, у що граєш, як заробляєш на життя?

Читаю по губам, поки що не виходить. Дивлюсь за тим, як розширяється мій світогляд. 
Граю з рутиною в гру “Хто кого?”, коли вона дає слабину, тоді джойстики вібрують. На життя заробляю як і більшість людей – ходжу на роботу.

Які плюси, окрім досвіду та грошей, тобі дали участь та перемога у PitBull Battle?

Тепер з того чи іншого приводу маю менше сумнівів, більше впевненості у своїх силах. Розуміння про наявність сенсу у своїх починаннях.

Розкажи, що останнім часом грає у тебе в плеєрі.

Company Flow – Funcrusher Plus (1997),  Ran Reed,  Sunz Of Man, The Brotherhood, Rivals Of The Mind, Tha Beggas,  Smiff-N-Wessun,  John Doe

Кого з україномовних реперів ти би міг порадити послухати, хто, на твою думку, вніс вагомий внесок у розвиток культури в нашій країні?

Ну, це все, звісно ж, “на любітєля”, є вже достатньо цікавих виконавців і команд, але я залюбки слухаю Nashiem Worryk, Statistic Lies,  BooYa Chronic і Vandal Syndicate.
Перші, після кого я почав адекватно сприймати і слухати україномовний реп – це М44. Вважаю їх працю вагомим внеском в україномовну хіп-хоп культуру.

Ти вже отримав свій приз? На що плануєш витратити гроші?

 Борги, побутові моменти, ідеї та плани на майбутнє.

Андрій Freel Шалімов

banner2