Афіша

Приєднуйтесь до нас!

Новини
24 июля 2017, 19:37

«З нами підуть ті, хто має лезо»: інтерв'ю з Кашляючим Едом

Розкажи історію своїх псевдонимів. Звідки вони взялись і чому ти їх змінюєш?

Ну, напевно, почнемо з того, що я називався «Stuk». Це взагалі кінець восьмого класу школи був, коли тільки почув реп нормально і вирішив щось робити сам. Ну, і як будь-який репер, я мав мати ім’я. Я почав шукати – що це може бути і тут мені на очі попався якийсь батл, типу аналог Підбіту, але якийсь москальский. До того часу я вже почав щось записувати якийсь реп, тому вирішив прийняти участь в цьому батлі. Я тоді російською писав. Якраз тоді я задумався про свій нік. Взагалі, історія з ніками якраз вся замішана на батлах. Ось перша історія: я реєструюся на цей батл і тут мій креативний мозок дає ідею, що потрібно взяти дві букви зі свого імені, дві перші букви, і, так як батл російський…

Дописати «UK»? Але ж це United Kingdom виходить.

Ну, так. От, ну і вийшло «Stuk», я думаю, взагалі так по-реперськи звучить, та і все. Звичайно, я більше нікому не розповідав про те, що реп читаю і що в мене є поганяло «Stuk», бо я сразу думав що мене відпиздять.

Чекай, це тобі соромно було у Львові в 2009-му році?

Дуже. Чувак, щоб ти собі викупав, я навіть ці треки, коли заливав у вк, я їх сунув у сам низ аудіозаписів, щоб це ніхто не почув. 

Слухай, але я бував тоді вже у Львові і там проводилися концерти, була тусовка: Чорно-Білі, Снейк, Брук, Флеш…

Про них я взагалі нічого не знав. Я не знав, що у Львові взагалі хтось реп читає, крім Шута. Ну і Вова зі Львова, то само собою. Ну і на моєму районі вже були хлопці, які читали на досить високому рівні і виступали на різних львівських тусовках. Але це був переважно російськомовний реп. Щось типу «Реп Возні». Але, я пам’ятаю, туди також підключався і Снейк, і Брук там вже тусив… Але я про це нічого не знав, тим більше, щоб десь виступати і кудись всунутись намірів взагалі не було, тому що я страшно боявся публіки і публічного виступу.  

А коли ти, до речі, вперше вийшов на сцену?

Вперше ми вийшли у 2010-му, якщо я не помиляюсь. Це осінь була, на «Реп Возні». Там був конкурс, «Вагон репа» називався, і ми там приймали участь. Це був батл, де у першому раунді треба прочитати трек на сцені, другий раунд – ще один трек і третій раунд це фрістайл. Ми приймали участь, конкретно позаганялись, а до того сильно напились. Ну як напились, я випив три по п’ядесят і моєму молодому організму цього вистачило. Тоді це мені допомогло перебороти свій страх і я вийшов все ж таки на сцену з Ігорем. Ми дійшли до фрістайлу і там нас тупо порвали, бо ми навіть не знали, що таке фрістайл. Вилетіли, але зимою ще раз повернулися на той самий конкурс і виграли його. Тоді ми вже прийшли з україномовним матеріалом, що дуже важливо. 

І що вам дали?

Ми виграли резиденцію «Реп Возні» вже в якості повноцінних учасників двіжухи. Вже виступали в лайн-апі з основними учасниками. Ну і виграли якісь там записи на студії і біти. З того, власне, все й почалося в плані виступів перед публікою. Але ми дуже відійшли від моїх нікнеймів…

Як ти став кашляючим едом і чи це персонаж з мульфільму «Гей, Арнольд»?

Так, це персонаж з «Гей, Арнольд». Тоді вже було створене «322». Ми мали об’єднатися, щоб робити якісний хіп-хоп і писати якісь релізи, але ми всією бандою понакурювались і вирішили брати участь в батлі «hip-hop.in.ua», здається був такий ресурс. Там проводився батл «Майстри Церемонії» і ми вирішили всією бандою туди піти. Але мій світогляд тоді вже виглядав трохи по-іншому, я вже тоді почав паритися над ніком, що б такого цікавого вибрати. Я просто згадав, що в мене є улюблений мультик з дитинства, я почав юзати все, що там було, і тут знаходжу такого чувака, який весь по собі гангстер, привид – кашляючий ед. І тут в мене відразу пішли ідеї щодо застосування цього імені, я почав думати, що цьому персонажу можна додати чогось свого, автентичного. Уявляв його чоловіком за сорок, з хронічним кашлем, в якого лікарняна картка просто заповнена. А потім це прив’язалося і за межами батлів, тому і залишилось. А зараз, якщо чесно, мені по-барабану, яке ім’я у мого корабля: щось вже змінювати не хочеться, вже більшість людей викупає. Якось так.

Але у якості бітмейкера ти ще Stuk?

Тому що біти від Стука – це символічно. 

Ти все ще продаєш біти?

Зараз не продаю, бо в мене дуже мало часу на це все. Дещо роблю по музиці до свого релізу, про який ми, напевно, поговоримо. 

Спершу розкажи про назву «Глава94». Чи є тут біблейські мотиви і чи це тому, що ти 94-го року народження?

Це питання задавали дуже часто. Дивись, так само, як вибиралась назва для гурту, мій мозок був спроможний тільки на те, щоб пов’язати назву зі своїми особистими речима. Я просто відкрив Біблію і знайшов там главу 94, бо я 94-го року. Прочитав, що в цій главі пишуть і мені дуже сподобалось. Там головна думка в закликанні до судного дня і мені здалося, що це підходить до того, що я починаю писати. Я тоді слухав російський реп, але такого плану як «Грот» і «Иезекииль 25/17». Ми намагалися інколи серйозно відповідати на питання про назву, що це саме біблейська тематика, але потім просто перестали.

Я часто в тебе у текстах чую мотив боротьби із системою. В чому проявляється ця боротьба і що ти розумієш під системою? 

Зараз я вже не говорю про систему та про боротьбу з нею, тому що я підріс, мені 22 роки, хто не знає. Коли я говорив про боротьбу із системою, мені було десь років 16-17. Знаєш, це коли сперма б’є тобі в голову – амбіції, максималізм юнацький, тобі здається, що весь світ впав до твоїх ніг. Тоді я розумів систему дуже примітивно. Для мене - це дивитися телевізор і хавати те, що він подає. І, власне, ми намагалися дуже багато говорити про те, що телевізор нам говорить неправду, люди, подивіться за вікно. Зараз я розумію систему під іншим кутом і бачу, що я сам дуже сильно знаходжуся у системі. Як казав Альбер Камю, люди, які закінчують школу, йдуть до університету, тому що батьки сказали так робити, потім, за фахом на роботу, одружуються, дитина і все закінчується. Вони ж не задумуються, що може бути по-іншому? Таким людям простіше, а Камю казав, що дуже погано це все розуміти і з цим тягарем жити. От зараз я розумію що є система, але це досить абстракте поняття, його можна трактувати по-різному. Я в ній, я прикований, я роблю все те ж саме. Якщо ти конкретно проти системи – гаразд, звалюй в ліс, харчуйся сонцем, їж грибочки, не виходь в інтернет, не дивись телебачення – є люди, відлюдники, які так живуть. Боротись з системою можна по-різному. Як хтось казав, «революція свідомості, а не революція на вулиці». 

Ти проти того, що відбувалося на Грушевського під час революції?

Ні. Люди звалили режим. Насправді тоді я був під великими емоціями того, що відбувалося, відчував велику гордість за Україну. Ще більше я став пишатися, коли про Україну в усьому світі заговорили як про вільний народ, який не боїться відстоювати свої права. 

Ти згадав про Камю – я не помилюся, якщо скажу, що ти найбільш читаючий, в сенсі літератури, репер України?

Читаючий Ед. Я читав досить багато десь роки два назад. Просто штурмував бібліотеки. А зараз розлінився, більше кіно дивлюся, якщо чесно. Взагалі, коли мені задають питання про книги, в мене відразу пустота в голові. З улюблених книг: Кафка, Берроуз. Також подобаються «наркомани» типу Ірвіна Уелша. Останнє, що прочитав – «Наркоту» Берроуза, здається. 

Я правильно розумію, що в тебе татуювання в вигляді книги?

Так, є татуювання, на жаль.

Чому на жаль?

Воно занадто кричаще. Таке собі «тату кричащого підлітка» про те, що він бореться із системою. Там зображена книга, на одній сторінці якої зображений телевізор, а на другій дізлайк. Ось так я дивився на світ, коли мені було 17 років. 

Це і була твоя боротьба із системою?

Так. Я намалював якийсь кривий ескіз, знайшов хорошого тату-майстра і пішов. Коли тато вперше побачив - він підійшов до мене і запитав: «Чому ти такий серйозний, нічого не розповідаєш? Ану покажи руки». Я підкочую одну руку, показую, що все добре, а він запитує про другу. Кажу, що не показуватиму другу (сміється). Тут я бачу як він просто через рукав намагається розгледіти дирки від голок. Звісно, довелося підкотити. Дирок там, звичайно, ніяких не було, але є якась книжечка. Звичайно, я сказав, що це тимчасове тату, на якийсь тиждень і змиється. Він заспокоївся. Через тиждень спалив, що вона в мене досі є. Я сказав, що просто фарба дуже хороша і вона тримається десь до місяця. Роковий момент стався, коли батько підвозив на таксі забитого чувака, а батько любить під час поїздки поговорити з клієнтами, і він запитав: «Слухайте, в мене син тимчасове татуювання зробив, а коли воно змиється?». Звичайно, що клієнт розповів, що такого не буває. В баті катарсіс наступив. Прийшов додому, поговорив зі мною серйозно. Він сам проти цього, тому ж я і зробив без дозволу, тому що я дуже хотів, а він забороняв. Десь тиждень після цього зі мною не говорив, але потім змирився. Але постійно підйобує, що виведе її, бо не знає, що в мене ще є татухи (сміється).

Тобі 22 роки. Ти досі ховаєш тату?

Так чувак, в мене дуже специфічний тато, йому 57 років і він досить консервативний. Він не може звикнути до чогось нового, у нього відношення до мого тіла, як до свого, розумієш? Наче це він носить. Я намагаюся, але поки що ніяк не можу в ньому це перебороти. 

І що ти ще набив?

Ще в мене є татуювання машинки «clark nova» Уільяма Берроуза, яка в романі «Голий завтрак» говорила з ним, коли він був обдовбаний. Вона для мене має дуже велике значення, тому що я реально поплив на цьому чуваку, він мені дуже подобається як людина. 

Ти двічі вже за нашу розмову сказав, що дуже зайнятий. Чим саме? Чи вистачає тобі часу на реп?

На реп мені завжди буде вистачати часу. Це велика частина мене і я це повинен робити. А зайнятий я зараз переважно відеомонтажем. Монтую весільні ролики, якісь рекламки. Окрім своєї «конторської» роботи ще намагаюсь якісь закази брати. Воно багато часу займає, тому коли приходить субота та неділя, завжди намагаюся щось начеркати, але переважно я десь набухуюсь, сплю під заборами, під ранок вертаюсь додому і неділя в мене йде на те, щоб відійти. 

А як же суворий тато?

Тато фактично зі мною не живе. Тільки в гості інколи заходить.  

Чим зараз займаєшся окрім роботи?

Зараз захищатиму диплом, це п’ятий курс моєї улюбленої режисури. Сподіваюсь, що все пройде круто. Тоді я зможу повністю зануритись у творчість і роботу, а робота в мене також творча, як виявилось. Універ тримає зараз. Якщо чесно, я б зараз вже не вчився. Я не знаю, нащо я пішов на п’ятий курс. Але я тільки під п’ятий курс зрозумів, що режисура це моє, це те, чим я хочу займатися. Мені вже п’ятий курс ніяких знань не додасть, я сам їх тільки можу собі дати. Але я пішов, тому що я ще й військовозобов’язаний і ще довго буду ним. І якщо чесно, я не дуже маю бажання витрачати півтора роки життя на цю штуку. Сучасна армія мені не дуже подобається, по словам моїх друзів, які відслужили, вони там просто байдикують. Так що я не дуже хочу витрачати на це час.

Тобі точно потрібна освіта, щоб займатися режисурою?

Знаєш, на цю ситуацію можна дивитися з двох сторін. Наче так, а наче й ні, тому що я прийшов на перший курс свого університету з досить примітивним поглядом на речі. До того часу я й книжки, мабуть, жодної не прочитав. Був один переломний момент, коли на парі, яку вела дуже крута жінка, на жаль, її вже не стало, з нами всіма знайомилися. Вона по одному всіх піднімала і кожен мав щось розказати про себе: про свої музичні смаки, що читаєш, що дивишся, щоб скласти якесь враження. Кожен вставав, хтось казав: «Дзідзьо», «Пила», ще якийсь примітивізм. Вона просто прикладала руку на обличчя і казала: «як ви взагалі сюди попали?». Я також вставав і говорив, що слухаю реп, сказав що читаю «Бійцівський клуб». Ось після того я реально зрозумів, що я гівно і почав багато чим цікавитись, читати, щось нове шукати. Інтернет почав використовувати не тільки для того, щоб оновити сторінку в соцмережі. Універ мені допоміг тим, що я знайшов себе. Якщо б не було універа, я б не дійшов до того, яким є зараз. 

Ти казав, що хочеш знімати. Що?

Я хочу знімати кіно. Дуже хочу. 

Якісь короткометражки?

Напевно, що почнемо з них. Зараз ми плануємо одну штуку, але я нічого про неї не буду говорити, тому що це для мене дуже важлива річ. Про неї поговоримо, коли вона буде готова. 

Що для тебе важливіше: реп чи кінематограф?

Я ці речі ставлю на одні ваги. Обидві речі для мене багато чого означають. Колись для мене реп означав все, абсолютно все. А з розумінням того, що я дуже зацікавлений в кінематографі – воно стало на один рівень. Але це ніяк одне одному не заважає. Є помилкова теза, що якщо ти хочеш добитися успіху в чомусь, то ти маєш вибрати щось одне. Це неправильно. Насправді, треба вміти розставляти пріоритети. Що те, що те – це творчість, яка мені приносить задоволення. 

Будеш писати саундтреки до своїх фільмів?

До речі, так. Я зараз готую дуже крутий трек. Я закінчив роботу над музикою, дописав текст. Я думаю зробити цей трек саундтреком до фільму, якщо це вийде. 

Я знаю, що ти продаєш свої тексти. Кому писав?

Так, було пару разів таке. Писав якійсь групі зі Львова. Я нічого фактично не взяв з них, для мене самого було приємно, що до мене звертаються з такими проханнями. Ще зверталися репери, які просили залишитись інкогніто.

Час задати головне питання. Чому гурт Глава 94 наразі «заглох»? 

Ми конкретно здали позиції, це правда. Це можна помітити навіть неозброєним оком. Зараз я намагатимуся згадати, коли це все почалося…

Тебе правильно нещодавно спитали – це пов’язано з тим, що Гоня влаштувався на хорошу роботу?

Так, це одна з причин. 

Яка друга?

Друга причина в тому, що ми втратили віру в те, що робимо. Воно ніякої віддачі не дає. Звичайно, ми «фанатіки», будемо продовжувати це робити, але з тим ентузіазмом, з яким ми підходили до справи до 2014-го року – ні. Цей ентузізам зник. Ми дуже горіли тим альбомом, але в якийсь момент воно кудись все пропало. Потім так склалось, що я закохався, мене теж це трішки вибило з колії. Гоня дуже харився на мене, що я кудись пропав. Гоня замутив свій сольник, я побачив, що він щось робить і побачив, що він реально рухається. До того моменту мене вже стало дещо попускати з того стану закоханості і я признався собі, що майже нічого не роблю. Тому я теж вирішив замутити якийсь реліз і зробив «Нетривіальне чтиво». Ми продовжували, звичайно, десь з’являтися, але в один момент мені стало гидко читати старий матеріал, без краплі чогось нового. Ну а потім вже й робота Гоні з’явилася, він дуже мало часу мав. Я був у вакуумі якомусь, дуже депресував, тому що універ я закінчив, так, я вступив на п’ятий курс, але я розумів, що це вже не так, як було раніше. Була розмова, коли Гоня мені казав: «Давай, приходь в барбершоп, будеш вчитись стригти». І я був готовий йти, але в один момент я задумався, що я ж весь такий творчий, з купою ідей, чого б не спробувати замутити те, що завжди хотілося?   

А Гоня такий само творчий?

Він реально любить це діло – стригти. Я по ньому бачив, коли він тільки починав. А я знав, що можу піти попробувати, та хто знає, чи воно мені підійде. Я не мав стояка від думки, що буду стригти. Я подумав, що потрібно спробувати щось в плані кіно, відео, лежить же до того душа. Коли Гоня влаштувався до барберу, я пішов на державне телебачення, стажувався два місяці і зрозумів, що там все настільки погано, що тобі навіть не дають щось повчити, щось зрозуміти для себе. Але суть не в цьому. З’явилися ці роботи і тоді, завдяки цьому режиму, реп відійшов на другий план. Спочатку було таке, що я Гоні пропонував: «Чувак, давай, щось пишем?», але воно швидко забувалося. Потім я дізнаюся, що в Гоні буде дитина. Я був охуєвший. Дуже за нього зрадів, але зовсім перестав говорити щось про реп. Я зрозумів, що в чувака зовсім інше життя намальовується, чого я буду його зайобувати своїм репом? Але, коли вже ближче підходить до дитини, ми знову починаємо говорити про реп. Гоня вже відкрив свій барбершоп, в нього все виходить на якусь стабільність і він розуміє, що в нього є більше часу для себе і він починає мені говорити про те, що треба починати щось робити. І зараз ми все ж таки плануємо щось випускати. 

А твій сольник?

А мій реліз намалювався десь паралельно. Це не буде реп. Ось з Гонею ми будемо робити реп.

Але там буде старий матеріал, правильно?

Ні, там буде новий матеріал. 

Зараз ви поступово викладаєте треки, кліпи, що це за формат?

Це ми планували викласти альбом по одному треку, але насправді, в нас є матеріалу десь на 5 треків, тому можна повикладати. А інше ще десь блукає в космосі і шукає наші чакри. Ось із цією ситуацією з ВК, як не крути – це основна наша платформа, ми думали, чи є сенс завантажувати далі цю фотку з треком? Тому ми вирішили зробити удар більш на відеороботу. Хочемо прокачувати свій YouTube-канал. Зараз в нас є два, як на мою думку, хороших трека, один з яких вже на стадії мастерінгу, другий на стадії очікування, коли ми сядемо в маршрутку і поїдемо на студію. Я відчуваю, що це десь близько. Ось на ці два треки ми плануємо зробити відеороботи. 

Знімати будеш ти?

Режисувати буду напевно я, тому що ідея моя, а знімати будуть наші пацани, які шарять, як то робити. 

Що вийде спочатку – твій альбом чи альбом Глави?

Я думаю, що скоріше вийде мій реліз, тому що в мене більшість матеріалу є. 

Розкажи про нього. 

Концепція вималюється, коли буде дописаний останній трек, тому я не можу зараз нічого сказати. Планую десь вісім-дев’ять треків, тому я думаю це назвати повноцінним альбомом. В плані музики – це не те, що робить гурт Глава94. Це щось більш експериментальне і можливо, навіть, електронне, альтернативне. Я тобі скажу так: будуть елементи тріп-хопу, даун-темпу, буде навіть один, нехай всі образяться, клаудовий трек. 

Хто образиться?

Ну фанати… Гаразд, слухачі. Фанатів у нас немає. Образяться, тому що хтось мені казав, що нас люблять за те, що ми не почали мутити те, що ставало модним. Я не хочу, щоб нас вважали якимось «олдскульчиками», які поплавлені на жанрі і нічого більше. Будь-яка особистість, яка себе загоняє в рамки – це дуже кончена особистість. Ми не проти щось замутити граймове, або клауд-реп, але ми з Гонею робимо реп, який на виступі качає і в мене якийсь змістовий текст кладеться тільки під таку музику. Мені так простіше. А те, що в мене на релізі буде клаудовий музон – він не стільки клаудовий, як зараз здається. В мене він буде у моєму стилі. 

Хто пише музику?

Більшість бітів буде від Rubik, ще буде Angelo Porter – це nashiem worryk, ще будуть мої роботи. До релізу, до речі, увійде трек «Щось зимно».

Як щодо фітів?

На рахунок фітів я думав, але я не хочу робити фіти з реперами на цьому релізі. Я думав над тим, щоб зробити якусь колаборацію з виконавицею.

Скажи орієнтовану дату. Хоча б пору року назви.

Пора року – літо. 

Я так розумію, що ти так сміливо говориш, бо справді більшість матеріалу є?

Так, є. Ми повертаємося до моїх траблів з часом, але вони просто заважають мені поїхати на студію. Але матеріал збирається. 

Ти згадав про «Щось зимно». Розкажи, що для тебе взагалі значить Скрябін? 

Так, означає багато, насправді. Знаєш, коли плід знаходиться в утробі, в матері, він на підсвідомому рівні ловить все, що відбувається навколо нього. Можливо, коли я носився в животику своєї мами, то десь грав Скрябін, бо він для мене якийсь рідний. Потім, коли я вже досить сформований, зі своїми музичними смаками, я завжди пропускав Скрябіна. Мені не дуже подобалася його поп-сторона, те що почалося з нової хвилі Скрябіна. Так, були пісеньки, вони всі хаваються, але щоб я саме слухав їх – такого не було. Хоча такі штуки як «Люди як кораблі» чи «Пусти мене» мені подобались. А десь у році 14-му я згадав, що слухав Скрябіна колись. Це зовсім інша музика була. Я все перекопав, що було зі старого Скрябіна. Зараз, коли я виходжу на вулицю, в мене завжди грають старі альбоми. 

А хто зараз з сучасних виконаців може викликати в тебе такі почуття?

Досить довго подобалася група «Димна суміш», але це вже трохи інша музика. 

В чому проблема українського хіп-хопу, чому в нас все так погано?

А в нас все так погано? Знаєш, в нас є якась стабільність, яка називається «ніяк». Я не знаю, чому все так погано. Такі розмови в нас почалися десь з вісімнадцяти років, коли ми почули всю біль українського репу. Цих розмов стільки було і по тверезому і по накурці і в хламі, що я вже й не знаю, що говорити. Я це бачу так: український реп до 2015-го виглядав дуже зажатим в форматі пацанського репу. Після цього україномовний реп почав вириватись з якихось рамок і в нинішній момент мені подобається, як він виглядає. Воно звучить якісно, всі навчилися зводити свій реп.

Хто у тебе є в плеєрі з українського репу?

Nashiem worryk мені подобається, ще мені подобається дуже сильно Ціна Ритму. Ось я дивлюся на чуваків і розумію, що вони в правильному напрямку рухаються. 

Що саме вони роблять правильно?

В них дуже правильне музло, по-перше. Рідкісний випадок – зміст, який мені дуже близький. 

Хто ще?

PVNCH. Вони роблять. Ну, принаймні, в них є чітка аудиторія, якої навіть в нас нема і в Ціни Ритму так само. Ну і, звичайно, луцький реп – Дядя Вова, Дельта… Насправді я не моніторю, хто що робить. 

Ти згадав про Дельту, виділив Ціну Ритму. Минулого року ви об’єднувалися в ГАББЛ і під кінець року вийшов реліз від Дельти, потім вийшов реліз від Ціни ритму і мені здається, що причиною цього був сам ГАББЛ.

Я так не думаю.

Добре, чому ви нічого не зробили?

Тому що ми Глава94, чувак.

Слухай, ти розповідав про суворого тата, що він, коли ти ще був у мамі, слухав Скрябіна. Ти зробив зараз кавер на Скрябіна. Ти показував його батьку?

Так. Татові сподобалось. Тато і реп - це взагалі лонг-сторі. Спочатку він взагалі розсміявся, коли спалив мене, що я пишу якийсь текст, а мені було дуже соромно. Я не знаю чому, напевно, тому що я був дуже сором’язливим. Мені здавалося, що я нічого не вмію. Потім, коли я вже почав щось записувати, він казав, що це прикольно. Потім був період, коли він казав: «Ну що то за музика? Взагалі нецікаво. Давай щось мелодичне, з дівчиною заспівай, як Потап і Настя».

...і на майбутньому релізі ти плануєш заспівати з дівчиною.

Насправді, майбутній реліз, який буде називатися «Переклад», має бути альбомом, який мені буде подобатись. «Нетривіальне чтиво» мені не подобається. Я в собі відчуваю, що можу зараз такий зробити. Він мені буде реально подобатись по виконанню, по музиці і змісту. 

Ти слідкуєш за батлами? Дивився батл Лоіка проти Ярмака?

Так, дивився. Шоу прикольне, але сам батл… Лоік, мені здається, виграв. Показав себе досить достойно. Показав, хоча б батл-реп, тому що в Ярмака я його не побачив. Напевно, я не перший, хто тобі це говорить, що всі ці вставочки, етюди – це не дуже батл-реп. Хоча, воно також заїжджало моментами, але там не було бою. А коли Ярмак падав, я взагалі в шоці був. 

Ти хотів би забатлити з кимось?

Мені пропонували організатори RapSoxBattle нещодавно. Я сказав, що не відчуваю в собі якогось батл-репера. Можливо, прийде час на це, буде цікавий суперник і я спробую, але поки що не хочу. Не маю бажання. 

Слухай, я згадав наш спільний трек, який вийшов на твоєму альбомі. У твоєму куплеті є рядки про Стуса, Симоненка, до того ж я згадав, що в тебе є трек на вірші Франка. Для тебе спадщина українських поетів багато значить?

Знаєш, в тому ж куплеті я говорю, що я українець і мені здається, що кожен українець має знати, хто такі шестидесятники, або не плутати твори Шевченка і Франка. Одним словом, не бути бидлом. Я не кажу, що дуже обізнаний в  українській літературі, але принаймні якісь основи я намагаюсь знати. Я наголошував на тому, що якщо ти називаєш себе українцем, то наклейки «Слава Україні» на твоєму «Ланосі» буде недостатньо. Українець, перш за все, це людина, яка цінує те, що було колись, намагається знати свою історію. 

Чому ти вибрав саме цей вірш Франка?

Так вийшло, що мені потрібно було зробити сюжет до річниці Франка. Мені дали завдання зняти сюжет, де хтось читає вірш Франка на фоні природи, чи щось таке. Я прийшов додому і почав думати, який  вірш вибрати і кого поставити. Почав копатися у віршах Франка і знайшов вірш «На суді». Там слова, які були дуже актуальні. Відразу почав міркувати, хто це буде читати, але не знайшов варіантів. Я знайшов біт, прочитав вірш і зрозумів, що це воно. На наступний день записався, відразу зняв відео і на цьому все. Тоді вже був той період в Главі, що ми на паузі стояли, але якось воно все розійшлося по мережі. Зараз там десь до 20 тисяч переглядів є. «Щось зимно», якщо зрівнювати, дуже погано зайшло. Напевно головна причина в тому, що ми нічого не робимо.

Передостаннє запитання: яку б фразу з цього інтерв’ю ти виніс би в заголовок?

Чувак, в мене кожна фраза така. Я ось сидів і думав: «Сука, як же я багато панчу». І от, якщо чесно, нічого не запам’ятав. Насправді, ось ти мене запитав про те, чи в українському репі все добре чи погано. А я сказав, що в українському репі все ніяк. Але мене знову звинуватять в якихось депресивних настроях, тому я не знаю.

В тебе взагалі депресивна творчість?

Так, але це навмисно. Це не від того, що я такий «піздострадалєц». Так, я помічаю, що вся моя спадщина в таких депресивних тонах, але я нічого не можу з цим поробити. Так що, я думаю, це моя ніша. Кафка також не писав про сонечно та голубів, які злітають до бабусі, яка їм кинула хлібчика.

Останнє запитання до тебе: що для тебе означає мати лезо?

Все очевидно, лезо – це зброя, але вона алегорична. Зброя, яка в тебе у голові. З нами підуть ті, хто має лезо. Вічно молоді холоднокровні. 

А куди ти їх поведеш?

Насамперед, у своїй творчості ми завжди закликали людей думати головою. Будучи такими як вони, ми самі не вміли думати. Ведемо до якогось розуміння ідентичного з нашим світу. Збираємо однодумців. Я хочу, щоб мій слухач був моїм однодумцем. Звичайно, всі вони такими не будуть, але якщо вони кричать з нами на двіжах про те, що мають лезо, то хай не збиваються з того, щоб йти з нами.

Опубликовано 24 июля, 19:37