Афіша

Приєднуйтесь до нас!

Тексти
5 апреля 2018, 10:35

«Талановитих співачок у нас більше, ніж реперів»: інтерв’ю з ADAM

Ми зустрілися з ADAM'ом на студії Олександра Пономарьова «З ранку до ночі» — розмова вийшла теплою та дружньою, весь час не полишало відчуття, ніби говориш із давнім знайомим, а не людиною, яку вперше бачиш.  

Говорили про дружбу та роботу з Пономарьовим, корпоративи, гроші, натхнення, сім'ю, кліпи, альбом «Чюзмюз», суржик в піснях, Положинського, Хливнюка та багатого всього іншого. 
Той випадок, коли матеріал справді «теплий, ламповий» — зовсім як старенький айпод із розбитим екраном, на який я записував це інтерв'ю.  

Можемо починати.

Це такий в тебе айпод?

Ага. В мене перед цим був ще крутіший, власне, який я поміняв на цей. Дев'ять років відслужив. Просто там диктофону немає, а мені якраз треба було на інтерв'ю йти і я його виміняв на цей.

Клас. Цей також дуже крутий.

Правда, тут шістнадцять гігабайт, а там в мене було вісім. Вісім, як на мене – саме те, що треба. Бо зараз стільки музла, стільки нового! А там щось закинув, послухав концентровано…

Так, відслухав – зніс, закинув інше. Точно.  

Добре почали інтерв'ю. Ми зараз на студії «З ранку до ночі». Розкажи, що ти тут робиш.

Я тут працюю, якщо не помиляюсь, сім років і роблю тут багато чого. Насамперед – ADAM, але окрім цього я ще маю працювати, заробляти гроші на життя – займаюсь аранжуванням, деяким артистам пишу пісні. З Сашком Пономарьовим працюємо вже теж років сім, товаришуємо досить добре – він виконує зараз три-чотири мої пісні.

Серед них є хіти?

Є така пісня «Я вдома», є пісня «Доня», яка, думаю, стала гімном не одного весілля, тому що вона дуже чуттєва...

У тебе тут і творчість, і робота?

Виходить, що так.

Ти тут зобов'язаний знаходитись постійно?

Ні, нічого не зобов'язаний, просто в мене є своя кімнатка, в якій ми зараз сидимо. Коли хочу – приїжджаю, але хочу я завжди, тому що я люблю студію, люблю свою кімнатку, музику. Коли можу – завжди тут.

Кльово. Слухай, в одному твоєму інтерв'ю я бачив, як ти казав, що у вас з Пономарьовим дружні відносини, але я часто бачу, як ти його називаєш босом.

Цей жарт розуміє тільки він, я так кажу між нами. Спочатку Саша запросив мене сюди саме працювати. Так ми познайомилися. Він сказав, що у нього на студії є вакансія аранжувальника – так почалася наша співпраця.

І за ці сім років ви досі не записали фіт?

Можливо, в майбутньому запишемо, але Саша до цих чоловічих фітів відноситься досить скептично, більше полюбляє з жінками, як справжній чоловік. Можливо,  запишемо, можливо, ні. Як Бог дасть.

Пономарьов має якийсь творчий вплив на ADAM?

Обов'язково. Всі, хто навколо мене, звичайно, мають вплив. Тим паче такі великі артисти, як Саша, які вже мають величезний досвід у цьому. Він вже пробився через всі ці хіт-паради, телебачення, тому, зрозуміло, він є для мене прикладом в багатьох речах і я у нього питаю поради.

А з точки зору музичного впливу, мабуть, ні. У нас трошки різні школи: я такий, напіврепер, Саша насамперед дуже крутий вокаліст. Ясно, що через те в нас трішки різні вектори в музиці.

Якщо різні вектори в музиці, то, відповідно, і шляхи у вас різні? Він пробивався в дев'яності, коли про інтернет ще не чули.

Так, але в той час був той самий інтернет, але у вигляді касет…

Але ж то був фізичний носій, за який треба було заплатити свої кровні гроші. А зараз музикант трохи в іншому положенні, коли треба вмовити слухача зайти на YouTube і подивитися його кліп.

Це правда, ринок став дуже насиченим і стрічки в соцмережах такі насичені, що люди, гортаючи їх, просто не помічають нічого.

Ну, в цих речах ми йому щось підказуємо, кажемо, як краще зробити. Ми ж намагаємось бути в усіх соцмережах. Насправді я декілька разів намагався вмикати цю рекламу платну в фейсбуці, двадцять баксів на неї витратив і вимкнув. Можливо, це тільки нашої музики стосується, можливо, нам треба не сто баксів вкладати, а десять тисяч, але всі перегляди, які є в нас на YouTube – вони трушні. Двісті тисяч на «Таку як є» – це наш переможець поки що, але це трушні двісті тисяч, які за рік ми отримали. Ми за це вдячні. Ми просто робимо музику і цим насолоджуємось. А до того вже прибавляється заробіток грошей, якась там популярність, але насамперед це музика.

До речі, про заробіток: ви зараз щось заробляєте? Ви успішний комерційно проект наразі?

Рік, що минув, для нас вже був комерційно успішним. Ми заробили досить непогано. В принципі, це був перший рік, як ми почали публічно грати. До цього ми випускали треки в інтернеті, але не виступали. В минулому році ми вже відіграли сім сольних концертів і ще п'ять корпоративних концертів.

Хто замовляє вас на корпоративи?

Ой, досить різні люди. Ясно, що я не буду називати прізвища.

Хто ця аудиторія? Кого ти бачиш в залі?

Хтось замовляє на день народження дитини. Аудиторія – це люди від тридцяти до шестидесяти років. Це не тінейджери. Це люди, які розуміють, про що ми пишемо, розуміють тексти, розуміють, що то про них. Це основна цільова. Бувало, що ми грали на дуже пафосних вечірках, було, що ми грали на дні народженні дитини, але розуміли, що наш виступ насправді для їх батьків.

А на що витрачаються зароблені гроші? Як я розумію, запис у вас безкоштовний.

Так, ми робимо все самі і відоси знімаємо також самі. Насправді, гроші потрібні на якісь відео, це невеликі гроші, але вони все одно потрібні. Ясно, що всі хлопці мають заробити. У нас команда і я хочу, щоб вся команда заробляла з цього. Всі мають отримувати з цього не тільки платонічну насолоду, а ще й фінансову. Тільки тоді крила будуть ще більш розкритими і летіти буде ще краще.

Частину заробітку ми відкладаємо на розвиток, тому що ми незалежний колектив, в нас поки що немає продюсерів і спонсорів. Спонсори, в нас немає спонсорів! (сміється)

Насправді ми самі заробляємо і самі витрачаємо на те, що потрібно. Ясно, що в нас є моменти в кліпах, коли треба взяти тачку якусь в оренду, чи якийсь костюм, чи камеру специфічну, ось такі різні нюанси. Ми починаємо, тому нам є на що витрачати.

Скільки людей в команді ADAM?

П'ятеро тих, хто на сцені і двоє за її лаштунками – це звукорежисер і менеджер.

До речі, про менеджера. У вас один менеджер з Сашком Пономарьовим?

Так, так вийшло.

Розкажи.

Насправді, не тільки менеджер, а й музиканти. Не всі – двоє з них. Вову (гітарист гурту – ред.) я знав давно, він мій земляк, з Бучі теж, але познайомилися ближче як музиканти вже у Саші Пономарьова.

Ви окремими шляхами йшли?

Так, уяви собі. Саша робив програму «Інша версія» і Вова приїжджав туди на репетицію. Я тоді у Саші приймав участь в ролі бек-вокаліста, тобто я вже працював на студії, але ще й виступав з ними як бек-вокаліст. Вова їздив кожен день на репетиції зі мною, в мене вже була тачка тоді, якась старенька «Хонда», на ній я кожен день їздив додому в Бучу. На останній репетиції я кажу: «Вова, а ти куди їдеш? Може, я тебе підвезу»?. А він: «Та я в Бучу...». Тобто він чотирнадцять днів просто їздив на метро, потім на маршрутці, а я собі на тачці їхав і не знав, що він з Бучі, живе поруч зі мною. Ось так ми познайомилися. Але ми не відразу почали грати після того. Ми відіграли концерти, Вова попрацював з Сашею і десь в кінці п'ятнадцятого року ми здибалися і почали мутити музло. Так само й Андрюха підтянувся, басиста ми взагалі дивно знайшли. От уяви – я їду в машині, і тут назустріч їде мій знайомий з СТБ. Він мене набирає та питає, куди ми їдемо. Ми відповідаємо, що шукаємо бас-гітариста, а він нам: «О, так візьміть Тоху Пасікєру». Він тоді на СТБ працював. От так просто шарово ми набрали йому, запросили на студію, він приїхав, послухав і сказав, що в темі. Так само й Наталка, наш менеджер. Ясно, що вона працює з Сашею, але їй дуже подобається наша творчість, все, що ми робимо, вона чує одна з перших, тому що вона працює на студії «З ранку до ночі». Вона теж сказала, що хоче допомагати нам і працювати з нами. От так ми і здибалися.

Як відбувається ваш творчий процес?

Буває по-різному. Моменти, які надихають, виникають дуже експромтно. Це стосується і пісень, і кліпів. Коли я починаю робити щось, зазвичай в мене вже є флоу, хук. Воно приходить як якийсь спалах, я не можу це пояснити. Буває, що ти колупаєш музику весь день, а потім з цього нічого не виходить. Як правило, коли ти хочеш щось написати, воно не пишеться, а коли ти стоїш в пробці, в тебе заглохла машина, треба заводити, а вона не заводиться і тут до відбувається цей спалах. Всі тобі сигналять, а ти дістаєш диктофон і починаєш наспівувати. Це правда, без перебільшень.

Я спитав про фіт з Сашком і подумав, що їх в тебе взагалі мало.

До речі, ти зараз підняв досить живу тему. Зараз є вже написаний трек і я роздумую над тим, щоб з кимось зробити фіт. З кимось із дівчаток. Є три дівчини, з якими я хотів би записатися.

Я знаю, що ваш альбом пройшов великий шлях від моменту створення до моменту видання. Що стало затримкою?

Нічого. Просто це була як перша дитина. Перші пісні були випущені синглами, а саме на альбом пішов один рік. Вийшло так, що треки не писалися один за одним, а писалися по мірі того, як ми відігравали концерти, зустрічалися з людьми, отримували вплив інших артистів. Я як губка все всотую.

Хто на тебе вплинув найбільше?

Наприклад, Сашко Положинський. Я давно слухав його музику, але в цьому році ми вперше були на його концерті. Це взагалі інше. Ми просто скакали як урвані і ясно, що це на мене дуже вплинуло на ментальному рівні. Один з таких концертів – виступ «Один в каное» у Львові. Мені вони дуже подобаються, я дуже поважаю цей гурт. В мене навіть є фотка з Ірою, солісткою гурту. Я зустрів її перед концертом, засоромився спочатку підійти, але потім повернувся і кажу: «Вибачте, можна зробити з вами фото?». Зробив, ми трошки розговорилися і тепер в мене є фотка.

Так, хто ще вплинув? Звичайно, Бумбокс. Багато людей нас з ними порівнюють і я навіть цьому дуже радий. Хливнюк, так само як і Положинський, це ті люди, які навчили мене і моє покоління писати і думати українською правильно, трушно. Кузьма, царство небесне, також серед них. Вони показали, що українська мова класна, показали, що на ній можна співати так, що просто вуха завертаються! Наприклад, коли я вперше слухаю його тексти (він писав в нас декілька альбомів) – це для мене дуже велике враження.

Ти сказав, що був на багатьох концертах. Ти за «плюси» ходиш, чи за гроші?

За гроші. Але, чесно кажучи, на Бумбокс я потрапив за «плюс». Але на всі інші за гроші.

Яке в тебе взагалі ставлення до цього?

В нас таких проблем не виникає. Всі наші друзі прийшли на наш концерт за гроші. Вони принципово сказали, що будуть купувати квитки. Деякі приходили за «плюси». Взагалі, з цим ніколи не виникало питань. Ясно, що я можу набрати багатьох і якщо не буде грошей, бувають же різні моменти, попросити «плюс». Але, якщо є гроші, чому мені не підтримати моїх колег, друзів? Ось зараз я вже купив квитки на Upark, на літо.

Купуєш альбоми?

Обов'язково. Ну, не те що купую, в мене є підписка на apple music, я більше цим користуюся.

Нещодавно ти репостив у facebook заклик до розповсюдження пісень Івасюка в день його народження. Кого ти можеш назвати легендарним серед українських музикантів? Наприклад, топ-3?

Я працюю з дочкою одного легендарного співака – Марією Яремчук, дочкою Назарія Яремчука. Взагалі, я не можу назвати трьох, у нас досить багато легендарних музикантів. Назву ще Квітку Цісик та Братів Гадюкіних.   

А з зарубіжних?

Так само, довго буду згадувати всіх. Насправді, ти правий в тому, що в Україні є ярко виражені особистості. Хливнюк, Кузьма – люди, які серед усіх, хто пише радикально відрізняються. До речі, ще Фоззі, взагалі ТНМК. Я забув про них згадати – це теж гурт, який вплинув на всіх нас, на мене так само. Це український реп. З зарубіжних артистів я можу виділити Ніну Сімоне, Рея Чарльза, Майкла Джексона... Ці люди – вони насправді особистості. Як каже мій друг: «Для того, щоб бути крутим - не треба казатися крутим, треба бути крутим». Ці люди заслуговують поваги. Життя у таких людей досить непросте і є багато моментів, які роблять їх сильнішими.

Майже весь твій альбом про кохання, стосунки, відносини. Твоя дружина –головне джерело натхнення для тебе?

Так, ну перший альбом і називається «Чюзмюз». Він так називається, тому що весь проходить через призму любові і відношення до людини, яка надихнула мене на цей альбом. Це моя дружина, Саша. Я і надалі буду писати про неї. А про кого ж мені ще писати? Я пишу про те, що проходить в моєму житті, я нічого не вигадую. Я просто описую, що зі мною відбувається. В майбутньому будуть пісні, які будуть стосуватися неї, але, можливо, з інших сторін.

Деякі музиканти принципово не хочуть знімати своїх дружин у своїх кліпах, а у тебе інша історія...

Так, у мене в кліпах онлі моя дружина.

Чому так?

Тому що вона є частиною ADAM. Ясно, що вона є найкрасивішою частиною ADAM. Ясно, що в нас гітарист красивий, але ж вона найкрасивіша. Це перше. По-друге, мені дуже подобається її знімати, я дуже часто це роблю, майже в усіх кліпах я знімаю її сам.

А вона тебе, наскільки я розумію?

В принципі, так. Мені подобається дивитися на неї зі сторони, не буду приховувати – я закоханий в неї до безтями. Вона для мене така ж велика особистість як всі, кого я поважаю.

В деяких твоїх відео вона зазначається як режисер, правильно?

Ми все робимо разом. Ми спілкуємось, сваримось, миримось, потім щось придумуємо, знімаємо, помиляємось. Все робимо вдвох, разом. Взагалі, ми все почали робити вдвох ще з самого початку, коли хлопців ще не було. З самого початку ADAM складався з мене та Саші.

Ти робив аранжування сам?

Так, я робив музику сам. Я і зараз це можу робити, але мені приносить дуже велике задоволення, коли ми робимо це з хлопцями. Такий формат мені більше до душі.

В тебе двоє дітей. Досить поширена думка, що музиканту після народження дітей стає важче. Я так розумію, що ти навпаки – вистрелив після цього.

Знаєш, ми колись це питання обговорювали з моїм другом Rozhden. Він казав мені про те, що ти зараз кажеш, що діти обтягують ситуацію. Але я тобі може сказати інше, що коли вони тільки народжуються і ти у все це поринаєш – то це важко. Але день за днем ти стаєш сильнішим і як чоловік, і як музикант, тому що в тебе є набагато більше сприйняття, в тебе збільшується твоя палітра світу. Діти – це чудо, яке я бажаю кожному.

Ти ще не писав про дітей?

Ні, немає. Колискових поки що не написали. Та в мене такі діти рок-н-рольні, що про них колискові й не напишеш. Йому сім років, він пішов в перший клас. Він росте в такій атмосфері навколо, що у нього під ногами і клавіші валяються, і гітари, і різні сопілки, він на всьому грає. Це все до того, що діти ніяк не заважають музиці, а навпаки, тільки стимулюють.

Чому всі твої відео досить бюджетні?

«Где шик? Где блеск?». Насамперед, відео такі, бо нам так подобається. Нам дуже подобається такий мінімалізм. Сьогодні настільки багато лакшері-відео... Я дивлюся три кліпи підряд на М1 і мене від цього вивертає.

Якщо б були в нас 50 тисяч доларів на дорогий кліпчик, то такий би ми й зняли. А середнє щось знімати за три-чотири тисячі в українського режисера... Я краще сам зніму.

Ти на Євробаченні підтримував Laud'a. Сам не думав податися туди?

Думав, але в цьому році не вийшло. Ми доробляли альбом і в нас часу взагалі не було. Можливо, в наступному році. В нас навіть пісенька є для цього на англійській мові.

Можна ж і українською.

Можна, але є на англійській. Колись написалася і лежить вже більше року.

До речі, у тебе на альбомі є кілька пісень російською. Я правильно розумію, що вони були написані раніше?

Так, вони були написані до «Такої як є». Зараз піде купа дизлайків в мою адресу, але я за те, щоб артисти не були прив'язані до окремої мови. Право кожної людини – обирати, на якій мові співати. Я українець, пишаюся тим, але я проти того, щоб були якісь заборони. Ми люди свободи і не хочеться бути в рамках, які створили якісь люди. Наша влада робить це для своєї вигоди.

Що ти думаєш з приводу українських музикантів, які їздять з концертами в Росію? Поїхав би сам?

В мене є друзі, які їздять туди грати українську музику, але дуже рідко. Зараз це все зменшилося в сотні разів.

Є українські артисти, які там живуть.

То ти про комерційну музику кажеш. Я до неї відношення ніякого не маю. По-перше, там також є українці. Досить багато. Мій брат двоюрідний зараз там навчається. Так вийшло, що він вступив туди на аспірантуру, що мені, тепер його не любити? Два роки він там на шару отримує знання, що тепер, відмовитись від цього треба було

Зараз гаряча тема – закон, згідно якому будуть нібито «клеймити» артистів, виступаючих в Росії. Як ти до цього ставишся?

А де виступати артистам у нас в країні, скажи? Зробіть майданчики, дайте людям гроші, на які вони будуть купувати квитки. Люди не купують квитки, тому що в них немає за що їх купувати. Підіймайте зарплати, закривайте кордони і ми будемо виступати тільки для свого люду, чудового народу, виключно українською. В нас є Іван Дорн. Я чув це інтерв'ю (у шоу «вДудь» – ред.), зрозуміло, що він погано висловився, але він талановитий чувак і він наш. 

В тебе відбувся колись перехід з російської на українську?

Насправді я почав писати українською мовою ще до початку хвилі мови. Не було заборон на радіостанціях. Я був на революції, це на мене також вплинуло. Якраз тоді був справжній бум російськомовної музики і від того мене теж вивертало. Я не міг це слухати, тому що я ненавиджу, коли всі стадним інстинктом починають щось робити. Треба поважати свою мову і знати, хто ти. Знати свій гімн, знати своє коріння, знати, звідки ти.

Бачив у тебе в коментарях, що люди на тебе наїжджають, коли ти змішуєш мови, говориш якісь фрази на суржику. В тебе є якась красива відповідь на це?

Є. Мої мама з татом кажуть: «наріж мені гурків». Знаєш, що таке гурки? Це чистий суржик. Тому що є огіркі, а є огурцы. А гурки – це київський суржик, на якому розмовляють мої батьки я та багато хто ще. Щоб володіти українською, потрібно багато над собою працювати, а я відображаю те, що в мене в житті. Тому я іноді це використовую і нічого поганого в цьому не бачу.

Розкажи про плани.

Насправді, цей трек, про який я казав, що планую зробити фітом, відносно нещодавно народився. Він вималювався так, що його можна вважати початком другого альбому. Я сам це побачив. Я вже бачу, яким вектором це все буде йти і я цьому дуже радий. Для мене як для музиканта це нова сходинка і нова фарба.

«Чюзмуз» – великий, повноформатний альбом. Другий буде таким самим?

Не знаю, чесно кажучи. Я в цьому не шарю. Той же Саша Пономарьов казав: «Навіщо вам взагалі альбом? Ніхто їх не купляє».

Але ж грати на концертах щось потрібно.

Так, саме за диск йде мова. Для мене альбом – це позначення пройденого етапу, він сам мене радує. Коли я взяв в руки наш надрукований альбом, мав велику гордість за те, що ми це зробили. Для самого музиканта це дуже важливо. Якщо б я був комерційним музикантом, можливо, я б випускав лише сингли, один за одним. Але ми до цього відносимося як художники, тому альбом – це наша картина. Ми її бачимо, вона закінчена, з нашими підписами.

Кому ти першому подарував свій диск?

Не пам'ятаю, кому саме першому... Подарував Положинському, Саші Пономарьову, Rozhden'у, багато кому. Роздарували майже сімдесят дисків. Ще один подарували нашому фану. Він з самого початку з нами, постійно коментує і сам по собі класний чувак. От, зараз тобі один подарую.

Андрій Freel Шалімов

Опубликовано 5 апреля, 10:35