DJ Sacred: Харків, люта історія з «Живота», лайв на Boiler Room та багато про незвіданий хіп-хоп з Мемфісу

«Під його сети ллється пиво з другого поверху на голови першому. Майбутня зірка» — після цієї фрази у чаті редакції ми вирішили дізнатись хто такий DJ Sacred.

Понад десять років він віддано і фанатично присвячує себе максимально андеграундному мемфіс-репу, в результаті потрапивши у світову «прем’єр-лігу» діджеїв.

Занурюємось у незвіданий хіп-хоп з Мемфісу в інтерв‘ю з ключовою фігурою та амбасадором цього жанру в Україні.

— Перед нашою розмовою багато людей, включаючи достатньо відомих артистів, казали, що ти майбутня зірка. Чому про тебе так говорять?

Я думаю це дуже залежить від дефініції того, що ми розуміємо як зірку. Наприклад, це якийсь поп артист, так, який має контракт з якимось великим лейблом. Як я думаю, увесь творчий процес більш схожий на виробничий процес десь на заводі, коли в тебе дуже багато людей, про тебе в першу чергу думають маркетологи, про цільову аудиторію, фокус-групи та інше. З цієї точки зору я думаю, що я ніколи не стану зіркою. З точки зору, наприклад, поваги і респекту… люди, яких ти сам поважаєш, вони тобі кажуть: «О, я тебе знаю, ти граєш класне музло». Я можу сказати, що це мета, до якої я завжди прагнув. Не так важливо мати велику аудиторію, багато грошей та всі інші переваги, які асоціюються з зіркою, але мати повагу і розуміння від людей, від яких я сам отримував натхнення в свій час. Як то кажуть: «Широко відомий у вузьких колах» – так, стати попзіркою в культурній індустрії – думаю ні. 

Чому так говорять? Я думаю це залежить від мого віку, мені через тиждень виповнюється 24 роки і почав я писати музику дуже давно, вже майже 10 років тому. Можливо щось все-таки більш-менш нормальне у своїй кар’єрі я написав, тому так і говорять. Я не можу собі дати оцінку, на жаль.

— Ти з Харкова. Як на тебе вплинуло це місто?

Моє місто дуже вплинуло. Я народився і все життя прожив у Харкові, зараз теж живу тут. Воно дуже сильно вплинуло на мене, як на особистість, на мій культурний профайл, якщо можна так сказати. Якщо брати бекграунд, в мене було дуже складне дитинство, в 9 років я лишився свого батька і тому моя мама постійно працювала і так сталося, що я повинен був стати самостійною людиною. Більшість часу я проводив на вулиці зі своїми друзями і десь з років 10 я постійно гуляв своїм районом (центр Харкова, метро Наукова). Якщо ми говоримо про хіп-хоп, я його розумію не просто як жанр музики, а як культурне явище, в першу чергу культуру вулиць великих міст.

В мене з’явилась асоціація з музикою, вулицями Харкова, людьми, соціумом, в якому я завжди знаходився, тому що в мене і брат старший займався тоді графіті, а потім теж став музичним продюсером. Коли мені було 13-14 років це був процес сублімаційний, тому що коли я себе погано почував, музика була тим, що давало можливість експресувати і виплеснути емоції, кудись направити і від цього тобі стає добре. Весь творчий процес майже на 100% пов’язаний з сублімацією.

— Що формувало твій музичний смак у Харкові? Клуби, тусовки, фести?

Враховуючи той факт, що я був підлітком, я, звичайно, не міг потрапити у клуб, хоча для мене «Живіт» це таке легендарне місце, де я був резидентом протягом двох років, але мій перший раз у «Животі» був у 19 році, я до того нічого про нього не знав. Я можу дуже чітко сказати що сформувало: коли я починав писати музику, головною метою було абстрактне бажання, яке ти у себе в голові формуєш. Я навчався у 116 гімназії, вона знаходиться у центрі міста, де я жив. У цій школі був великий баскетбольний майданчик, на той момент вже модернізований, і там збиралось багато людей, які робили графіті, грали в баскетбол, просто висіли. Якщо ти граєш в баскетбол, то напевне слухаєш хіп-хоп. Я теж слухав ту музику, атмосфера худу, баскетбол, хіп-хоп 90-х, коньяк на лавочці, фрістайл.

— Ти почав писати музику близько 10 років тому, вірно?

Так, спочатку це був просто хіп-хоп. Потім мій брат познайомив мене з таким жанром, як мемфіс-реп. Дам невеликий брифінг: мемфіс-реп – це такий олдскул хіп-хоп жанр, який з’явився на початку 90-х років у місті Мемфіс, штат Теннессі. Він відрізнявся від іншої музики тим, що усі ударні були не семплами, а написані на 808-ій драм-машині, або більш дешевих аналогах. Увесь творчий і виробничий процес відбувався вдома, тобто артисти були незалежні і продюсували музику на бюджетному обладнанні. Для них це було більше як хобі і фрістайл, можливість просто послухати музику зі своїми друзями.

Коли я вперше почув цей лоу-фай продакшен, записаний на касетник, з дуже поганою якістю, де все пердить-свистить, мені не зайшло, але з п’ятого разу прослуховування я зрозумів цю енергію і поняв що там щось є. З того часу я і почав приділяти більше уваги мемфіс-репу або більш модернізованому варіанту, який має назву фонк. 

Я не вважаю свою музику фонком, вона прийняла зараз різні форми і я не можу сказати, що себе асоціюю з цим жанром.

— Для тих, хто не розуміє: в чому різниця твоєї діяльності як діджея і роботою саундпродюсером. Ти пишеш свої інструментали?

В першу чергу я саундпродюсер, це моя найголовніша професія. З приводу діджеїнгу, можу сказати чесно, ніколи не отримував дуже високий рівень задоволення від гри. Це весело, але я не можу сказати, що в мене була мета стати діджеєм. В моєму псевдонімі є слово DJ, але це було поширене серед артистів у 90-ті в цьому жанрі. Я робив свої мікси вдома, але все одно не уявляв і не уявляю зараз, що моя перша категорія професії це діджей.

Якщо говорити, як ці навички відрізняються: головна мета діджея підібрати музику, яка в певний час, в певному місці, з певними ефектами переходить одна в іншу і створює певний контекст, наратив можна сказати. Цей наратив теж належить до мистецької діяльності. Те, як ти підбираєш музику, у якій послідовності та як її змішуєш також має якийсь фундамент для творчої діяльності. Саундпродюсер – просто пише музику. Його головна мета це видати готовий результат, mp3, wav, не важливо. 

— Кого ти продюсував?

90% людей, яких я продюсував, це артисти з США. Якщо говорити про Україну, то зовсім нікого не було, окрім моїх друзів з району. На той час ця музика у 17-18 роках не була популярною. Зараз ми бачимо фонк хвилю, але це інша музика, яку дуже важко назвати хіп-хопом. Я кажу саме про найбільш поширені фонк-треки, які розповсюджуються через TikTok.

— Крім приставки DJ у твоєму нікнеймі також є Sacred. Що ти вкладаєш в це слово?

Якщо чесно нічого не вкладав. Подумав яким має бути діджей, типу недоторканий. Потім асоціації, синоніми, «Проклятий» вже є, «Sacred» ніхто не юзав. Англійську знав погано, а «Священний» звучить добре, монументально і підходить під жанр музики. Хоча це більше про горор-кор, про біса, диявола і інші сатанинські речі, і тут я такий «Священний». В мене не одне ім’я, кілька я вирішив залишити анонімно і я їх вам не скажу. Якусь частину творчості я відділяю і це секрет. Потім може хтось і дізнається, а поки це DJ Sacred, DJ Armok, який спеціалізується на данджен-репі, це такий сабжанр, який ми з другом створили у 2019 році.

Ще на мене вплинув мій брат. Він на 5 років старший за мене і також музичний продюсер. Ходить давно слушок і в мене запитують: «Правда, що Roland Jones твій брат?». Так, ми брати, він пише фонк, мемфіс-реп, бум-беп. Зараз він більш популярний ніж я, але в нього звучання ближче до трепу. Він мене познайомив з музикою, а я його навчив писати музику, ось така іронія.

— Розкажи про свій найкращий сет. Чому він найкращий?

Найкращий сет був у моєму рідному клубі «Живіт», на заході під назвою (O)SOZNANIE. Майже усі мої сети я імпровізую і не маю чіткої послідовності щодо треків, але у цей раз я вирішив зробити інакше і підготувати все до найдрібніших деталей.

— Ти був резидентом «Животу» два роки. За цей час була якась люта історія?

Є історія, але вона не пов’язана з людьми. Ти там можеш зустріти людину, яка знаходиться під впливом наркотичних засобів або ще щось, але з приводу якихось траблів, щоб бійка чи треш, я не бачив. Я бачив таке у київських клубах, які вважаються більш статусними, але дуже багато людей кажуть що «Живіт» – це дупа, андеграунд і таке інше. В плані комунікації там в мене ніколи не було проблем. 

Найцікавіша історія це коли я покликав свою подружку на гік, який проходив у «Животі». Там були гурти, які грали хардкор і панк музику, і ми пішли. Це було у період ковідних обмежень, тобто сам захід мав завершитись об 11 годині. Там мошпіт, ми потанцювали, я отримав у глаз випадково, але це все фігня. Майже цей гік закінчується, залишається дві хвилини, вони грають останній трек і залишається 20 секунд. Дограють драм-партію і в останній момент мені прилітає у голову якась хуйня. Подумав, що хтось нормально розігнався у мошпіті. Я обертаюсь і бачу як залітає 40 тіл мусорів з автоматами, в шоломах, вся хуйня. Разом з ними ще три слідаки. «Всі напол, нє двігатся» – і протримали нас на підлозі десь дві години.

Потім нам не можна було вийти з клубу, нас протримали чотири години, задавали тупі питання: «Ось, у вас тут наркотики продають, тут ошук». Наскільки я знаю вони реально показали ордер на обшук, але датований 13-14 роком. Тобто на той момент вони вже блять його носили шість років і вирішили його використовувати не на заході з техно-музикою, де логічніше буде щось знайти. Чомусь вони вирішили використати цей ордер на заході з панк-музикою, де люди просто бухають. Не знаю чим вони керувались. А на наступний день вже був техно-двіж. Харків асоціюється з тим, що там мусора найбільш кончені. В «Животі» можна почути дуже різну музику і за це я люблю це місце.

— Повернемось до Мемфісу. Порадь п’ятьох виконавців, з якими потрібно ознайомитись, щоб зануритись у жанр.

Те що відрізняє мемфіс і хіп-хоп загалом від інших жанрів, це те, що він дуже різний. Є мемфіс дуже темний, даркушний і повільний, наприклад, гурт Blackout, альбом «Dreamworld». Одна з найголовніших праць у жанрі мемфіс-реп, там дуже крутий продакшн. На платівці є такі девіл-треки, або просто покурити-розслабитись. Ще є альбоми, які ніяк не пов’язані з даркушною темою, це двіжуха Shawty Pimp, альбом «Volume 3». Він був і репером і продюсером, також багато зробив для своїх друзів, наприклад, для MC Spade.Там вже настрій зовсім інший: дівчата, кокаїн, сутенерство, лейтбек романтично-чіловий. Різниця між цими артистами сильно відчувається, але все витримано в одному наративі. 

Я вважаю, що треба сказати про найбільш відомих артистів мемфіс-репу Triple Six Mafia, яка зараз називається Three Six Mafia. Їх альбом «Mistic Stylez» 95 року дуже сильно вплинув на сцену і її популярність. Це рафінований, стерильний, віддрочений до блиску мемфіс. Четверта позиція це альбом Tommy Wright III «Runnin -N- Gunnin». Це вже гентста вайб, більше історій про пограбування, дуже жорсткий, цікаві семпли. Останнім назву Playa Fly, який був учасником Triple Six Mafiа, альбом 99 року «Just Gettin’ It On». Чим відрізняється цей альбом: по-перше, там на обкладинці є пурпурний колір, який асоціюється з культурою використання такого наркотику, як Purple Drunk – це сироп з кодеїном, який був поширений у Техасі на той час. І один продюсер, про якого я маю сказати, хоч він і не належить до мемфіс сцени, це DJ Skrew.

Під впливом культури використання цього сиропу він створив свій унікальний жанр Chopped & Screwed, коли він почав робити треки повільними. Коли він це придумав, був вже фідбек і на мемфіс. Все одно це південний регіон США і там багато конектів між мемфіс-репом, Техасом, Флоридою. Перший альбом Gansta Pat вийшов у Флоріді, хоча він був із Мемфісу. І якраз у альбомі Playa Fly відчувається «сиропне” натхнення, яке він тримав з Техасу. 

— З ким із вагомих представників мемфісу ти співпрацював, спілкувався?

В мене був захід у 2019 році і там я познайомився з Tommy Wright III. Я його побачив, а для мене це людина, чия творчість дуже багато значить для мене. Ми були на одній сцені, я до нього підійшов, в мене трусились руки. Я сказав йому: «Для мене така честь грати з вами на одній сцені, ви не можете уявити. Я дуже вами надихаюсь». На що він мені відповідає: «А, це ж ти DJ Sacred, мені розповідали про тебе твої кєнти з Doomshop Records, ми мали з ними концерт в Атланті. Це для мене задоволення грати з тобою на одній сцені». В той момент мені вже стало похуй на популярність, адже коли тобі відреспектувала така людина, можете мене в труну класти і закопувати. Якось так.

— Чи є в тебе колаборація мрії? 

Я думаю що це був би альбом з усіма найталановитішими артистами з Мемфісу 90-их, особливо з DJ Sound і Shawty Pimp

— Що зараз з мемфісом в Україні? 

Зараз все набагато краще. Якщо конкретно про цей жанр казати, не так давно в нас з’явилася перша мемфіс-реп фонк двіжуха. Я дуже люблю цих хлопців, вони звуться Darkness Theory, роблять вдало заходи в Києві з 2020 року, куди приходить купа людей саме за цим музлом. Не просто, як було раніше, коли був захід і кликали одного діджея пограти мемфіс. Я радий, що така тусовка є в Києві. Я тільки но повернувся з туру і можу сказати, що ця тусовка в Києві вище рівнем, ніж в Європі.

Boiler Room 2021 у Москві, як ти туди потрапив?

Тоді я вже був знайомий із гуртом Praztal Fractal та іншими артистами, як Kedr Livanskiy. Вона була однією з тих, хто працював над лайн-апом того фестивалю. Як раз цей гурт Praztal Fractal робив мемфіс-реп у Москві, вони мені сказали, що є така можливість. Спочатку в мене вже не було такого бажання їхати в Росію, порівняно з 19 роком. Тоді в мене ще були ілюзії з приводу Росії, потім їх майже не залишилось. Але я згадав, що не бачив свого брата десь півтора року, бо він там жив в Пітері і я дуже хотів його побачити. Я зрозумів, що це дає мені якийсь бюджет і можливість зустрічі, тож я вирішив це зробити. Зараз я звичайно жалкую, що так зробив.

— Які ти відчув емоції, коли дав перший сет на такій великій події, як Boiler Room?

Ніяких емоцій абсолютно. З першого дня я зрозумів, що мені там (у Росії) нічого робити. Я розумію, що це Boiler Room і для діджеїв така штука, що коли там граєш, ти потрапляєш у прем’єр-лігу. Але сам контекст проведення у Москві, де культура на той час вже була у точці неповернення, коли ти розумієш, що там немає майбутнього. Хтось з того гурту виїхав з Росії, з ними я досі спілкуюсь. Було норм, але я не отримую багато задоволення від публічних виступів та праці в якості діджея. Можна казати, що зіграв на Boiler Room… норм.

— Як ти зустрів 24 лютого?

Вдома на Салтівці. Тієї ночі мені наснився сон, де я дивився чорно-білий телевізор, а там був Порошенко у якого горіли білим очі і він повідомляв про нанесення ядерного удару. Після цього я одразу прокинувся (десь о п’ятій ранку) і відкрив свій телефон.

— Через який час з повномасштабного вторгнення ти повернувся до музики? 

Майже одразу. Але останній рік був найгіршим в аспекті творчості. Зараз я планую повернутися до звичайного графіку. Останні тури дали мені зрозуміти, що я повинен робити і для чого я існую.

— Де відбувся твій перший сет з початком повномасштабної війни?

Наскільки я пам’ятаю це було в Черкасах. Я прожив там місяць перед тим як повернутися у Харків і почати волонтерити. В Черкасах я познайомився з місцевими хлопцями і вони запропонували мені зіграти. Це був маленький будинок десь у центрі, все було доволі скромно, але люди були 10\10.

— Ти багато гастролював Європою. Розкажи детальніше про те, як ти вийшов на цей рівень, тобто якого типу ці вечірки, яка там аудиторія та з якою метою ти це робиш.

Я тільки повернувся, в мене було три виступи: Гамбург, Париж і Трнава (маленьке містечко у Словаччині). Очевидно, що там мені дуже сподобалось. По-перше, це люди, атмосфера, приязність. Одна з цілей в поїздці це промотувати українську культуру і казати про реальний стан подій в Україні з моменту початку широкомасштабного вторгнення. На жаль, багато людей не знають про реальний стан справ в Україні. Коли ти кажеш людям речі, які нам здаються очевидними, наприклад, у квітні в мій будинок на Салтівці влучив снаряд, хтось з друзів, на жаль, помер, хтось пішов воювати, хтось втратив житло. І ти розказуєш ці всі історії, а вони такі: «Не може бути, нам про це так багато не говорять». Вони знають що іде війна, але не знають, що це настільки розповсюджено, що будь-який артист, який до них приїжджає, має такі ситуації. Для людей там це розрив шаблону. 

Перший захід був у Гамбурзі і, наскільки я знаю, ця двіжуха існує з 13 року. Вони вже привозили іменитих артистів Dj Smokey, DJ Yung Vamp та інших. Клуб має назву «Голд Пудель», він з історією, старий, працює з 80-х. Було небагато місця, але це створює додаткову атмосферу хаус-паті, де ти всіх знаєш. 

В Парижі було багато людей з різних міст, хтось взагалі приїхав на мене з Брюсселю. Але були деякі проблеми зі звуком. На жаль, в багатьох місцях Парижу не можна використовувати сабвуфери та попри це захід мені сподобався. Я граю музику, спілкуюсь з людьми, розповідаю, як можна допомогти Україні. 

— На двіжухах було багато українців?

Плюс-мінус на подіях було від 200 до 300 людей. Як раз для такої музики. На кожному заході я бачив українців, які мені казали: «Ми переїхали в Європу, ми такі раді, що ти граєш в цьому місці». 80% українців на івентах – це молоді люди, які поїхали вчитися. Українці приходять і для мене це дуже багато значить, коли ти в такому віддаленому місці і відчуваєш цю єдність. Мені було б дуже важко грати там без української аудиторії і моїх друзів, яких розкидало по Європі.

— Як відбувався процес букінгу? Ти співпрацюєш з якимось лейблом?

Я намагаюсь працювати сам, без лейблів. Я за DIY, наскільки це можливо. Сам друкую свої касети, знаходжу де можна робити і продавати футболки, сам займаюсь вебсайтом. 

Я співпрацюю з лейблами, але тоді, коли вважаю це за потрібне. Перший – Natural Sciences з Манчестеру. Там вийшла найголовніша моя робота «Dungeon Rap» 2019 року. Також лейбл ALWAYS PROPER з Техасу. Якщо я розумію, що можу це зробити сам – роблю сам. З приводу букінгу: я виклав сторіс, що роблю тур, і всі гроші направлю у благодійну організацію, в якій сам працюю. Мені одразу написали. Зараз вже багато людей хочуть зробити заходи в Канаді, Бельгії, Іспанії, і я дуже сподіваюсь, що з нашим коханим Міністерством культури все буде добре і мені так само видаватимуть допуск.

Бо зараз ця ситуація з Мінкультом жахлива, ти не можеш нічого зараз планувати. Звичайно краще дати дозвіл на виїзд Монатіку, який збере велику аудиторію, а не 300 людей як ми. Але в цьому випадку вони дуже сильно помиляються, адже якщо взяти жанри мемфіс-реп та фонк, Україна в цьому випадку зіграла важливу роль, бо окрім мене є багато талановитих артистів з того ж Харкова, які мають голос на цій сцені і для аудиторії закордоном вони мають сенс. Із таких маленьких артистів і двіжух насправді складається культура.

— Ти слідкуєш за українською сценою?

Тут треба провести паралелі і відокремити те, що я розумію українською сценою і відділяю від культурної індустрії. Чи слідкую я за попмузикою? Мабуть, але не отримую ніякого задоволення. Більше слідкую за наративами і за меседжами, які вони транслюють. Є такі артисти, для яких творчість це пустий звук, а найголовніше – отримати увагу. Є артисти як я, для мене це друге інтерв’ю за два роки, але я маю чотири мільйони прослуховувань на SoundCloud, а є артисти, які не мають навіть повноцінного альбому, але їх подкасти виходять кожен тиждень. Це дуже різні підходи до творчості, до розуміння себе, як артиста. Ти можеш багато говорити, але якщо в тебе немає за спиною авторитету і творчості… 

— Як тобі те, що відбувається з реп-сценою в Україні? Ти думаєш реп може стати головним жанром музики в країні?

Я точно знаю, що реп це головний жанр в Америці останні 15 років. З нашого боку – звичайно, але треба розуміти оцю різницю між репом і хіп-хопом. Чи може стати реп популярним? Звичайно. Чи може стати хіп-хоп популярним? Не знаю. У нас завжди було багато талановитих людей і вони є зараз, але це прикро, що вони не мають тієї платформи, яка була до цього, адже зараз багато артистів може збирати увагу ЗМІ просто хайпуючи на контексті сьогодення, війні. Я не можу сказати, що це спекулятивна дія, можливо вони це роблять несвідомо, але зараз дуже багато уваги йде на музичні проєкти, пов’язані з війною. Я не хочу давати цьому якусь оцінку, але розумію, що люди зараз знаходяться у цьому становищі в Україні і мають жахливий досвід війни. Я розумію, що зараз війна, але хтось хоче зробити трек про любов або кентів, і це не вписується в контекст війни. Така творчість зараз отримує менше уваги. Сподіваюсь це зміниться і буде місце для будь-якої творчості. 

— Хто тобі найбільш імпонує з українських артистів? 

Я дуже великий фанат такого продюсера і діджея з Одеси, як Re:drum. Дуже поважаю Сашу Poly Chain, вона талановитий музичний продюсер. З точки зору мемфіс-фонк жанрів це маловідомий DESTRUKTION, він мешкає в Полтаві. Ще solomadistrict з Києва і гурт Падваротня з Вінниці, хоч всі альбоми в них російською, але я стовідсотково можу сказати, що це чисто український вайб.

— Наостанок. Опиши рідний Харків трьома словами.

Спокій. Природа. Меланхолія.

Інтерв’ю: Ілля Коваленко