Враження: Asquette про фестиваль «Файне Місто»

Нам цікаво експериментувати з форматами. В цей раз ми вирішили не писати рецензію на фестиваль, а дати слово відомому артисту. В цей раз Asquette і фестиваль «Файне Місто».

“Ці кілька абзаців про те, чому ви повинні пошкодувати, шо минулі вихідні, під час яких я обгорів, мився лише на вулиці і лише холодною водою, порізав обидві руки і став кульгати на ліву ногу – не провели так само, як я.

Фестиваль відбувався в передмісті Тернополя на минулих вихідних. Більше 60 гуртів. Людей на око – кілька тисяч.

На фесті було три сцени. Під Dark Stage, мене заносило нечасто і ненадовго, бо я вже старий дідо і мені хочеться спокою. Але, судячи з того, як маленькі дівчатка навколо наспівували шось про смерть і кишки, а чуваки після слему маленькими купками сунули до медпункту зі щасливими очима і зламаними ключицями, там було добряче м’ясо.

На Light Stage я губив і мусив шукати під ногами у людей свою щелепу тричі: після Panivalkova, Один в каное (в яких, при нереальній крутості живих виступів, немає жодного студійного треку, а перший альбом вийде цієї осені) і чудової Vivienne Mort. Цій мадам, схожій на дівчинку з японського мультика, я прямо там готовий був віддавати ключі від хати, машини і навіть ящика з інструментами, тільки б вона не переставала співати.

Ну а весь сік, само собою, відбувався на головній сцені. В п’ятницю там був вечір триб’ютів. І, не зважаючи на те, шо соліст триб’ют-групи DC Train (пародія на AC/DC) більше схожий на чувака, якого за воротами чекає кінь з возом, шоу Річчі Колючого (недоРаммштайн) і, особливо, виступ другого вокаліста AC/DC Дейва Еванса вивезли цей вечір. Всім би в 61 рік змушувати школярок пищати так, як робив цей чувак.

Субота в мене почалась з австрійців All Faces Down, продовжилась російським Елізіумом і закінчилась The Hardkiss, виступ яких був, певно, найкращим з усіх на цьому фесті. Крута подача, космічне музло і коротке плаття солістки зробили мені приємно.

Про те, шо було потім і називалось «Скрябін і друзі», не маю шо сказати. Думав, шо зрозумію, нашо вони це роблять, коли побачу вживу. Не зрозумів.
А от в неділю зрозумів аж чотири речі:
ж) Тернопіль – фантастично красиве місто;
о) O.Torvald вживу звучать в рази крутіше, ніж в mp3. Підняли всіх за півтори пісні, Галич може і вміє оце ваше все;
п) Бумбокс в треку про зливу не бреше, вони змінились. Хтось повинен був отак виступити, та я не чекав, шо це буде Бумбокс. Душевно і щиро, до мурашок.
а) «Лучшиє друзья мужчіни в мірє – красівиє, надьожниє чугунниє гірі». «Нє грусті, нє плачь, позові друзєй, поіграйтє в мяч». Від неділі я – фанат Брутто.

Ложка дьогтю. Перше, шо спадає на думку – спека. Як не старався тіп із сусіднього намету викликати дощ спробами зіграти на сопілці Раммштайн, сонце люто жарило всі три дні. Тому, оскільки фест відбувався на території закинутої частини аеропорту, навколо не було навіть натяку на тінь, окрім хіба шо виступу групи «Тінь Сонця» і виразу обличчя дівчини, яка шоранку проходила повз мій намет з сокирою в руках. Через спеку від самого ранку до вечора все сусіднє село було всипане групами нетверезих молодих людей, які бродили в пошуках тіньочку і шлангу з водою, а капличка, вибудована навколо місцевого джерела, ше не бачила біля себе стільки чортів.
Місцевий душ теж не зовсім впорався з потоком нечисті. Малувато кабінок і вода, переважно, була не в усіх. А, якшо якась незграбна впускала з рук мило і присідала, шоб його підняти, то через здоровенний просвіт під дверима душу все наметове містечко бачило, чому вона на фесті з подругами, а не з хлопцем.

Але то все дрібниці, бо фест насправді вийшов на славу. Купа емоцій, всі як одна – позитивні. Ці три дні будуть зі мною ше довго. Поїду туди наступного року і вам люто раджу.
Всім добра. Артуру – сіськи”.