«Реп, на якому я виріс, був брутальний і трушний»: велике інтерв’ю з beshket

Почавши активну творчість з успішного синглу «Лють» beshket зарекомендував себе як репера, котрий ставить текстову складову на перше місце.

У великому інтерв’ю, яке ми записали перед релізом дебютного тейпу «Думки без терміну вживання», він детально розповів про процес створення альбому, побудову своїх текстів і роль коміксів в його житті.

Вітаю! Хочеться почати з класичних питань про твою особистість, адже про тебе мало що відомо. Звідки ти і коли почався твій музичний шлях?

Сам я з міста Володимир, це Волинська область. Я там ріс і потім вступив в універ у Харків, а потім у Київ. Володимир невелике місто, там в принципі було чим надихатись для початку репера. Ми малі гуляли вулицями, була якась графіті культура, брейкданс, були невеликі фестивалі, але нічого глобального. 

Чому саме хіп-хоп? Чим зачепив тебе цей жанр?

В дитинстві все починалось більше з клубного матеріалу – David Guetta, Akon, нас довбало просто, щоб хитати голову. Коли я підростав, в мене був старший двоюрідний брат, який слухав Linkin Park, як скажений. Він мене підсадив на них, звідти я взяв Майка Шиноду, і потрохи складаючи клубні ремікси реперів і діджеїв, потім року музику, яка тісно пов’язана з репом, я прийшов до хіп-хоп культури. Вона була для мене найближче, те що чіпляло і через що можна найкраще розказати про себе. Це те, що зачепило струни малої дитини. 

Я почав більше копатись і прийшов, звісно, до Емінема, 50 Cent, Mac Miller, Tyler, The Creator, MF DOOM, Кендріка Ламара, J. Cole і далі більш заглибився. Мені подобається, що я прийшов не саме через реп в реп, а більше через якийсь альтернативний рок, діджеїв, які робили колаби з реперами. Це розширило те, що мені подобається в музиці і як можна викрутити сам реп. Мені подобається стандартний бум-беп, але подобається, коли роблять якийсь експеримент. Типу JPEGMAFIA купу каструль вдома позаписує, постукає навколо по всьому і вже є щось унікальне. Мені подобається і розказати щось своє, і зробити нестандартно – те, що не завжди почуєш, і постійно розвиватися. 

У Володимирі я познайомився з людьми, які теж робили реп – це Рома Майк і Славік Фреш. В них було угруповання ЕШЕЛОН і я почав з ними тусити. Вони вже шарили, як писати більш складні рими і структури. Я дізнався, що не можна римувати дієслова, потім я сам почав робити складніше, ніж просто квадратна рима. 

Є альбом, який найбільше на тебе вплинув?

Я думаю це Мак Міллер «KIDS». Там був і підлітковий максималізм, і доросле самовираження, і вся концепція завернута навколо фільму старого, де він розказав через нього свою історію. Тоді я зрозумів, що можна робити те, що буде качати і одночасно розповідати складні речі. Я раніше слухав, наприклад «Slim Shady LP», але концепція для мене малого була складною, а Мак робив просто і воно класно звучало. І тоді я подумав, що буду рівнятися на це, а вже потім на альбоми типу «GOOD KID MAAD CITY», «Slim Shady LP» і тд. Мак Міллер вплинув найбільше на моє бажання робити реп.

Ти пам’ятаєш свої відчуття, коли дізнався про його смерть?

Я сів, увімкнув трек «Self Care», де він вибирається з домовини. Я такий: «damn, нащо він це зробив». Пам’ятаю ще XXXTENTACION зробив кліп, де він помирає. Враження, наче вони щось відчували. Я був в шоці. Потім Честер Беннінгтон помер, ти наче рівняєшся на цих людей, але не знаєш що у них всередині відбувається. Вони через музику це віддають. Потім переслуховуєш і розумієш, що там були якісь дзвіночки. Потім я слухав Мак Міллера без перестанку, щоб відійти якось.

Виходить твій реліз «Думки без терміну вживання». Чи вважаєш ти свою творчість внеском у розвиток хіп-хоп культури?

Гадаю, так. Я відчуваю, що досягнув того рівня, коли ця музика може бути внеском в хіп-хоп культуру країни точно. В світову – я не знаю. Я думаю, що хіп-хоп культура України є частиною великої хіп-хоп культури, тож сподіваюсь глобально це теж внесок. Саме для української культури, я думаю, там є класні схеми рим, флоу і структури, які я намагався зробити, що є прикладом для тих, хто захоче робити хіп-хоп.

Я люблю дивитися відоси в YouTube, де треки американських реперів розбиваються кольоровими схемами рим. Я коли пишу часто в голові уявляю, як пишу такими схемами. Якщо з 20 людей 2-3 зрозуміють схему, яка закладена на початку куплету і доведена до кінця і зможе проаналізувати – супер! Я люблю закладати пасхалки. Це досить класна робота в складності рим і тексту, на мою думку.

Як тобі стан справ українського хіп-хопу? Оціни від 1 до 10.

Я думаю, зараз десь 6,5. Це не означає, що це погано. Означає, що ми ростемо. Це більш глобальна оцінка. Коли я роки 3-4 назад писав реп, але не випускав активно, і чекав моменту, коли хочу випускати треки, я просто не уявляв через який дистриб’ютор, кому писати, через що видаватися і яким боком зайти, щоб твою музику почули масово. На сьогодні є багато прикладів, коли український реп вистрелив. Багато шляхів подачі для аудиторії і набагато більшае потреба аудиторії в українському репі. Є куди рости, немає ще масової субкультури в Україні, завжди є висока критичність слухача до українського репу і ще є багато простору для побудови бізнесу, в хорошому розумінні. Щоб він працював, як машина, яка постійно випускає якісні треки, і яка може конкурувати з нашою поп-сценою.

Можеш назвати 3 кращих реперів на сьогодні для тебе?

Я назву трьох, які найкраще розвиваються в індустрії, і тих, які цікаві для мене окремо. В першій категорії це OTOY, Гоня і Паліндром, хоч він і не завжди приписує себе в реп, але мені подобається коли читає. Це коли в тебе є і концерти, і аудиторія, і загалом публічна діяльність. В такому плані артист може рухати індустрію. З новачків це скало. Ще Lasta і berliner doner.

Як почалась співпраця з лейблом pomitni?

Я випускав треки самостійно і в один день після випуску треку «Посміхаюсь у відповідь» вночі мені написав Максим Комлєв (A&R manager) з pomitni і сказав, що йому зайшов трек, він слідкує і пропонує співпрацю в дистрибуції. 

Я не знаю, як з іншими артистами, але зі мною, мабуть, був один з найдовших процесів переговорів, тому що я можу багато питань задавати в плані юридичному, організаційному. Було важливо, щоб всі права на музику були легалізовані на 100%. На той час було кілька треків, які планувались для релізу, але музику на них я брав у лізинг, тож це не була повністю моя музика. Я чекав, коли зможу брати ексклюзивні ліцензії на інструментали. Процес переговорів тягнувся кілька місяців, тому у всіх нових треках я роблю, щоб музика була ексклюзивно на мені, щоб це був створений біт під певний трек, щоб я міг повністю розказати історію. І коли я досягнув цього рівня ми почали співпрацю з дистрибуцією pomitni. 

Наскільки велику роль відіграє лейбл у промо твоєї музики?

Саме до альбому я думаю відіграє десь 50%: лейбл допомагав з медіапідтримкою, розробкою преспаку, інфлюенс-маркетингом та іншим. Але загалом залученість лейблу в плані промо 20-30%. 

В нас співпраця переважно по дистрибуції, а не фул-менеджмент.

В прес-релізі про трек «Думки без терміну вживання» ти сказав, що маєш «внутрішній конфлікт під час процесу створення музики, коли одночасно хочеться передати емоції і показати трушність». Тож що саме для тебе трушність?

В інтро саме і виражена ця емоція. Реп, на якому я виріс, був брутальний і трушний, трохи генста в ньому завжди було. Коли пишеш реп, ти завжди маєш розуміти, як не закрінжуватися на тому, що ти написав. Якщо ти хочеш подати матеріал якісно, ти завжди маєш перевіряти cвій скіл в написанні. Я можу виразити емоцію просто, але я маю додумати, як сказати так, щоб це залишилось в голові слухача, придумати панч, риму, подвійне-потрійне значення. Для мене трушність не в тому, щоб показати, який ти класний репер (цепки, тачки), а показати скіл написання. Трушність в сенсі справжність, як я пишу і подаю. 

Якщо брати історію репу у нас був цей «генста-шит», потім прийшов Каньє Вест (на сьогодні, нажаль, уже ментально хворий дядько) і завіз емоцію в реп, стало більше дозволено внутрішньо розкриватися і залишатися класним музикантом. Реп не став аренбішним, а став емоційним. Мені подобається можливість відкривати свою емоцію і звучати так, як вміє хіп-хоп зі свого коріння.

Однак, якщо говорити про трушність… Чи були у тебе сумніви перед початком співпраці, адже в минулому цей лейбл під іншою назвою зробив багато, аби уявлення української аудиторії про наш реп було занадто клішованим і комічним?

Насправді це одна з причин, чому процес переговорів тривав довго. Я задав багато питань, щоб дізнатися, чи немає зв’язків з попередньою ітерацією лейблу. Коли мене задовольнили всі відповіді, ми почали співпрацю. Я вважаю, що мета сьогоднішніх реперів в тому, щоб люди забули про те, що існувало раніше. Ми маємо показати, як реп повинен звучати. Можливо ті, хто слухали реп МОЗГІВ колись, думали, що це те, на що здатний український реп максимум. Але це не так і одна з моїх місій показати альтернативний погляд на реп і яким він може стати.

На даному етапі чи задовольняє тебе співпраця з лейблом pomitni? Якщо так, то наскільки?

Мене задовольняє повністю, команда крута і вони можуть допомогти в речах, які я можу не стягнути. Саме контроль над музикою відбувається з мого боку 100%, але з лейблу може бути допомога. Наприклад, коли ми готували трек «Зіронька», де є семпл Ірини Білик, ми знали що він розйобний і класно звучатиме на нашому біті, але не було прямого зв’язку з командою Ірини. Самостійно я б навряд з ними зв’язався. Лейбл допоміг вийти на них і ми з моєю юристкою уклали договір на використання ліцензійних прав. Це один з великих плюсів, які дає лейбл – комунікація зі всіма в індустрії.

Можеш детальніше розповісти як це відбувалось і скільки коштувало?

Ми дізналися контакти відповідальної особи з команди Ірини Білик. Сам процес тривав десь два місяці. Ми написали спочатку їй, вона прокомунікувала з командою, Іриною Білик, розповіли, як хочемо використати, скинули демку, нам це погодили, назвали суму за ліцензію, уклали договір і все. Суму назвати не можу – NDA. Cума не така велика, як я очікував.

Ти казав натякав на проблеми з алкоголем на релізі. Можеш розповісти про цей період життя?

 

В мене не було прямих проблем з алкоголем, просто інколи ти п’єш алкоголь, коли не можеш знайти рішення. Не впиваєшся, втрачаючи свідомість, але коли щось вдаряє, ти шукаєш вирішення у таких речах. Я знаю, про яку частину ти говориш, що «я алкоголем не заллю свої проблеми». Ти доходиш до розуміння, що намагаєшся вирішити так проблему, ти не можеш так вирішити, злишся через це і починаєш шукати інші шляхи. Для себе сьогоднішнього я розумію, що це не шлях, тому і розповів про це.

Музика допомагає впоратись з цим?

100%. Якби не музика, я би вже давно йобнувся. Коли в житті я почав писати музику, часто почувався, наче в компанії друзів було весело, а вдома сідав і грузився думками. Лист паперу витягує думки і ти виписуєшся. Не все, що написав ввійде в трек, але в музиці я можу розповісти речі, які складно розповісти близьким. Це ніби вічний сеанс терапевта, де ти виговорюєшся, випускаєш і комусь це відгукнеться.

В описі в інстаграмі в тебе вказано «робив альбом, а тепер вже не роблю, бо скоро дроп», але в сторіз реліз було анонсовано як ЕР. То все ж таки це ЕР чи альбом? І в чому для тебе важлива потенційна різниця?

Для мене це як мініальбом, тут 8 треків, але бачу, що зараз випускають альбоми з такою кількістю. З тої музики, на якій я ріс, EP містить зазвичай 8-10 треків, а альбом 15-20, треба вальнути прям історію. Ось Тайлер дропнув на 14 треків – це альбом, він розповів історію. Я б хотів зробити повноцінний альбом, але поки не готовий так довго сидіти над ним. Ці вісім треків – це те що я хотів викласти. Наступний теж буде EP в такому форматі, а далі сяду за великий LP.

Розкажи про музичну складову релізу. Хто саме працював над саундом?

На усіх треках біти робили інші люди. Кожен трек створений у комунікації, я не брав біти з інтернету. Я взяв ідею бітмейкера, або розповів йому свою, створили перший шар біта, потім аранжування я міг замовити в когось іншого і так далі. На початку ЕР більш енергійний і хіп-хоп спрямований, там куплети, які писались раніше з відголосом підліткового уявлення про реп, а під кінець настрій ЕР – це семпли генераторів, які я записав на вулиці. Ніби я постарів на п’ять років за альбом. Я хотів показати цю трансформацію. Над музичною складовою альбому працювали dj expert, Павло Тузов, Racoon bpm, itsjustworthless, prod.mriy, Ярослав Суходольський, Арсен Горбач, Воха, Міша Гайдай. Реліз звучить для мене цілісно.

З яким саундпродюсером хотів би поспівпрацювати?

Якщо починати з репу, це Libenson, навіть є демка він нього і можливо щось зробимо разом. Мені подобається, як робить семпли YungKerya. Подобається гурт ARTBAT, класні інструментали, так само є Dj Tapolsky, я був на його концерті в аеропорту в Жулянах, нормально прокачав драм-н-бейс.

В одному з треків ти натякаєш на те, що записував треки у шафі на зйомній квартирі. Це правда? Якщо так, то чому не віддав перевагу студійному запису?

Насправді, більша частина альбому записана вдома у шафі. В мене є кілька треків, які записав на студії з Ромою Майком. Мені подобається процес запису дома, тому що я можу скільки хочу часу провести і зробити скільки хочу тейків. Фокус трек «Фристайл ім. Франка» я записав вдома за кілька днів, і коли ти це робиш вдома, є повна свобода по часу і в емоційному плані, навалюєш, як ти хочеш. Колись я зроблю домашню студію і буду там робити експерименти, але саме професійна студія потрібна, коли є складніші вокальні частини, як на треку «Спогади».

В тебе є декілька фітів з Ромою Майком та Вохою. Наскільки відомо, ви разом маєте творче обʼєднання. Спільний з ними сингл «Зіронька» також увійшов до твого альбому. Чи не плануєте ви зробити повноцінний спільний реліз від творчого обʼєднання? 

Рома і Вова готують зараз спільний реліз. Від нас трьох найбільшим часом спільний альбом не планується, але треки будуть, я буду на їх релізі. Мені подобається разом збиратись на хаті, в нас є купа демок, де, наприклад, ми сідаємо і дві години квасимось в цьому репі, пишемо куплети. Вова прошарений бітмейкер, а в Роми можна навчитись вокальних прийомів. Колаборації саме не в треках, а в розвитку творчості, це дуже цінно.  

Ще до теми фітів. Доволі несподівано звучить спільна робота з гуртом Відчай. Чи є в планах спільні експерименти з представниками інших жанрів?

Я б хотів. Як я казав на початку, в мене є ця любов до гуртів типу Linkin Park, Twenty One Pilots і в них часто є елементи репу. Це щось нове для мене і класна можливість розігнатися на цьому біті (живі гітарки, барабани). Я б точно хотів попрацювати з хейтспіч і The Unsleeping. А з більш інді сцени багато років є бажання попрацювати з Один в Каное. 

Кілька людей з індустрії в приватній розмові відмічали твої гарні здібності лірика. Якісний текст – що це для тебе і у яких умовах на твій погляд він зазвичай створюється?

Для мене текст є дуже важливим елементом музики і репу. Вокально я не найкращий співак і я знаю, що моя суперсила – написати і подати класний текст так, щоб він чіпляв. Тут треба розуміти про поєднання рими і панчлайну. Можна наримувати п’ятиступеневі рими, але якщо вони не несуть сенсу толку немає. Важливо так заримувати, щоб слухач навіть не зрозумів, що там є рима, а потім почав розбиратись. Я на «Зіронці» так зробив, там складна структура, але сама течія історії йде. Там немає рим заради рими. 

Я можу сидіти годинами вночі (вночі пишеться найкраще), писати один квадрат, а можу увійти в реп-дзен і написати куплет за день. Я знаю J. Cole робить таку штуку «7 minute drill» – намагається написати куплет за сім хвилин. Це класна практика, зазвичай перший куплет не буде найкращим, але ти розганяєшся і після понесеться якісніше.

У заключному треці альбому ти кажеш, що останній парт – твій найкращий. Чи не змінив ти свою думку?

На сьогодні не змінив, думаю, це найкращий куплет на альбомі. Там вийшло найкраще передати структуру рим і емоційність. Це ідеальне поєднання, навіть коли переслухувати розумію – це те що я хотів сказати і радий що воно вийшло. Це один з останніх куплетів, який я писав, і приклад до якого рівня я розвинувся в репі.

Питання змісту і звучання завжди актуальне у хіп-хопі. Що для тебе важливіше і чому?

Текстова складова важливіша, звучання завжди можна прокачати. Ти ідеш на вокальні курси, до кращого міксинг-інженера чи студію. Коли в тебе просідає текст, як би класно ти не звучав, це буде відчутно. Якщо в тебе класний текст, але звучиш погано, слухач буде розуміти, що є потенціал звучати краще. Коли репер не розвиває те, як він пише, з часом його перестануть сприймати як нормального репера, тому що завжди є місце для розвитку і ресурсів в інтернеті. Навіть в ТікТок часто трапляються американці, які розказують, як можна міняти такти, флоу, що таке структура рим і тд. Якщо підійти до підготовки до написання репу як до навчання і роботи, то результат буде набагато якіснішим.

Ти ще працюєш менеджером в IT-компанії?

Так, я працюю імплементаційним менеджером і це допомагає заробляти гроші, щоб частково покривати музику. На сьогодні починаючий репер має мати роботу і це насправді допомагає створити баланс в житті. Якби реп був єдиним заняттям, було б важко абстрагуватися, а так є можливість переключатися.

Які плюси і мінуси роботи в IT? Ця сфера живе по дуже чітких правилах, а репери не ті люди, які звикли до дисципліни.

Є правила і планка, яку маєш тримати. Ти маєш видавати певну якість роботи, щоб відповідати своїй посаді. Якщо ми говоримо про реп, то звісно сама культура спочатку була про вулицю і бунт, але маємо розуміти, що з часом навіть в Америці все стало структуровано. Якщо ти як музикант не відносишся до музики як до роботи, то на сьогодні навряд в цьому щось вийде. Треба виділяти собі 50% цього реп-хаосу, щоб музика надихала, а все інше (планування, дистрибуція) має мати правила. Сьогодні музична індустрія це як машина, в яку ти маєш подати матеріал так, щоб він запрацював.

До релізу альбому ти створив власний комікс. Звідки така любов до цієї культури? Розкажи детальніше про процес створення і чому вирішив доповнити реліз таким методом.

Ще до музики в моєму житті існував скетчінг. Я, коли був малий, любив малювати. Це не було професійно – малював сюжети, розкадровки. Створення сюжету в голові це те, що мене привело до музики, і саме звідси любов до коміксів. Комікси самі по собі – це фільм + книжка. Мені подобалась фантастика і супергерої та коли до нас почали заходити комікси я такий: «о май гад, таке може існувати?». Коли малий почав їх читати, так само почав малювати подібне і створювати свої.

Коли підріс перестав активно скетчити, бо з’явились серйозніші справи, але коли слухав реп і почав помічати, що там фігурує графіті, колаби з художниками, я такий: «окей, це можна використати і це мені подобається». Це допомогло відродити любов до малювання, я міг робити приклади обкладинок, графіті по місту, комікси про себе, але не було платформи, щоб я міг все це зібрати і видати, типу ось моя музика, мій арт – тримай. Коли почалась підготовка до релізу, ми з лейблом обговорювали, як це можна просувати і народилась ідея зробити комікс до альбому в моєму стилі. Це те, до чого ниточки вели увесь час. Часто помічаю, що MF DOOM – чисто коміксна історія в репі, Емінем був як камео у коміксах Marvel, воно постійно переплітається. Комікс культура теж є провокативною, вона навіть зародилась з карикатур на політику і на військові часи, тому в ній теж є хаотичний-бунтівний характер, який в поєднанні з репом складає класну картинку. 

З яким персонажем коміксів ти можеш порівняти свою особистість?

Мені завжди подобався персонаж Рід Річардс з «Фантастичної четвірки». Це вчений, який здобув суперсилу, але сам по собі був такий замкнутий чувак. Я коли малим читав ці комікси якимось чином з ним асоціював себе. Замкнутий чувак, який робив щось у своїй сфері і зробив щось дуже круте. Хай буде він.

Інтерв’ю: Ілля Коваленко