Фоззі: українська ідея подорожує на схід зі швидкістю 200 кілометрів на 10 років

Нещодавно в ефірі передачі МінКульт, що виходить на телеканалі 1+1, міністр культури України В’ячеслав Кириленко поспілкувався з Фоззі. Розмова вийшла настільки цікавою, що ми вирішили занотувати це інтерв’ю, щоб ви могли його прочитати. Говорили про революцію, про Крим та Росію, про ротації та Гупало Василя, про книжки, про виступи в АТО, європейські гастролі та про концерти з симфонічним оркестром.

Я вважаю ТНМК стабільним гуртом, по суті, ви з 98-го на самому верху. Після Революції Гідности щось змінилося для вас? Маю на увазі сприйняття україномовної музики, наповнення залів, кількість концертів.

Тут не можна відокремлювати шоу-бізнес від бізнесу взагалі. Якщо економіка в країні працює, то у людей є і бажання відпочити, і ресурс для цього. Зрозуміло, що зараз українська економіка у важкому стані, тому і шоу-бізнес виживає, як може. Але з іншого боку я завжди казав про те, що український шоу-бізнес постійно перебуває в напівінфарктному стані. Тобто ми були бідними родичами вдома, у порівнянні із російським шоу-бізнесом, який був заможнішим, більшим, і люди звідти вважалися супер-зірками, бо вони “прямо із Москви”, а ми тут… Але з іншого боку це була мотивація, нам потрібно було як тій жабі у глечику із сметаною – працювати ніжками, щоб не втонути. І тому нічого нового в цій ситуації з шоу-бізнесом немає,  так само було після дефолту 98-го року, так само було у 2009-му. Коли економічна криза – зрозуміло, що і шоу-бізнес також потерпає. А щодо змін після другого Майдану… Зі слухачем, з країною відбуваються зміни, просто не так швидко, як хотілося б. Не скажу, що українська музика відчуває натхнення від усього цього. Радше нам знову треба брати в лопату більше і кидати далі, щоб виживати і рухатися.    

Але ж з одного боку весь цей вал із Росії припинений, їх практично немає…

А з іншого боку у людей немає грошей, щоб ходити на концерти так, як, можливо, вони хочуть, – але ні. Свого часу, якщо не помиляюся, Україна була чемпіоном світу по кількості безкоштовних концертів – постійно в Києві відбувалися концерти на площах, опен-ейри, це йшло не на користь ринку, потім їх кількість зменшилася. Люди, які ходили на концерти до тих, хто проти України, вони ж не підуть на концерт до нас. Тому не можна сказати, що якесь покращення відбулось.
Добре, а радіо, телебачення – ви бачите якісь зміни? Зараз багато ініціатив є, у тому числі заборонити російський продукт. 
Мені здається, що штучними заборонами можна досягти тільки протилежного ефекту – історія доводить. Я завжди був прихильником теорії, що українська ідея подорожує на схід України зі швидкістю 200 кілометрів на 10 років. От Дніпропетровськ зараз як змінився! До Харкова рідного не дійшло трошечки. Вони поспішали, дійсно, щоб утворити нам великі проблеми – ще б 10 років і ще східніше б було. 

Ваш останній диск… 

Крайній! (сміється)

Так, крайній диск 2014-го року “Дзеркало” – багато пісень в ротації? 

За радіо, якщо чесно, я не слідкував, я слухаю онлайн-радіостанції американські, це треба у менеджмента цікавитися. Але мені здається, що ситуація з українською музикою – вона була штучною завжди. От ставили забобон – 25 відсотків, наприклад, я не пам’ятаю скільки точно. Є країни, в яких це природньо виходить, от вони слухають своє, у Греції, приміром, найбільший відсоток, і їм навіть Кіркорова не треба. У нас казали: не вистачає українського контенту! З іншого боку ми давали контент, а вони йшли за слухачем. Одна радіостанція розвивається, бо хоче слухача підтягувати до себе, а інша спускається, щоб слухачеві було простіше. Тому коли радіостанції нагинали, щоб вони стали українські, вони купляли інформацію, коли їх будуть слухати, і тоді вони крутили українське, а потім вони знов поверталися до того, що вони звикли крутити. Так само буде і цього разу! Українська музика є – от порівняймо з білорусами, наприклад, там у них цього майже немає, вони всі почали роботи такий “Воронєж”, якщо ми не берем там Ляпісів, Крамбамбулю… Ну а в нас у порівнянні з ними є багато музики. Так, для радіостанцій простіший шлях до слухача – нічого не змінювати. Але я не хочу виглядати людиною, яка у держави просить допомоги, я звик ці питання ставити собі – напиши щось таке, щоб вони не змогли відмовитися, щоб проламати цю стіну! 

Чим ви пояснюєте успіх Гупало Василя? 

Ну, мабуть, пісня така дитяча і простенька… Я хотів написати казку-текст пісні і я писав на морі і уявляв собі Вірастюка, як він там гупає. Написав йому смску: Васю, я написав текст про Василя, який всіх гупає. А потім я зрозумів, що тільки діти можуть співати приспів, тому що від нас було б якось неправильно, бо посил буде багатошаровим. До того ж нам дуже пощастило з режисером, який малював цей кліп – Сашко Даниленко, він з міста Лозова Харківської області, зараз вже в Америці, малює там.

Але ж він не назавжди поїхав? 

Дай Бог, він зможе себе там проявити, наразі у нього там, мабуть, більше шансів. Дуже талановита людина, нам дуже з ним пощастило, я слідкував за його творчістю і чекав, коли з’явиться ідея для співпраці. Ми так полюбили Гупало Василя, поки готували цю роботу, що плануємо розвивати цей образ, зараз ми готуємо два проекти з Гупало Василем, хотілося б вже цього року показати усе заплановане. 

Ви згадали про Крим – ви теж пов’язані з ним у житті, так? 

Ну, батько у мене з Євпаторії, і я там багато часу в дитинстві проводив, і навіть у школі там трошечки навчався, там було моє перше місце роботи, я там на пляжі працював. Я писав книжки тільки про два міста: про Харків і про Євпаторію. 

А чи збереглися якісь зв’язки з Кримом, що каже народ? 

Ну, вони є, але, знаєте, я це вважаю останнім жартом Сталіна, який спрацював. Те, що він зробив з татарами, потім з цим заселенням… Мій дідусь похований в Євпаторії, і я, коли були концерти – в Симферополі, в Ялті, сідав на таксі і їхав прибрати його могилку. І з таксистами доводилося спілкуватися, і щоразу вони говорили те, що їм вкладалося в голову телебаченням наших заклятих сусідів. Я їм казав: давайте я зараз вийду з машини, якщо не вгадаю, коли ви і ваша родина з’явилися тут. Тричі, якщо не помиляюся, я їм так казав і тричі вигравав, тому що вони з’явилися після 1948-го, вони є дітьми або ветеранів НКВД, або МВД, або армії, тобто відбулася заміна населення. Так само і в Харкові, коли говорять, що Харків не став таким проукраїнським, як міг би, слід розуміти, що там відбулася заміна приблизно 70 відсотків населення. Найбільші втрати у Другій Світовій війні – на території Харківської області, у відсотках населення. Там селилися люди, яким що Київ, що Львів – це шось таке, а от Воронєж, Бєлгород… Чого чекати від таких людей? Це все наслідки радянської політики. Я завжди кажу, що у фразі “Банда занималась темными делами” ключовим словом є “занималась”. Вони ж займалися цим! Треба було займатися “светлыми делами”. 

До речі, Ви в АТО їздили постійно, були і у 2014-му, і у 2015-му році, і навіть у цьому вже встигли побувати на Луганщині, так? 

Так, в Щасті були. Їздили з Жаданом, там такий був харківський десант.       

Марічка Бурмака каже, що відчуває втому у тих, хто багато їздив в зону АТО, виступав, а заміни їм немає. 

Ні, багато хто їздить, у цьому сенсі не все так погано, просто іноді є відчуття, що їм не зовсім до пісень. Так, поговорити – можливо, якісь байки їм потравити… Один випадок був, коли ми з Сергієм Притулою організували ніч анекдотів. 

Це вже було після концерту?

 Ні, замість (сміється)! Іноді здається, що треба частіше там бувати і більше, а іноді здається, що ні, що їм не до того. Коли в шпиталях відбувалися концерти, ну, якщо чесно, там частині людей не до музики, вони в своїй війні. 

До революції ви ж в Росії гастролювали?

 Свого часу були, колись більше, колись менше, колись у них була хвиля, коли всі цікавилися українською музикою, коли вона ставала в ефір без проблем та без грошей – тоді більше було, потім менше. Зараз я не можу собі уявити, як би це було, але це теж не проблема. Це проблема тих, хто свідомо відмовився від ринку – Океан, Бумбокс, от вони великі молодці, що вони свідомо на це пішли. Знаєте, у будь-якого менеджера, коли кажуть “Росія”, у нього в очах одразу: “гроші, гроші, гроші, нафта, нафта, газ, корпоративи”! 
Як турист поїхати – можна, і друзів там багато лишилося, спілкування зараз мало, і з музикантами так само, я боюся читати якісь новини про російських музикантів, бо кого ж потім слухати зі старих записів… 

У будь-якому випадку цю прогалину треба або концертами тут заповнювати, або їхати в Європу. У вас є там гастролі? 

Для цього треба грати щось таке, оригінальне, народне, щоб виділятися, тому що фанк, хіп-хоп – там все від тексту залежить. А ми не граємо щось таке національне. Ні, концерти є там, бувають, але це здебільшого для українців. Був досвід, коли ми грали для повністю іноземної аудиторії. Там своїх вистачає!

А у ТНМК плануються якісь тури найближчим часом? 

Зараз ми плануємо низку концертів з симфонічним оркестром “Слобожанський”, це буде на початку березня у Харкові, Києві, зараз дуже хочемо зробити у Львові.

Ви написали 4 книжки. Про що може бути п’ята? 

Гаразд, давайте тоді я відверто скажу: наступною книжкою будуть казки про Гупало Василя. Ще один літературний проект, який зараз в роботі, можливо, наприкінці 2016-го року вийде, він зовсім інший, це не казки, це буде дуже цікава річ, я боюся зараз казати. Зараз ми зіграємо симфонічні концерти і почнемо потроху працювати над новим матеріалом, він пишеться. Ми ніколи з цим не поспішаємо, бо, як казав Жванецкий, “писать, равно как и писать, нужно только тогда, когда ты не можешь этого не делать”. 

Усі фото – зі сторінки Фоззі у Facebook