«Мене звільнили і я почав за розкладом писати музику» — Zbaraski про альбом, гуцульський Твін Пікс та життя інтроверта

“Bo Ya Tak Khochu” — дебютний реліз Johnny Zbaraski, музиканта, який добре знайомий тим, хто стежить за західноукраїнською сценою.

 Він тісно співпрацював з Денні Дельтою, писав біти для Вови зі Львова, був учасником ТО Zavtra. Але цей реліз — зовсім інша історія.

На “Bo Ya Tak Khochu” Іван заспівав та спробував себе у новому R&B. Вийшов один з найсамобутніших українських релізів, які ми чули цього року.

Виявляється, альбом був готовий ще півтора роки тому, але Zbaraski вирішив його покласти на полицю. Про те, чому він так зробив, а також про захоплення Лінчем, аскетичний спосіб життя та гуцульську самобутність, ми поговорили в рамках цього інтерв’ю.

 

 

ЯК ТРИ РОКИ СИДІТИ ВДОМА НАОДИНЦІ З МУЗИКОЮ

У 2016-му після звільнення з роботи подруга запитала, чим я хочу займатись. Відповідь для мене була очевидною — музикою.  

Далі я склав собі розпорядок. І вже наступного дня почав писати за розкладом, сім годин на день. Паузи робив лише на каву і щоб поїсти. Я прожив три місяці, захворів і зрозумів, що далі так продовжуватися не може. Почав трохи легше ставитися до графіку, але, все одно, написанням музики займав більшу частину мого дня. Я тиха спокійна людина, яка любить бути вдома і мало спілкуватися з оточуючими. Останні три роки я провів у хаті.

Зараз, після трирічної перерви, в мене три роботи.

Часто я відмовляюсь від чогось, що може погано на мене впливати. Наприклад, у 2008-го я кинув курити, у 2012-му — вживати алкоголь. Потім звів до мінімуму час, який витрачаю на соцмережі, видалив Facebook та аналогічні додатки на телефоні. Те, від чого відмовлявся, замінював музикою, книжками, і загалом речами, які здатні на мене впливати позитивно. Тільки ти сам знаєш, що для тебе добре, а що погано. Тільки ти знаєш, чи твоя музика хороша, чи гімняна. Все залежить від того, що ти сам думаєш про власний продукт.

Це просто відчуття, а не самовпевненість. Я не лізу в те, в чому не шарю. Наприклад, до 2012-го року я писав реп, в мене лежать два альбоми. Але коли почув Денні Дельту, то зрозумів, що не витягну такий рівень. Зате зрозумів й інше — якщо ми з Дельтою об’єднаємо зусилля, то може вийти щось класне. Так і почали працювати.

 

 

ПРОБУВАВ ПРАЦЮВАТИ З ЗАКОРДОННИМИ АРТИСТАМИ, АЛЕ В НЬОГО ВКРАЛИ БІТ

Останні три роки я дизайнив. Робота займала годину-дві на день. Решту часу займався музикою і розсилав біти A&R-ам (менеджерам з питань артистів та репертуару — прим. Rap.ua) закордонних лейблів, контакти яких я гуглив, або просто знаходив у твіттері.

За ці роки в мене набралося близько двадцяти переписок, які ми регулярно ведемо. В мене був план: отримати major placement у якогось помітного артиста. Є мільйон прикладів таких сценаріїв: A&R тобі каже, з якими артистами співпрацює, ти підбираєш підходящу, на твій погляд, музику, надсилаєш з десяток бітів, і далі очікуєш на відповідь. Зараз я розумію, що й меншим артистам потрібно приділяти увагу, бо за три роки ці переписки нічого мені не дали.

 

 

АЛЬБОМ «BO YA TAK KHOCHU» БУВ ГОТОВИЙ ЩЕ В 2017 РОЦІ

Коли я його зробив, у більшості треків було по 3-4 версії. Я прискіпливо ставився до цієї музики, багато разів переписував вокал. Шукав підхід до кожного треку, не хотів, щоб усі пісні звучали одним голосом.  

Я перфекціоніст. Трек має викликати у мене відчуття, що тут все на своїх місцях, тоді я з ним закінчив. Якщо в пісні є хоч один момент, який мені не до вподоби, я буду переписувати, поки все не зазвучить круто.

Перші три демо я записав у грудні 2016-го. Потім перезаписав один трек, другий, і усвідомив, що хочу робити цей реліз. Тоді ж у голові закарбувалась фраза «Бо я так хочу». Готовий матеріал лежав у мене рік. Весь цей час я слідкував за новою українською музикою і не побачив нічого схожого.

Я боявся, що ніхто не сприйме альбом. Людей зараз цікавить тільки хайп. В Україні такого поняття як «хайп» ще навіть не існує. Хіба що, мова про Dzidzio, або Alyona Alyona. Остання — це добре продуманий проект. Вона дуже своєрідна. Мені сподобалось фото в її інстаграмі, де вона пише, що працює над треками, а на фото стоїть на городі з сапкою. Дуже цікавий і точний образ для України.

 

 

«МІЙ ТАТО — ХУДОЖНИК»

Мій тато класний місцевий художник з Тернопільської області. В нього було кілька виставок, всі знають, чим він займається. Ще він директор художньої школи і для нього це, перш за все, діло, яке він любить. В мене є задатки до малювання і тато мене підтягував у цих речах. Я навіть навчався в місті Косові, тому що він там навчався.

Я дуже люблю роботи свого тата — не пейзажні, а абстрактні. А ще портрети — те, як він бачить людей. Він писав мене мільйон разів. Я звик до цього змалечку. В мене є ще сестра та старший брат, кожного він малював багато разів. Я часто приїжджаю додому і він каже: «Давай, сідай, помалюю тебе».

Тато — це персонаж, яким я пишаюся. Тим, що він робить, що він говорить. Частково я ним надихаюсь. Він дуже експресивна людина. Наприклад, коли говорить по телефону, то це чує півміста, або коли він стоїть перед мольбертом, з нього може «вистрілити» якийсь вірш, або, наприклад, цитата Висоцького типу: «Ах, Ваня-Ваня, ми с тобой в Паріже». Він завжди повторює фразу «Життя коротке, мистецтво вічне». Дуже ціную його автентичність. А мама в мене поетеса.

 

 

КОСІВ — МІСЦЕ, ДЕ ZBARASKI НАВЧАВСЯ ХУДОЖНІЙ КЕРАМІЦІ

Тато сказав, що якщо я не поступлю у ВУЗ — то жопа. А він в мене строгий. Я хотів поступати на розпис ікон, але мені сказали, що якщо обереш художню кераміку — стовідсотково поступиш через дуже малий набір. Так і вийшло, але я дуже радий, що потрапив саме туди. Не багато вчився, зате в мене була купа вільного часу, я був далеко від батьків і міг займатися музикою.

Косів мені нагадує Твін Пікс. Маленьке місто, навколо гори, населення 5 тисяч, специфічні гірські люди, в них своя мова і свої персонажі. З поліном, як в Лінча, тут не ходять, зате ходять зі шкатулками. Якщо брати пересічного гуцула, він займається шкірою, або керамікою, металом, деревом. Це прості люди, які роблять неймовірні речі, але ніяк не паряться з цього приводу.

 

 

ЧОМУ УКРАЇНСЬКИЙ РЕП ЙОМУ НАБРИД

Я не слухаю український хіп-хоп узагалі. Розчарувався в ньому в 2014 році. Історії, про які розповідають українські репери, не відповідають їхньому стилю життя. В нашому репі ніколи не було грошей та фідбеку. У якийсь момент мене реп схарив.

Я жив на квартирі з одним типом, який слухав рок, і він почав мене знайомити з іншою музикою. Я тоді зробив для себе багато відкриттів. І в тій музиці не було такого хейту, як в хіп-хопі.

Мені сподобався альбом Alina Pash. Я їй висловив свою думку — що подобається, що ні. Дуже подобається її подача та енергія.

Альону не слухав. Я подивився лише декілька кліпів і зрозумів, що мені нецікаво.

Можу відмітити кліп «Чоботи» дівчини на ім’я Тонка. Дуже сподобався.

Ще останній кліп М44, це гурт зі Сміли. Там два перші куплети круті. В автора одного з них голос, наче у DMX. Я ледь з крісла не впав, коли він залетів на біт, в українському хіп-хопі такого не чув.

Ще Паліндром, проект Кашляючого Еда з Глави.

 

 

ІСТОРІЯ ДЛЯ МУЗИКАНТІВ-ПОЧАТКІВЦІВ

Останні два роки в червні на Leopolis Jazz Fest приїжджав продюсер Terrace Martin, який працював з Kendrick Lamar. Я писав йому в інстаграмі у 2017-му, коли він був тут. Він відморозився. Наступного року також писав, але реакції знов не було.

Тоді я приїхав до нього під готель, щоб чекати, поки той вийде, і поставити йому свою музику. Я скинув на айпод свої біти і о восьмій ранку прийшов під готель, ще взяв з собою якусь їжу. Тут я бачу, виходить. А з ним — Robert Glasper, продюсер та крутий піаніст. Моє серце просто вискакує. Англійська у мене в порядку, коли я спілкуюся зі знайомими, але цей тіп — це щось неймовірне. Я підходжу і кажу: так і так, я продюсер зі Львова, чи маєш ти час послухати моє музло? Він такий: «Окей, мен, зараз, тільки повернусь по воду».

За кілька хвилин виходить знову, вже й забув про мене. Я підходжу вдруге, те ж саме задвигаю. Він погоджується. Я даю йому навушники, він слухає і каже, що це дуже довге інтро. І я це собі запам’ятав на все життя. 4 секунди, four bars, і все — далі має рубати біт.

Він кинув мені кілька стандартних фраз типу «keep grindin», я вже відходжу, але думаю: «Нє, ніфіга». Вертаюсь до нього — він сидить в бусі і чекає трансфер до аеропорту. Кажу: «Давай ти ще послухаєш, ти ж і так сидиш з тіпами базариш». Тут Glasper включився, каже: «Шо-шо? Біти? Давай сюди». Поставив йому інший біт, вже з коротким інтро і той почав качати. Щось там про себе почитав трохи, задав мені кілька стандартних питань, чи я десь викладаю свої роботи.

Це все до чого: якщо є така можливість, то вали і роби це. Сидіти в інтернеті в очікуванні кльового контакту можна довго. Не треба боятися спілкуватися і йти до людей, які можуть для тебе щось змінити.

 

 

МИ ПОПРОСИЛИ ПРОКОМЕНТУВАТИ ZBARASKI КОЖНУ З ПІСЕНЬ АЛЬБОМУ

«MOOD»

Це пісня про той час, коли мене звільнили з роботи, і я розпочав аскетичний період життя. Там такі слова: «24 години на добу я на Ярослава Mood». Тобто, Мудрого, я там мешкаю. Не люблю, коли люди в текстах придумують закручені речі, яких не розумієш. Тут все просто: я живу, ріжу семпли, пишу музику і п’ю каву. Я намагався передати, хто я є і що в мене в голові.

Я не пишу слова, я дві-три години стою перед мікрофоном, або хожу зі шнуром по кімнаті в навушниках і шукаю те, що хочу сказати. Записую ідеї, а вже потім стаю перед хорошим мікро і записую трек окремо.

Цей трек звучить так, наче пірнаєш у воду. Це навмисне. Я хотів, аби мій вокал був сильно заблурений та ледь чутний. Мені паралельно, що тут майже ніхто не може розібрати слова, бо це моє бачення.

«YAZA»

Це один з двох треків, де я говорю про іншу людину. Про мою дівчину.

Цитата: «Твій ротик ідеально пасує моєму. Як сонце — Маямі, як в гаремі євнух».

Трек про те, як розпочалися стосунки з моєю дівчиною. Вона жила поруч біля мене. У той період, коли я тільки писав музло і сидів вдома, я ввечері виходив прогулятися, і просто йшов до неї цілувати її і потім повертався додому.

Ще до того, як ми почали зустрічатись, вона розуміла мій спосіб життя. Я пояснював, що і для чого я роблю. Що я хочу чогось досягти у творчості, і що знаю мільйон прикладів як музиканти закривалися в хаті, писали музику, прокачували скіли і ставали успішними. Впустити її в своє життя було складно, я закрита людина, але працюю над собою. А зараз я дуже радий, що вона в мене є.

Я їй взагалі не говорив про альбом. Вона знала, що я над чимось працюю, але як і всі інші мої друзі, не чула жодного демо до того, як робота над релізом добігла кінця. Вона сказала, що це найкраще, що вона чула у своєму житті українською мовою. Вона любить хіп-хоп. Більш того, якось сказала мені що насамперед була закохана в мою музику, а не в мене.

 

«ZEBRA»

Це трек про людину, яка робить усе, що хоче. Я якось повертався з кав’ярні «Альтернативна кава», де я часто собі роблю перерву. Cтав на зебрі, почав дивитися в телефон, і пробило зелене світло. Я просто подумав: «А чому я повинен переходити? Я не хочу. Я хочу просто стояти на зебрі». Функція цього місця — прискорити перехід людини через дорогу. Дивлюсь навколо: люди переходять, підозріло на мене озираються. Напевне, думали: «Чого він стирчить на зебрі? Треба ж переходити». Я вирішив, що мені паралельно, я просто хочу стояти на зебрі. Хай усі думають, що їм заманеться. Потім зелений пробив знов і знов, а я просто стояв, думав і дивився в телефон. А коли мені й самому того захотілося, я перейшов дорогу і попрямував додому.

Коли мені прийшла ідея написати про це трек, я так фрістайлив, що сам себе смішив. Там дуже іронічний текст, і мені було важко знайти правильну подачу для нього, не виходило придумувати для нього вокальну партію, і насамкінець я просто вирішив його розповісти. Я пив каву, коли його писав, з мене вилазили різні звуки, я ламав собі рота і намагався видати в голосовому виді будь-яку ідею, що в мене виникала.  

 

«COFEIN»

У фіналі попереднього треку лунає семпл з «Твін Піксу», з red room. Для мене «Твін Пікс» — це як хіп-хоп. Стиль життя. Коли в мене у 2015-му вмер дідо, я повернувся додому і в мене був дуже темний муд. Я почав переглядати класичні фильми типу «Мовчання ягнят», Кубрика, «Твін Пікс». Я збагнув, що мені то дико подобається, синхронізується з моїм вайбом. Тоді ж я присів на каву, бо в «Твін Піксі» все про каву. І з того часу «Твін Пікс» поселився в мені. Тепер щороку, як і фани по всьому світу, переглядаю перші два сезони 24 лютого. Це дата, коли агент Купер приїжджає до містечка у серіалі. В мене реальна любов до цього міста і його жителів. Цей світ точно відобразився у моєму альбомі.

Перед початком роботи над альбомом в мене з’явився ритуал: я заварюю собі каву і скролю мільйон тамблерів, на які підписаний. Мене надихає віжуал. Я підписаний на багато блогів з хіп-хопом, з кіно, дівчатами, але не з голими, а тими, що класно одягаються — 60ті, 70ті, 80ті. Цим я надихаюся.

 

«MOTORY»

Маршрут в треці «Мотори» — це маршрут, яким я йшов додому — або одразу, або спершу зазирнувши до своєї дівчини. В приспіві я кажу, що «мене турбують ваші мотори». Я живу на вулиці Городоцькій, і я розповідаю про те, що далі йду по Гоголя, роблю коло по Листопадового чину вверх, іноді заходжу в магаз. В цей час я слухаю Kendrick Lamar, або Nas. Мене напрягає, що вулиці в цьому районі увечері заповнені автомобілями, і вони забруднюють не тільки повітря, але й мої вуха. Тільки й чутно їхні сигналки. На вулицях я більш за велосипедно-пішохідний рух.

 

«BO TY»

Трек написано в 2016 році. На той момент я більш категорично ставився до людей, які втручаються в мій простір. Ідея треку з’явилась, коли я прийшов в улюблену «Альтернативну каву» — а там було повно народу, всі курили. А для мене це місце спокою, куди я приходжу випити кави та відпочити. Після цього ж я прийшов додому і написав цю демку.

Трек записувався останнім і, напевне, мій улюблений з усіх. Він звучить більш на цей час. Тут є 808-і і більш треповий біт.

В «Bo Ty» є фраза: «Не кури біля мене», що звучить, як булькання. Я робив так ротом, а мій звукач думав, що це накладений ефект.

 

«BO TOGO»

Першочергово називався Рой Аєрс. Він про те, що дівчина, з якою я зустрічаюся, прийшла до мене, і між нами почали відбуватись різні штуки на квартирі, назвемо це так. У той момент в мене грав альбом Роя Аєрса, і в пісні йшлося про те, що я дякую Рою за те, що саме він її спокусив. Потім я змінив приспів на більш простий, бо для мене фраза: «Торкаюсь своїм ротом твого — бо того» — це неймовірний панч. Бо все просто і зрозуміло.

 

 

Текст: Андрій Недашківський