«Якщо бити в одне місце – стіна падає»: інтерв’ю Дяді Вови

Тільки-но вийшов твій дебютний мікстейп – розкажи про себе. Хто ти, чому ти тут? 

Мене звати Дядя Вова, я з міста Луцьк. Представляю, якщо це можна так назвати, течію нової школи в українському репі.

З чого почалося захоплення хіп-хопом? 

Та, напевно, так як і у всіх, почув на касеті в друга треки Емінема, здається, це був альбом «The Eminem Show», якщо мені не зраджує пам’ять. Потім почув вже 50 Cent’a, і понеслось-поїхало… 

ОК, давай відійдемо від обов’язкових питань – ти от кажеш вже у першому треці свого мікстейпу, що ти будеш першим. Назви три речі, досягнувши яких, ти зможеш сказати, що став першим як мінімум в Україні? 

Перша – це якщо на вулиці мене будуть впізнавати люди частіше, ніж зараз, не раз в місяць хтось підійде, а щоб це відбувалось набагато частіше (по-дитячому, але той, хто скаже що він не хотів-би бути відомим – п*здить (посміхається)).
Друга – відео, яке набере більше 100 тис. переглядів. В Україні є артисти, чиї кліпи переходили цю лінію, але україномовних реперів в цьому списку немає (Вова Зі Львова не в рахунок, бо то тато).
Третя, і, швидш за все, найбільш примарна річ – заробляти гроші, яких вистачатиме на життя, тільки репом.

Гаразд, а хто зараз в Україні перший в плані репу, як ти вважаєш? Хто був на цій позиції раніше? 

Дивно, але навіть дивлячись на те, що прям величезної конкуренції в українському репі немає, важко виділити когось одного… Особисто для мене це був є і буде мій братішка Денні Дельта, з яким ми ловимо на себе більшість випадів тих пациків, які досі думають що нова школа це не реп (ахахаха, скажи це Jay Z, який мутив олдскул з Біггі і Пафом, а зараз ху*рить нову школу з Future та іншими молодими пациками). Якщо відштовхуватись не від особисто моїх вподобань, а від факту популярності серед всіх слухачів українського репу, то можна сказати, що PVNCН і Глава ділять перші місця улюбленців нашого діла. Якщо говорити про минуле – це без сумніву були DLF і Аромотерапія, та, що була колись.

Помітив, що у твоїх текстах часто зустрічається опис дитинства, при чому я відчуваю певний сум по ньому  то крадені вишні, то футбол у дворі,  що ти залишив у своєму дитинстві, чого тобі не вистачає, що ти постійно повертаєшся до нього? 

Якщо я скажу що мав важке дитинство, то це буде брехня.
В мене було чудове дитинство, з тих часів в мене лишились друзі, з якими я досі живу на одній хвилі, не дивлячись на те, що мій найкращий друг зараз в Лондоні, з іншими пациками я не бачусь так часто, як би мені цього хотілось, але все рівно це моя сім’я, що б не сталось, я люблю їх.
Тоді було так легко жити, все вирішували за тебе, все відбувалось простіше, і тоді я відчував щастя частіше, ніж його відчуваю зараз, бо, сука, бути дорослим це ще те випробування…
От чого я люблю повертатись туди, хоча б в спогадах.

«В тебе всі пісні про одне» – мені цей посил нагадав «что-то еще» ЛСП – здається, ніби ви говорите про одну й ту саму річ, якусь найзаповітнішу. Про що ви? 

Тільки прослухав цей трек ЛСП, про який ти говориш. Хороший трекан, до речі. Ну погодься, що всі ми шукаємо саме те «щось», що зробить нас щасливими…
Щодо мого треку: мені здаєтсья, що яку б атмосферу я не хотів би передати, яку тему не хотів би зачепити, все рівно виходить щось схоже до минулих треків… Все рівно я чіпляю якусь річ, про яку мрію і бажаю, але я не знаю, що саме це має бути. Мені здавалось, що я вже мав її, виявилось, що це не так. Життя продовжується.

Ти доволі часто читаєш про те, що тобі чинили перепони на твоєму шляху. Про що саме ти говориш – є якась конкретика чи це як у Каже, боротьба з невидимим противником? 

Життя завжди ставить нам якісь перепони, так вийшло що в час, коли я писав реліз «Червень. Вдома», я переживав найважче літо в моєму житті.
Не буду нити, казати, що саме трапилось, бо всі, з ким я хотів би цим поділитись, знають вже.
Завжди буде якийсь певний суперник: доля, гроші, сучка, або ти сам, життя – це боротьба, і якщо вже я вписався бути реп-артистом, значить треба робити з цього якийсь продукт. Завжди стараюсь утриматись від тем, які мене не чіпають в житті, коли пишу реп, тільки те, що бачив і пережив сам. 

«Поки ви пишете релізи і альбоми, я умудряюсь одним треком наробити дикий шорох» – почувши вперше цю фразу, народилося одразу два питання. 
Перше: хто це пише в Україні релізи та альбоми, якщо, наприклад, минулого року в Україні вийшло так мало достойних релізів українською, що їх можна було полічити на пальцях однієї руки (і то!). Релізів-то немає. 

В яблучко, «достойних релізів», бо є такі пацики… От мушу сказати про це, мене просто жесть як дивують випадки, коли якісь пацики ще толком не мають НІЯКОГО імені, а вже випускають альбоми (хоча всі біти п**джені), мікстейпи, і так далі, моя думка – зроби собі хоч найменше ім’я синглами ( я не кажу, що я маю скажену репутацію, але пару сотень людей мають уявлення хто такий Дядя Вова), а потім вже випускайте альбоми на здоров’я!

Бо я бачу це так: людина пише тексти, платить гроші за запис, випускає той реліз (це ж купа сил витрачається), а ти десь помічаєш цей реліз і думаєш: «Хто це бл*ть такий? Я його не знаю, чого я маю слухати той альбом?». І не забувай, що люди ліниві, їм легше послухати один трек, який складе враження про артиста, для того, щоб вирішити чи слухати його далі, чи ні. Це суто моя об’єктивна думка, я не нав’язую її нікому і ніколи.

Є купа «недорелізів» всяких невідомих тіпів, чиїх імен я не запам’ятав і не запам’ятаю, бо мене (в цьому випадку, як слухача) вони не цікавлять.

Друге: про який саме свій трек ти говориш, що він наробив дикий шорох, у чому це проявилося? 

Не буду називати конкретного треку, бо це буде неправильно з мого боку, я думаю. Хоча, нехай це буде трек «Космос». Називайте мене егоїстом, мені по*уй (сміється).

Розкажи про продакшн на твоєму мікстейпі  без перебільшення, ти звучиш чи не найсучасніше в Україні. До речі, я вірно чую в треці «Лишу на потім» той самий семпл, що був використаний у «Всем снятся сны» the Chemodan? 

Два треки продюсував мій бро krEv beatz («Інтро», «Ми виривались»), ще один трек («Я пам’ятаю») продюсер RedLightMuzik, на біти якого в свій час читали Янікс, Гіга, Обладает та інші. Трек «Лишу на потім» – я сп*здив цей інструментал в Брайсона Тайлера і Вікенда, не зміг стриматись, настільки він мені сподобався. Інші біти нарив десь в інтернеті в відкритих для співпраці бітмачів.

Розкажи, що зараз відбувається у твоємі місті в плані хип-хопу  кого порадиш послухати? 

В моєму місті, на щастя для мене, небагато конкуренції, бо ті, хто міг би мені цю саму конкуренцію скласти – мої братішки, або хороші знайомі: Двуликий, Десятий, Шум, Саня Чіпсет.
Є, звичайно інші хлопаки, але всіх, кого я хотів би виділити, я виділив (Не підстережіть мене на районі! (сміється).

Як думаєш продовжувати, чого варто очікувати від тебе цього року? Знаю, що тебе, здається, варто чекати на альбомі у Дельти, так? 

Планую не зупинятись на одному релізі, планується відос, купа фітів з крутими виконавцями.
Хах, на рахунок Дельти – нічого не скажу, тільки те, що альбом в нього буде вогняний, але не будемо відкривати козирі, хоча, раз ти запитав мене за це, то певно, не без причини, так?

Не без причини, так, і вона у нас, здається, однакова. Гаразд, розкажи про «Обісраться запис» – хто це, звідки така назва, хто пишеться там, окрім тебе? 

«Обісраться Запис» це наша база, де ми куримо шмаль, травим приколи, і пишемо свій реп.
Студія звукозапису в місті Луцьку, керуючим лицем якої є Віталік Кравець, він же Десятий – мій хороший друг. Записатись може там будь-хто, хто має бажання і пару гривень. Працювали там як луцькі артисти, так і люди з інших міст, як репери, так і музиканти інших жанрів. 

Не думав над переїздом у Київ, наприклад?

Зараз мені треба працювати на ім’я, і зробити репутацію, а переїзд в Київ це те, над чим я, чесно кажучи, ще не думав, я дуже люблю Луцьк, мої корені тут, тут все, що мені зараз треба для розвитку, який в першу чергу залежить тільки від мене. Будуть пропозиції – будемо думати, а поки, як кажуть, «маємо шо маємо».

Але усе, по суті, як і раніше, відбувається в столиці. 

Без сумніву, але треба їхати туди кимось, маючи репутацію і хоч якийсь фундамент.

До речі, розкажи про себе у цивільному житті  навчання, робота, чого прагнеш, що читаєш, чим захоплюєшся? 

В цивільному житті я звичайний пацик, як більшість тих, хто мене оточує. Маю вищу музичну освіту, мій музичний інструмент – труба. Як жартували мої друзі: «Пацики на районі тобі напевно заздрять, бо знають, шо ти дуєш кожен день» (сміється). Працюю в Палаці Учнівської молоді, Палаці Культури, артист оркестру, учасник команди «Шанс М’юзік». Не одружений, без дітей, без грошей. Люблю книги Любко Дереша, футбол, баскет, гарних дівчат. Коротше – все стандартно, звичайний пацик з района, в якого свої заскоки, свої шрами на серці, свої звички, кого що цікавить – пишіть, поспілкуємось.

Чому мікстейп вийшов таким коротким? І мало треків, і самі пісні короткі  не встигаєш розпробувати.

Думаю, основна причина того, що мікстейп короткий, це те, що він сольний. Він складе про мене певне враження, якщо слухач мене не чув раніше, в ньому присутні як ліричні своєю атмосферою треки, так і більш, як кажуть, «качові». Я зробив в ньому те, що, власне, і хотів.
Там присутні думки, які крутились в моїй голові цього літа, не скажу шо я робив наголос на змісті і текстах, скоріше, на атмосфері, на настрої, бо моя позиція: люди слухають музику, щоб отримати певний настрій від неї.

Думаєш над більшим релізом?

Думати-то думаю, але ще повної картини, як виглядатиме наступний реліз, не маю. Більше треків, будуть запрошені артисти, більше авторських бітів – це те, що я скажу точно.

ОК, давай наприкінець поговоримо про український реп. Чому і досі ніхто не вистрелив, що треба зробити, аби хіп-хоп нарешті став популярним у нас?

В першу чергу реп має бути потрібним для людей. Просто як стиль музики український реп для людей майже відсутній.
Вони знають Гуфа, Оксімірона, Басту, але не знають Рому Майка, Крейзі Лейзі, Дельту, хоча варто просто щоб хтось порадив людині українських виконавців і ця людина в десь 70% відсотках хоча б пару раз прослухала їх. Потім наступна людина, наступна, наступна, і все, пішло-поїхало.
Треба робити концерти, виступи, запрошувати реп-артистів на оупен-ейри, розширяти формат, бо в нас є багато цікавого продукту, який ми можемо показати українським слухачам! Вони слухають українців, які читають російською, але не слухають україномовних реперів. Не знаю, чого так виходить, але не варто зупинятись, якщо бити в одне місце – стіна падає.

Якось ти казав мені, що тобі добре пишеться, коли в житті щось іде не так. Як вважаєш, художник має бути голодним? 

Як би це по-бабськи не звучало, але коли в житті відбувається шось погане, мені робиться трохи легше, коли я пишу текст.
Справді, найкращі мої треки були написані, коли в мене були скрутні часи, бо, напевно, тільки тоді я не боюсь сказати те чи інше, розповісти, навіть якщо віддалено, про те, що відбуваєтсья, але не конкретизую, бо я кажу тільки те, що треба знати незнайомим людям, які мене слухають. Врешті решт – шедеври робляться під тиском, тільки тоді ти можеш показати те, чого ти справді вартий.

Куди їде потяг, на який ти посадив небо?

Що стосується потяга – це вже позаду, не важливо куди їде те небо, важливо яке небо буде в мене над головою далі. Також хочу подякувати тим людям, яких я можу назвати друзями, слухачам і хейтерам, бо саме через останніх розумієш, шо ти ростеш.