Krechet «Українофікація»

Новий альбом артиста без обличчя – це той рідкий випадок, коли не треба нічого писати про реліз, просто треба його викласти і всі все зрозуміють. Але, нещодавно я мав суперечку в інстаграмі порталу з людьми, які казали, що український реп не вивозить по якості. Я не люблю слово «якість», бо реп це не ковбаса, тому пообіцяв написати статтю, яка спростовує неконкурентноспроможність нашої музики.

Сів писати і було важко, адже потбрібно аргументувати суб’єктивну точку зору та ще й нікого не образити. Допоміг Кречет. Тепер можна ставити всім критикам нашої сцени його реліз і казати «шо там по якості?» – це найсильніший аргумент, який може бути. Що ж зробив артист, який минулого року забрав «Прорив року» на нашій премії, а цього грунтовно претендує на те, щоб забрати всі статуетки?

По-перше, він показав яким має бути музичний продюсер. Ти чуєш як все зроблено, як визвучено кожен звук, бек та кік, і як це працює, не переходячи в задротство, а працюючи на пісню. А ще всі артисти, які залітали на фіти видали там чи нейкращий свій парт, не втрачаючи при цьому власного стилю – наприклад, alyona alyona, зберігаючи наративи останнього часу співає про мамин хліб з печі, але це вперше не виглядає як шароварщина для широких мас, а XXV кадр з придуркуватого веселуна перетворюється на сильну особистість і видає кращий панч в своїй кар‘єрі, пояснюючи, що «в окулярах не тому що стиль, але тому що бачу всіх наскрізь», до цього констатуючи, що не має власного дому, чим одночасно відсилає до хіта Один в каное, а тим, хто його знає нагадує, що він з Луганську…

По-друге артист показує що таке різноплановість. Хочете легкого сучасного репу? Ось вам перша частина альбому. Якщо взяти будь якого фрешмена з американського чарту і порівняти його трек з Кречетом, останній не програє ні за якими критеріями. Хочете українську пісню про зорю та поле, але за яку не соромно? Ось вам «Доля». Хочете влучний політичний протест – ось «Стандарти», хочете чоловічу журбу – тримайте «Закодуй», і так далі.

По-третє, на релізі дуже сильна лірика. Коли тебе відпускає перше враження (ти просто ловиш кайф від звуку), ти починаєш аналізувати текст і там дуже багато образів, панчів та літературних знахідок. Окремі оплески летять треку «Direct» – спочатку ти думаєш, що на тебе чекає крінж-пауза, бо це пісня про лист фанатки артисту (ми вже це чули – це ж один в один «Письмо» Децла), але потім ти чуєш геніально описаний побут людини під час війни, крінжу немає, є сльози після фрази «мені страшно і зовсім не до жартів, я бачила людей, які просто лежать там».

Четверте – артист руйнує всі уявлення про сучасні закони просування. На момент написання цього посту у Кречета не розкачаний тікток (600 підписників), він не генерує всраті інфоприводи, не пише філософських постів, не показує обличчя – він просто робить музику (а музика це альбом на 26 треків в еру синглів та EP) і, повірте, це не може не спрацювати – бо матеріал сильний і це все ще головне у творчості.

П’яте і найголовніше: альбом Кречета – це голос сучасної України. Без сопілок, джевелінів, понтів та підлаштовування під смаки людей. Реліз такий самий як Україна – сильний, рефлексуючий, з піснями різної статі та різного віку. Там є мудрість, є легковажність, є шкідливі звички, є совість, є помилки, є війна (як внутрішня, так і реальна). Як і в Україні тут намішана купа всього, але в основі – це безперечний талант та душа.

Що ж до суперечки про «якість» української музики – хтось скаже «ну добре, Кречет, але він такий один» – ні, не один. Почекайте трохи і в країні з’являться десятки нових і абсолютно різних артистів. Просто треба дати їм розкритись, пустити до себе у вуха та не ставити бар’єр а-ля «на заході чи в росії краще». І тоді вони стануть новими Кречетами, який зараз дуже гучно заявляє своє право на альбом року. Не в укррепі – в Україні.

Текст: Міша Правильний