Хтось із заходу — король приспівів в українському репі. Він розказав 8 фактів про себе

Хтось Із Заходу зайняв пустуючу в укррепі нішу такого собі Нейт Догга, чи Ейкона — тобто людини, до якої йдуть в першу чергу, коли треба хітовий приспів. Першим цю фішку вирубив Псючий Син з Kalush — і ви самі бачите, що з того вийшло: “Зорі” стали чи не найгучнішим хітом жанру за останні роки, а приспів у виконанні Хтось Із Заходу зможе вам намугикати кожна друга пересічна людина віком до 30.

Вові (справжнє ім’я артиста) таке положення справ, звичайно ж, лестить, але він не збирається задовольнятися статусом студійного артиста-палочки-виручалочки для інших. Він працює над сольним матеріалом і над власними піснями, які також одного дня можуть залетіти в топи.

Послухайте його новий колаб з Trino Smlskp “Ніч” та почитайте кілька фактів, який Хтось Із Заходу розповів про себе.



В НЬОГО БУЛА СОЛЬНА ПІСНЯ “ГОРИ”. ПРЕДСТАВНИКИ KALUSH І ALYONA ALYONA КУПИЛИ ПРИСПІВ З НЕЇ І ПОБУДУВАЛИ ХІТ

Не знаю точно, хто перший з тої команди почув мою пісню, маю здогадки, що це був Олег Псюк, та саме з цієї пісні все й почалось: на мене вийшли представники гурту Kalush з пропозицією викупити приспів, і з особистих причин я погодився.

Я не очікував, що в пісні буде таке майбутнє, але я знаю, що точно є проблеми з вірою в себе, вічно себе недооцінюю, адже я не гордий, зірок з неба не ловлю, просто скромний хлопчина, який робить те, що робить, і пишу те, про що дійсно хочеться писати. Водночас після успіху пісні й подальшої реакції щось змінилося, я відчув, що також можу робити музику якісно, лірично й маю шанс бути почутим – а це того варте.

Важко сказати, яка з версій мені подобається більше, — моя оригінальна, чи та, що вийшла в Калуша й Альони. Звісно, теперішня версія звучить краще й конструкція пісні набагато якісніша, пропрацьованіша. Усе-таки одразу відчутно, що це зроблено на студії, а не вдома в маленькій кімнатці, де чути шум, протяги, машини за вікном. Та, зі свого боку,  не можу обрати чогось одного.  Для мене кожна версія має свої переваги.

Я не думаю, що успіх треку “Гори” базується на моєму приспіві. Ти ж чув: “За мною гори, яке там горе…”. Це такі прості слова. Думаю, команді Калуша сподобався приспів тим, як я його виконав. Там немає нічого особливого в тексті, усе дуже просто, але слова подані з відкритістю, там присутні емоції від дня, коли він був написаний. Це робилося не абияк, а від душі, реально.



НАПИСАВ ПІСНЮ “ГОРИ” — А ПОХОДИ ЙОМУ ПОДОБАЮТЬСЯ?

Авжеж! Коли написав цей приспів, я був у Микуличині, сидів на березі ріки, занурений у душевний спокій, читаючи книгу, і так мені прийшли ці слова в голову. Не думав, що когось «запре», написав приспів для себе, бо так відчував. То був 2017 чи 2018 рік.

У МЕРЕЖІ МОЖНА ЗНАЙТИ КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ ЙОГО ПІСЕНЬ. ЧОМУ ДОСІ НЕ БУЛО АЛЬБОМУ?

У мережі є багато моїх пісень, але про те, щоб випустити альбом, задумався лише нещодавно. Іншими словами, я тільки тепер переосмислюю роль музики в моєму житті. Розумію, що треба розширятись, аби не тільки більше людей могли почути, але і я зміг оцінити себе як виконавця, якому є що сказати. Я чекав, коли в мене назбирається сильніший матеріал, щоб він звучав якісно, а не як криво зведений домашній запис, бо про такі речі теж слід подбати.

До цього я писав пісні просто для себе. Заливав їх переважно тільки на саундклауд. 



ПОЧАВ ЗАЙМАТИСЯ МУЗИКОЮ, БО СПОДОБАЛОСЯ ФРІСТАЙЛИТИ

Американський реп я почав слухати ще як був малий, років у 10-12. Як і всі, почав із Тупака. Одного разу в містечку Берегове на Закарпатті, де живуть мої рідні, під час прогулянки з братом і сестрою познайомився з хлопцями, які приїхали на “жигулях”, мали якісь мінусовки й щось фрістайлили на ходу. Мені це сподобалось, і я захотів спробувати. Спершу виходило неоковирно, а потім — цілі історії. Я сам шокувався з себе, наскільки глибоко мене це захопило – то круте відчуття, коли ти знаходиш спосіб самовиразитись. З часом це перейшло вже в написання текстів для пісень. У класі 7-8 писався спершу на мікрофон ноутбука, а потім мій дідусь зробив для мене найкращий подарунок у моєму житті – мікрофон, яким я користуюсь досі.

Однокласникам я довгий час свою музику не показував. Думав, будуть критикувати, скажуть, що нічого незвичайного в моїх співах нема. Мені й самому було соромно перший час за те, що я записував, хіба що найближчому оточенню показував, своїм батькам – ми ж завжди для них найкращі діти.

Уперше мені сподобалось те, що записав, десь у класі 10, я тоді спробував щось зробити в стилі андеграунд. У мене була група «Шепіт Мас», писали про всіляке районівське, ситуації понтові, усе в дусі підліткової класики. «Шепіт Мас» припинив існування, коли ми вже розхотіли писати пісні, вірніше, у нас це не виходило робити разом, просто з товаришем по гурту обірвалася подальша дорога. А років через 3-4 я почав робити музику під іменем Вованич Західний або Хтось Із Заходу.

У НЬОГО БУЛО КІЛЬКА НІКНЕЙМІВ

У мене було кілька сценічних імен — на сьогодні актуальний саме Хтось Із Заходу. Як на мене, цікаво й ні на кого не схоже звучить. Якийсь час я працював одразу під обома ніками — Хтось Із Заходу і Вованич Західний, бо дивився на артистів, які ховають лиця під балаклавами або масками. Я й сам захотів себе маскувати, думав, що якщо замаскуєш лице та одягнеш окуляри, тобі це додасть упевненості. Що за маячня? Тепер розумію, як важливо прийняти себе. Як можна транслювати щось іншим, коли ти сам для себе ніхто? Урешті-решт частково тому й  вирішив зупинитися на нікнеймі Хтось Із Заходу, але без зайвих маскувань викладати під ним усе, що я творю. Краще не ховати лиця, а робити від душі, бо тоді в цьому є щось справжнє.

На питання, чому “Із Заходу?” відповім просто: я з Франківська й хотів, аби в моєму псевдонімі було якось окреслено й це. Я люблю нашу Україну, люблю місто, у якому живу; географічно воно на Заході, тож я той “Хтось” – із Заходу. Мене вже звикли так називати — Західний. Навіть не за справжнім ім’ям. Я відчув, що з цим псевдонімом я зможу зробити щось особливе, те, до чого колись, буду  повертатися в спогадах, переслуховувати й іти вперед.

До слова, моїм найпершим псевдонімом був нікнейм JQ. Ми з товаришем грали в “лінєйку”, популярну на той час онлайн-гру, і він набрав мені логін з цих двох літер. Так і прижилось оте JQ на якийсь час.



СПЕЦІАЛІЗУЄТЬСЯ НА РЕҐҐІ, АЛЕ НЕ ОБМЕЖУЄТЬСЯ ОДНИМ ЖАНРОМ

Мені складно зупинитись на чомусь одному — і, мабуть, то моя помилка. Виконавець повинен мати впізнаваний стиль. Мені буває з цим складно. Якщо не реґґі — то лірика, як не лірика — то ньюскульна тема, якщо не ньюскул — то олдскул чи андеграунд. Хочеться робити щось новітнє, згідно із сучасними тенденціями, але з ліричною струною. Читати про шалав і бакси я не можу, це суперечить моїм цінностям, і не з таким підходом я бачу свою музику. Мені таке не «закатує».

Реґґі для мене – той випадок, коли все виходить, ледь не з першого разу, у ньому присутня легкість і простота. Навіть якщо пісня не про веселе, усе ж спримається набагато легше, без зайвого нагнітання, як каже моя рідня, реґґі – це музика, де виконавець весело співає про сумне життя, щось у цьому є (а загалом, королем реґґі я вважаю Марлі). За моїми спостереженнями, на чистий реґґі останніми роками взагалі забили. Хіба що реґґітон ще користується у світі попитом. Мені багато хто в Україні каже: “Роби реґґі, бо зараз в нас нема виконавця, який би став відомий у цьому стилі”. Поглянь, як у Росії стрельнули Miyagi & Andy Panda. Вони оригінальні, там присутній стиль, їх не сплутаєш, їхній почерк упізнаваний – молодці однозначно. Може здатися, що їхні тексти — то просто набір слів, хоч я би посперечався, та скільки людей – стільки думок. Але вони настільки грамотно все подають, що якщо і є косяки, то їх непомітно. Насправді прикладів море, та веду до того, що в якому б жанрі я б не творив, теж прагну того, щоб у моїх піснях був цей неповторний почерк.

 



ПРАЦЮЄ В ПОЖЕЖНІЙ ЧАСТИНІ

Не самим пожежником, для цього треба ще вчитись, у мене ж інша спеціальність. Я працюю вільнонайманим інженером.

У мене батько також працює в пожежній охороні – у лабораторії: досліджує, що стало причиною загоряння. Може, тому з дитинства хотілося потрапити в пожежну структуру, але з часом зрозумів, що це не зовсім те, чому хочеться присвятити все життя. 

Я себе досі шукаю, можна сказати. Музикою переважно займаюсь увечері, коли після роботи повертаюсь додому. І, звичайно, коли є натхнення.



ТЕКСТ ДЛЯ ПРИСПІВА “ЗОРІ” НАПИСАЛА ЙОГО СЕСТРА

Це був її вірш, “Зорі”. Я взяв звідти кілька рядків і перетворив на приспів. Я спитав її дозволу, пояснив, що це для треку, вона також була вражена реакцією на пісню.