Інтерв’ю Івана Дорна для cultprostir.ua

За місяць до презентації фільму Івана Дорна про його тур cultprostir.ua поговорив з артистом про фільм, тур, вірші, популярність та інше. Ми традиційно вибрали найцікавіші, на нашу думку, моменти. З повною версією інтерв’ю можна ознайомитись тут. 

Про фільм про тур

У нас повелося так. Спочатку ми зробили фільм про запис альбому – «Невиховані». Його зняв мій колишній однокурсник Гена Трунов. А цей фільм ми почали робити за інерцією. Гена захотів взяти участь у фестивалі документальних фільмів про музику в Москві. Ми домовилися зі спонсорами за невелику їхню присутність у кадрі, що вони оплатять нам багато витрат на зйомки, щоб картинка і звук були хорошими. Хотілося також візуалізувати нашу подорож з урахуванням непростого часу, який зараз переживає наша країна. Хотілося зобразити шоу, щоб його побачили навіть ті, хто на нього не потрапив.

Про вірші в паузах між піснями
У мене завжди були проблеми з паузами між піснями. У піснях я живу, а між піснями – існую. Тому мені треба було заповнювати паузи якимись заготовками. Мене дуже втішило, коли стали з’являтися вірші. Говорити про високе у мене не виходить, я плутаюся в думках, у мене їх завжди в голові купа. А вірші дозволяють сказати багато чого. Нещодавно, до речі, народився вірш, який я хотів вставити у фільм. Але Гена його не взяв. Каже, що цей вірш сильніший, ніж кіно. Лестить, напевно. 

Про критику з приводу співпраці з Росією, концертів там

Я відчуваю стрижень у собі і бачу, що його немає в тих, хто кидає в мій бік уколи. За рахунок цього вони хочуть знайти в собі впевненість. Я чітко несу свою позицію і вже можу навіть не оголошувати її. Мені здається, все очевидно… У нас планується тур по Росії. Те, що я бачив на Пікніку «Афіші» в Москві цього літа, зайвий раз переконало мене в тому, що я роблю все абсолютно правильно. У тому числі щодо України. Ми вийшли на сцену, і Пікнік «Афіші» убрався в синьо-жовтий прапор. Люди піднімали плакати, які закликали до дружби Росії та України. Я прочитав зі сцени вірш – він буде у фільмі, там є цей фрагмент. Після такої поведінки глядачів я зрозумів, що наші прихильники в Росії з нами, а не проти нас. Ті, хто раніше кидав у нас дротики, вони просто не в курсі всього цього.

Про кліп «Гребля»

Все пізнається в порівнянні. Якщо робити щось весь час одними й тими самими руками, цього порівняння не отримаєш. На цей момент я свої амбіції в кліпмейкерстві реалізував. Я чогось навчився і повернуся до цього заняття, але пізніше. Мені треба ще набиратися досвіду. А Філ Лі (режисер «Греблі». – Ред.) це робить прекрасно. Я подивився на те, як він працює, і, по-перше, ще набрався досвіду, а по-друге, зняв нормальний кліп. Філ відчув пісню. До речі, передісторія була така. Вирішили начебто знімати кліп на «Греблю». Придумали офігенний сюжет. І тоді я вирішив, що треба знімати на «Без мату». У нас проблеми з популярністю, хочеться повернутися в колію, нагадати про себе, бла-бла-бла. «Добре, давай на “Без мату”», – сказав Філ. Придумав сюжет, розповідає через два тижні мені. І я бачу, що у нього ентузіазму немає. «У мене кураж з приводу “Греблі” був, а тут щось немає», – відповідає Філ. «Хрін з тобою, знімаємо на “Греблю”», – сказав я. І жодного разу не шкодую.

Про проблеми з популярністю

Я не вважаю в принципі проблемою відсутність популярності. Точніше, ні… Я вважаю, що популярність – це проблема, а її відсутність – не проблема. Але люди навколо мене в якийсь момент починають переживати, що сайт відвідує менше людей, рідше лунають дзвінки, пісні не беруть на радіостанції. «А ось ці люди вже не звертають на тебе уваги!» «А хтось забув, яка в тебе остання буква в прізвищі!» А я про це не переживаю. На все є свої періоди. Я взагалі вважаю, що наша популярність – це величезна випадковість. Я не підлещуюся. Ми творили для себе, і від цього відштовхувалися. Виявляється, це приносить гарні плоди. Після цього я наполягаю на тому, що в принципі потрібно творити тільки для себе. І тоді ми стали творити для себе глибше. Я сподіваюся, що ми будемо якимсь каменем в історії культури. Якщо колись діти, проходячи історію музики, почують у школі хоча б побіжно наші імена, це буде те, що мене порадує. Це важливіше, ніж нинішня популярність.

Про новий альбом

Два треки ми вже зробили, ще п’ять – майже готові. Це буде платівка англійською мовою, не для України. Я хочу вийти туди, за кордон. Колись голос юнацького максималізму твердив у мені, що на Заході співатимуть і нашою мовою, але на сьогодні в цьому плані я зламався. Хоча я не засмучуюсь. Ми ще їм покажемо.