Ампутація російського контенту

Мабуть кожен з нас хоч раз на день мріє про нову Україну – Україну після перемоги. Я теж мрію. І візуалізую: ось я їду в новому зручному автобусі по новому Харкову, бачу нові бізнес-центри, нові креативні хаби, нову чесну поліцію, яка ніколи не бере хабарів, за кермом чемний водій (чемний, бо добре заробляє).

Ось я виходжу на новій зупинці та йду по новій алеї сакур, яку так добре анонсував нинішній мер. Проходжу повз компанію дітей з колонкою і чую… Я намагаюсь уявити, що чую щось українське, але чомусь там знов поганий російський імбецил-реп!

Бо російську музику досі слухають, і, на жаль (попри сплеск любові до українських виконавців на фоні війни) цілком можливо, що продовжать слухати після війни. Якщо вам здається, що UA контент вже переміг, це не так (подивіться тренди ютубу з Варламовими та Дудями чи зайдіть в рекомендації та рейтинги стрімінг-сервісів).

Дуже доречне відео, коли мова йде про російський контент.


Чому ж так?

Російський музичний ринок – хоч і ху*ова, але велика машина (те ж саме, що й з військовою технікою).

Великі тамтешні лейбли беруть молодого артиста (бажано блогера чи тіктокера, що вже має аудиторію), вкидають в нього купу грошей (не 10 і не 100 тисяч доларів), і транслюють його з усіх можливих джерел.

Якість музики, текстів та пісень загалом не важлива – важливий образ артиста, що сподобається молоді. Як правило, він молодий, в нього купа легких грошей та повна відсутність моралі, що загорнута в фантастичне для росіі слово «свобода». А ще важлива вірусність (примітивна мелодія/текст/контент, щоб дитина швидше запам’ятала).

Отже: молодий симпатичний артист + образ + бабки + простий трек. На виході отримуємо Моргена/Інстасамку/Нілєтто/ЧБД/Свій варіант.

Як наслідок – діти (я кажу саме про дітей, бо вони ті, хто дає левову частку охоплень) слухають те, що їм дають.

Ні, я не мораліст, який каже «Діти мають слухати лише Моцарта чи Кузьму». Всі ми в дитинстві слухали треш – хтось більше, хтось менше, але слухали всі. АЛЕ: Ці артисти стають так званими «лідерами думок». Діти сьорфлять їх лайфстайл (а лайфстайл відбувається в рашці) і разом з ним вбирають в себе російський побут, бренди, меми, політичну повістку та патерни. В їх життя інтегруються путіни, навальні, аерофлоти, дуді, мінаєви, сабурови, собчаки та все інше медіа-поле, в яке заряджені мільйони доларів. А в українські не заряджені.


Про російський реп, як частину медіа-простору.


Отже – російський медіа-продукт за технічними характеристиками (картинка, монтаж, звук) здебільшого виглядає якісніше та «професійніше» за наш (це тимчасово, але зараз це так). На наповнення багато хто уваги не звертає.

З дорослим поколінням, до речі, все те ж саме. Якщо продовжувати реп-приклади: артисти, що працюють на більш старшу аудиторію так само не відрізняються адекватністю думок і, навіть, «співчуваючі» Україні, прямо, чи поміж рядками кажуть про те, що ми з ними один народ. А ми не один…

В когось всередині відкликається постановочне фото Владі з Касти, де він плаче за столом? Це якийсь флешмоб там серед «лідерів думок» – плакати. В тому, що людина плаче, нічого поганого нема. Але, коли під боком є приклад власних артистів, які нікуди не тікали та не плакали, а просто підірвалися і почали щось роби — всі ті російські сльози не дуже працюють.



Заборонити споживати російський контент на законодавчому рівні можливо. Чи виправить це проблему повністю? Ні. Що ж робити? Нічого. В прямому сенсі.

Ми хейтимо Басту в коментарях до відео «Сансара». Басті пох*й, а кількість переглядів на каналі зростає. Ми бажаємо Сабурову «захлебнуться в месячных», а охоплення його сторінок через це стають більшими. Ми заходимо послухати яку нову діч сказав Дудь – в нього плюс лям переглядів з України…

Все, що ми можемо робити – НІЧОГО. Просто ігнорувати. Факапи російських зірок знайдуть наші блогери, активісти та журналісти – то їх робота. Знайдуть і покажуть вам вже на своїх сторінках, але ваші перегляди тоді підуть в український контент.

Ми можемо перемогти медіа-поле ворога власним прикладом. Коли людина бачить свого друга/знайомого/колегу, який відмовився від російського контенту і лишився живий (а ще, бажано, щасливий та адекватний – той, з кого хочеться брати приклад), вона зробить так само.

Ненависть є. Її нікуди не подінеш, але всі перемоги здобуваються лише з холодною головою. Ненависть – не наша зброя. Наша зброя правда, любов та розум. Ця зброя ексклюзивна – у ворога нічого з цього нема. Бути нормальною людиною, відписатись від усього російського та розповсюдити цей матеріал. Так переможемо.



Текст: Михайло Правильний