“На концертах кидали на сцену п’ятки з травою. Можна було після виступу зібрати нормальний стакан” — історія гурту ВУЗВ від Стьоганова

Олександр Стьоганов — засновник першого українського хіп-хоп гурту Вхід у Змінному Взутті.

На сайті amnesia.in.ua вийшло його велике інтерв’ю, в якому він розповідає цікаві історії з життя колективу. Ми обрали найцікавіші цитати і виписали їх. Прочитати повний текст можна за посиланням.



Ідея заснування гурту

Я з шести років займався музикою, ходив на скрипку. А потім ми переїхали з маленького містечка до Рівного, там я записався у вокально-інструментальний ансамбль «Меридіан» при Палаці піонерів та молоді. Туди ж ходив мій друг Сашко Польовий, він займався сучасними танцями. Одного разу після занять ми йшли разом додому, і у нас виникла ідея зробити свій хіп-хоп-гурт. Він ще казав: «Та ладно, нічого не вийде», а я йому — «Чому? Диви, таких аналогів немає. Ми будемо перші, давай спробуємо!».



Перші записи

Ми познайомились з одним хлопцем, який нас у себе вдома записував: він жив за містом, і в нього була своя невеличка студія. Це приватний будинок, там бігали курчата, каченята — їх можна почути в нас на записах. Оформили альбом на штук 16 пісень, але видати не могли, ясна річ. Просто власноруч розмалювали обкладинку, вийшла дуже яскрава, рожева. В інтернеті цих записів немає, але я їх зберігаю. Не знаю, може й викладу колись в загальний доступ.



“Червона Рута ’95”

Відбірковий тур спочатку проходив у рівненському відділенні культури. Був представник від «Червоної рути», який знімав це все на камеру і відправляв уже в Київ. Не знаю, чим ми їм так сподобались — мабуть тому, що решта конкурсантів були досить стандартними і попсовими, а у нас сучасні ритми і молода кров.

Це все тривало місяць: спершу в Севастополі, а заключні три концерти в Сімферополі. Тогорічний фестиваль був задуманий якраз для того, щоб до Криму прививати українську культуру, мову. Всі пісні українською. Були навіть штрафи: якщо ми одне російське слово скажемо — штраф 10 доларів.



Пісня “Сірко”

Пісня «Сірко» стала лауреатом фестивалю — її наспівували всі. Ми її зробили у Києві на студії «Комора», у співавторстві з трьома композиторами. 

Це, звичайно, була наша пісня, але ми не були офіційними авторами, тому мінусовку нам ніхто не віддавав. Пізніше, коли ми хотіли десь її заспівати, треба було дзвонити в дирекцію «Червоної рути»; в те місто посилали чувака у відрядження, він приїжджав зі своєю касетою з мінусовкою, вмикав нам, ми співали, він забирав і їхав собі. Зрештою у Львові нам зробили піратську фанєру, і ми з нею виступали.




Перші концерти

«Червона рута» непогано займалась просуванням лауреатів. Одразу після фестивалю ішов всеукраїнський тур, ми проїхали 26 міст в одному автобусі. Спека, літо, «Ікарус» без кондиціонера. Ми там і їли, і спали. В травні виїхали, і десь в липні повернулись. Всі переможці «Червоної рути»: Могилевська, The Вйо, Ель Кравчук… Правда, я зараз не згадаю вже точного складу, тому що в автобусі ми забивали собі задню частину — відгороджувались від тих, хто не хотів пити, — і тусили. Романтика.



“Територія А”

В Києві побачив по телевізору «Територію А», у них якраз була перша річниця чи щось таке. Я їм надіслав привітання на факс: намалював на аркуші перекреслений чобіт, «„Вхід у змінному взутті” вітає „Територію А”». І в результаті Бригинець запросив мене до себе побалакати.

Нам запропонували контракт, пообіцяли на перших порах оплачувати хату. Ну, думаю, нормально — хата у Києві! Перетягнув пацанів з Рівного сюди, почали працювати над новим матеріалом.

Ми хотіли якнайшвидше зробити альбом, щоб якось себе означити, поки ми на хайпі. В «Території А» нас стримували, казали що ще рано, але зрештою дали трохи часу на студії. Ми за ніч писали по три пісні, причому в екстремальних умовах: було дуже холодно, пальці замерзали.

Ми продали сто тисяч копій дисків. Пам’ятаю, десь в той же період Ірина Білик випустила свої «Фарби», а ми пару тижнів продавалися краще, ніж вона!

Інопланетян для обкладинки ми тупо вирізали з якогось журналу. В офісі була секретарка, яка трошки розбиралася у фотошопі — вона нам допомогла підібрати прикольніший шрифт, зверстати буклет, а ми за це її дочку зняли в кліпі.



Косяки у руках інопланетян ніхто з «Території А» навіть не помітив, вони були занадто тупі для цього. А свої все викупали, звичайно. На концертах кидали нам на сцену п’ятки з травою. Можна було після виступу зібрати нормальний стакан. Де були ми — там був запах трави. Закриваємся в гримерці з Green Grey, люди проходять і відчувають нюхом — о, це пацанів гримерочка.



Аварії

Стосунки з «Територією А» остаточно зіпсувалися після аварії, коли ніхто з них до нас навіть не навідався і не запитав, як здоров’я. Та і взагалі стало ясно, що треба щось міняти.

Перша аварія була в Запоріжжі. Нас на вокзал віз директор клубу «Партизан», а в нього на повороті врізався конкурент, директор іншого клубу. Майже лоб-в-лоб, я попереду з собакою їхав, нас трохи порізало склом. А Рома дуже забив нирку підлокітником. Ми його винесли, поклали, він лежить без свідомості… А я тоді ще думаю в паніці: блядь, нам же на поїзд, треба поспішати.

І десь через півроку, чи навіть менше, ще одна аварія — в Калуші. Після концерту нас мав відвезти чувак на мерседесі, а він нормально прибухнув, як виявилось. Ще й дружина його була на передньому сидінні. Не вписалися в поворот: жінці відірвало голову, чувака посадили в тюрму, а ми поламалися. Лежали кілька тижнів спершу в Калуші, потім у Києві. У Роми тріснутий копчик, а я жорстко забив ноги, не ходив деякий час; 20 років минуло, а воно все ще там тягне.



Поп-хіти

Якось Потап мені каже: «Я тут ще один контракт підписав з Менжицьким, будем з Настьою Каменських співати, але то так, паралельно, основному проекту не завадить». Ага, думаю, звісно.

Пісню «Не пара» ми ж спершу разом з Потапом удвох записали. А як почали носити на радіо, то всі казали, що неформат. Зате варіант з Настею, чоловічий-жіночий куплет, уже брали всі. У них пішли концерти, гастролі, пішли якісь гроші. Тим часом як хіп-хоп в Україні грошей не приносить абсолютно. Хіба що якийсь зовсім попсовий, але точно не нормальний реп, це завжди було неформатом. Ну і все у нас якось плавно розлізлося.

Я планував працювати на «Інтері» після школи, але тут раптом з’явився такий пацан Леон, який запропонував з ним поспівати. Ми з ним щось робили, і вийшли на такого собі Валерія Свідерського, який займався контрабандою парфюмерії, і на його гроші вирішили зробити поп-групу. Ніякого хіп-хопа, знімаємо блінги, одягаємо костюми, дві дівки, два пацана, всі стильні, красиві — погнали!

Я до останнього хотів робити щось ближче до репу, але Свідерський завжди казав: давай більше попси, більше техно, барабани поміняй, навалюй веселіше. І ще малого мого в кліпі зніми, каже. Сука, в кожному з чотирьох кліпів був його син! Є такі інвестори, які вважають себе продюсерами. Замість того, щоб просто вкластися, починають роздавати інструкції, вибирати режисерів під свій смак і так далі. «Я персона VIP-VIP, у меня есть джип-джип» — це мав бути веселий стьобний реп, взагалі-то. А вийшло, що вийшло.



Останній альбом ВУЗВ

Останній альбом «ВУЗВ» вийшов в честь нашої 20-ї річниці. Це абсолютно некомерційний проект, просто подарунок слухачам: новий матеріал плюс старі пісні, які ми переспівали з новими фітами. Звук там по олдскулу.



Недавно я переслухав це — і останній альбом, і ранні свої речі, і західний хіп-хоп, яким я надихався — і зрозумів, що все. Ця музика мене самого вже не вставляє. Олдскульні синкоповані біти набридли, хочеться чогось нового і легкого.

Я майже кожен день займаюся музикою. У мене вдома студія, сінтюк, я постійно роблю якісь біточки — але зазвичай навіть не зберігаю їх. Просто розважаюся для себе. До музичних проектів треба підходити серйозно, як до бізнесу. А зараз для цього немає ні інвестицій, ні особливого бажання. Ну, може це прочитає хтось, у кого лежить-скучає зайвий мільйон доларів — то хай кашляне, щось придумаємо.

banner2